15 березня 1962 року президент Джон Ф. Кеннеді виступив з промовою перед Конгресом Сполучених Штатів, у якій він вихваляв чотири основні права споживачів, які пізніше отримали назву «Білль про права споживачів». Організація Об'єднаних Націй у своїх розширила ці права до восьми, а згодом Міжнародна організація споживачів прийняла ці права як хартію та почала визнавати 15 березня Всесвітнім днем прав споживачів.

Передісторія До середини ХХ століття права споживачів у взаємодії з товарами та комерційними виробниками були обмеженими. Споживачі мали обмежені можливості захищати себе від неякісних або бракованих товарів, а також від оманливих чи вводячих в оману рекламних методів.

почав збирати прихильників, вимагаючи розширення прав та правового захисту від зловмисної ділової практики. До кінця 1950-х років було встановлено юридичну , згідно з якою потерпіла сторона повинна лише довести шкоду, заподіяну використанням продукту, а не нести тягар доказування корпоративної недбалості.

Оригінальні чотири права

Право на безпеку Реалізація цього права спрямована на захист споживачів від шкоди, заподіяної товарами, що не є автомобільними транспортними засобами, і передбачає, що товари не повинні завдавати шкоди їхнім користувачам за умови використання відповідно до інструкцій. У 1972 році це право було офіційно закріплено федеральним урядом США через Комісію з безпеки споживчих товарів (CPSC). Ця організація здійснює нагляд за тисячами товарів широкого вжитку та наділена повноваженнями, що дозволяють їй встановлювати стандарти якості, вимагати проведення випробувань товарів та нанесення попереджувальних маркувань.

Право бути поінформованим Це право стверджує, що бізнес завжди повинен надавати споживачам достатньо відповідної інформації для того, щоб вони могли робити розумний та усвідомлений вибір. Інформація про продукти та послуги, що надається бізнесом, завжди повинна бути повною, правдивою та доречною. Прагнучи досягти захисту від оманливої інформації у сферах фінансування, реклами, маркування та упаковки, право на інформацію захищається кількома законодавчими актами, прийнятими між 1960 та 1980 роками.

Деякі із законодавчих актів, прийнятих для забезпечення цього права, включають наступне:

Закон про чесну упаковку та маркування (США) Закон про корисне м'ясо Закон про правду в кредитуванні Закон Маґнусона-Мосса про гарантії

Право вибору Право на вільний вибір між пропозиціями продуктів і послуг стверджує, що споживачам має бути гарантований доступ до різноманітних варіантів. Це включає не лише варіанти, що надаються різними компаніями, але й те, що доступні варіанти є справді доступними, вільними від оманливої та недобросовісної практики. Федеральний уряд вжив багато заходів для забезпечення наявності здорового середовища, відкритого для конкуренції, шляхом законодавства, включаючи обмеження володіння концепціями через патентне законодавство, запобігання монополістичній діловій практиці через антимонопольне законодавство та заборону зниження цін та завищення цін.

Право бути почутим Це право надає споживачам можливість висловлювати скарги та занепокоєння щодо продукту чи послуги, а також гарантію того, що скарги та занепокоєння будуть розглянуті справедливо, своєчасно та змістовно. Хоча жодне федеральне агентство не має конкретного обов'язку забезпечувати форум для такої взаємодії між споживачем і виробником, існують певні канали для допомоги споживачам, якщо виникають труднощі у спілкуванні зі стороною, яка потерпіла. Генеральні прокурори штатів та федеральні прокурори мають можливість допомагати своїм виборцям у взаємодії зі сторонами, які надали продукт або послугу у спосіб, що не задовольняє споживача, порушуючи чинне законодавство. Крім того, Бюро з покращення ділової практики (Better Business Bureau) – це національна неурядова організація, єдиним завданням якої є забезпечення політичного лобіювання та вжиття заходів від імені постраждалих споживачів.

Розширення до восьми прав У 1985 році концепція прав споживачів була схвалена Організацією Об'єднаних Націй у Керівних принципах Організації Об'єднаних Націй щодо захисту прав споживачів, які розширюють їх, включивши вісім основних прав.

Право на задоволення основних потреб Це право вимагає, щоб люди мали доступ до основних, життєво важливих товарів та послуг: достатнього харчування, одягу, житла, охорони здоров'я, освіти, комунальних послуг, води тощо.

Право на відшкодування збитків Право на відшкодування збитків передбачає для споживачів отримання справедливого врегулювання за законними вимогами, включаючи компенсацію за неправдиві факти, неякісні товари або незадовільні послуги. Наприклад, споживач повинен мати можливість звернутися до суду у справах споживачів проти компаній мобільного зв'язку, які встановлюють приховані платежі на рахунок, що не були пояснені раніше, або активують мелодії дзвінка без дозволу споживача.

Право на споживчу освіту Право на стверджує, що споживачі повинні мати можливість здобувати знання та навички, необхідні для прийняття обґрунтованих, впевнених рішень щодо товарів та послуг, водночас знаючи про основні права та обов'язки споживачів та про те, як їх реалізувати.

Право на здорове довкілля Це право жити та працювати в робочому просторі чи вдома, що не загрожує благополуччю нинішнього та майбутніх поколінь.

Усесвітній день прав споживачів Неурядова організація «Consumers International» прийняла вісім прав і переформулювала їх як хартію. Згодом організація почала визнавати дату промови Кеннеді, 15 березня, Всесвітнім днем прав споживачів.

Примітки

Джерела

«Посібник з вивчення Білля про права споживачів для бізнесу» з bookrags.com (24 червня 2006 р.).