Демографія Римської імперії — сукупність відомостей і наукових реконструкцій про чисельність, щільність, розміщення, соціальну структуру, смертність, народжуваність, міграції та урбанізацію населення Римської імперії. Через фрагментарність джерел точна кількість населення імперії невідома; сучасні оцінки зазвичай подаються у вигляді діапазонів і залежать від методики підрахунку, інтерпретації переписів, археологічних даних, порівняльної історичної демографії та моделей смертності.

У I—II століттях н. е. населення Римської імперії найчастіше оцінюють приблизно у 59—76 млн осіб, а пік чисельності зазвичай пов'язують із періодом до Антонінової чуми другої половини II століття. За однією з поширених реконструкцій, у середині II століття імперія могла налічувати близько 60—75 млн жителів, із середньою щільністю населення приблизно 16—20 осіб на км².Frier, Bruce W. “Demography”. У: Bowman, Alan K.; Garnsey, Peter; Rathbone, Dominic, eds. The Cambridge Ancient History. Vol. XI: The High Empire, A.D. 70–192. 2nd ed. Cambridge University Press, 2000, pp. 787–816.Harper, Kyle. The Fate of Rome: Climate, Disease, and the End of an Empire. Princeton University Press, 2017.

Римська імперія була типовою для доіндустріальних суспільств у тому сенсі, що мала високу смертність, значну дитячу смертність, високу народжуваність і переважно сільський характер населення. Водночас вона вирізнялася масштабною урбанізацією, інтенсивними міжрегіональними міграціями, широким використанням рабської праці та незвично великими для давнього світу міськими центрами, насамперед містом Рим, населення якого в період розквіту часто оцінюють приблизно в 1 млн осіб.Morris, Ian. The Measure of Civilization: How Social Development Decides the Fate of Nations. Princeton University Press, 2013.Hanson, J. W. An Urban Geography of the Roman World, 100 B.C. to A.D. 300. Oxford: Archaeopress, 2016.

Джерельна база Вивчення демографії Римської імперії ускладнене відсутністю загальноімперського перепису населення у сучасному розумінні. Римська влада проводила цензи, збирала податкову інформацію та фіксувала окремі категорії населення, але ці дані не охоплювали всіх жителів імперії однаково і не завжди збереглися.

Основні типи джерел, які використовують історики:

переписні дані та податкові документи; папірусні переписні декларації з римського Єгипту; епіграфічні пам'ятки, зокрема надгробні написи; археологічні дані про міста, сільські поселення, вілли та некрополі; літературні свідчення античних авторів; юридичні тексти, зокрема матеріали, пов'язані з віком, спадкуванням і статусом; порівняльні демографічні моделі доіндустріальних суспільств.

Найціннішим локальним матеріалом вважають папірусні переписні декларації з Єгипту перших трьох століть н. е. Вони дають інформацію про домогосподарства, вік, стать, родинні зв'язки, рабів і квартирантів. Саме ці документи стали основою для реконструкцій смертності, шлюбності та народжуваності в дослідженнях Roger S. Bagnall і Bruce W. Frier.Bagnall, Roger S.; Frier, Bruce W. The Demography of Roman Egypt. Cambridge University Press, 1994.

Водночас єгипетські дані не можна механічно переносити на всю імперію. Єгипет мав особливу адміністрацію, дуже високу щільність населення в долині Нілу, власні традиції господарювання та інший тип поселень, ніж багато провінцій Заходу. Тому дані з Єгипту зазвичай використовують як найкраще збережений, але не універсальний зразок.

Методологія оцінок Сучасні оцінки населення Римської імперії поєднують кілька підходів. Найпоширенішими є:

реконструкція населення за площею провінцій і припустимою щільністю; аналіз міської мережі та приблизного розміру міст; використання переписних даних Єгипту; порівняння з іншими доіндустріальними аграрними суспільствами; моделювання смертності та народжуваності; аналіз військового набору та можливостей мобілізації; оцінка продуктивності сільського господарства й податкової бази.

Важливою проблемою є те, що античні джерела часто фіксують не все населення, а лише окремі категорії: громадян, дорослих чоловіків, платників податків, землевласників або мешканців певного регіону. Тому одна й та сама цифра в джерелі може мати різні інтерпретації. Наприклад, августівські цензи можуть тлумачитися або як облік усіх громадян, або як облік дорослих чоловіків-громадян; від цього суттєво залежить оцінка населення Італії.Lo Cascio, Elio. “The Size of the Roman Population: Beloch and the Meaning of the Augustan Census Figures”. Journal of Roman Studies, 84, 1994, pp. 23–40.Scheidel, Walter. “Roman Population Size: The Logic of the Debate”. Princeton/Stanford Working Papers in Classics, 2007.

Загальна чисельність населення Точна чисельність населення Римської імперії залишається предметом дискусії. Для ранньої імперії часто подаються оцінки близько 45—60 млн осіб, а для середини II століття — близько 60—75 млн. Вищі оцінки можливі, але вони потребують припущення про значно більшу щільність населення в окремих регіонах, насамперед в Італії, Сирії, Анатолії та Єгипті. +Орієнтовні оцінки населення Римської імперіїПеріодОцінка населенняКоментарЧас Августа, близько 14 р. н. е.45—60 млнОцінки залежать від інтерпретації цензів і включення залежних територійI—II століття н. е.59—76 млнНайчастіше згадуваний діапазон для періоду ранньої імперіїСередина II століття н. е.близько 60—75 млнЙмовірний демографічний максимум перед великими епідеміями другої половини II століттяIV століття н. е.нижче за пік II століттяОцінки менш певні через регіональні розбіжності та політичні кризи Оцінка чисельності населення є важливою не лише сама по собі. Вона впливає на розуміння податкового потенціалу імперії, розміру армії, обсягів зернового постачання, урбанізації, ринку рабів, масштабів епідемій та стійкості державної системи.

Регіональний розподіл Населення Римської імперії було розміщене нерівномірно. Найгустіше були заселені окремі райони східного Середземномор'я, долина Нілу, Сирія, західна Мала Азія, Італія та частини Північної Африки. Менш щільно заселеними були прикордонні дунайські області, гірські райони Балкан, внутрішні частини Іберії та Галлії.

Дані за B. Frier (2000): оцінка зростання населення між 14 та 164 рр. н. е. приблизно на 35 % по імперії загалом. +Оцінка чисельності населення Римської імперії за регіонами (14–164 рр. н.е.)РегіонПлоща, тис. км²14 р. н.е.164 р. н.е.Зростання, %Населення, млнЩільність, ос./км²Населення, млнЩільність, ос./км²Схід (з Єгиптом)97620,42122,923 +12Захід (з Італією)236425,11135,715 +42Всього334045,51461,418 +35 Східні провінції мали давнішу міську традицію, вищу щільність населення й розвинутіші мережі поселень. Західні провінції, особливо Галлія, Іберія та дунайські області, демонстрували значне зростання в добу принципату. Це зростання було пов'язане з миром, інтеграцією до імперської економіки, розвитком міст, будівництвом доріг, поширенням віллового господарства та стабілізацією кордонів.

Схід і Захід Поділ між східними й західними частинами імперії мав не лише мовний і культурний, а й демографічний вимір. Східне Середземномор'я ще до римського завоювання мало давні міські центри, традиції елліністичної адміністрації, густу мережу поселень і високу аграрну продуктивність у певних районах. Захід, навпаки, у багатьох областях активніше урбанізувався вже під римською владою. +Демографічні відмінності між Сходом і Заходом імперіїОзнакаСхідні провінціїЗахідні провінціїМіська традиціяДавня, елліністична й місцеваЗначною мірою посилена римською владоюЩільність населенняЗагалом вищаЗагалом нижча, але з великими виняткамиНайгустіші райониЄгипет, Сирія, Мала АзіяІталія, Африка, частини Галлії та ІберіїТемпи зростання в ранній імперіїПомірнішіВищі у багатьох провінціяхМовно-культурне середовищеПереважно грецькомовне у містахПереважно латиномовне в адміністрації та колоніях Ці відмінності згодом вплинули на різну історичну долю частин імперії. Схід мав щільнішу податкову базу, розвиненішу міську мережу й більшу адміністративну спадкоємність. Захід був більш вразливим до політичних, військових і фіскальних криз V століття.

Щільність населення Середня щільність населення Римської імперії була невеликою за сучасними мірками, але для доіндустріального аграрного суспільства вона була значною. Найвищу щільність мали райони з інтенсивним землеробством, зрошенням, давньою міською мережею або високою концентрацією маєтків і ринків.

Єгипет був особливим випадком: якщо рахувати лише вузьку смугу землі вздовж Нілу та дельту, щільність населення могла перевищувати 150 осіб на км². Водночас величезні пустельні простори адміністративно належали до Єгипту, але фактично не були заселені в такий спосіб, як долина Нілу. +Приблизні регіональні контрасти щільності населенняРегіонХарактер щільностіПричиниЄгипетДуже висока в долині НілуІригаційне землеробство, родючі ґрунти, давня адміністраціяСирія та ЛевантВисока в міських і прибережних районахТоргівля, міста, родючі зони, караванні шляхиМала АзіяВисока або середняДавні міста, землеробство, ремесла, торгівляІталіяВисока для ЗаходуСтоличний регіон, вілли, міста, дороги, концентрація багатстваГаллія та ІберіяСередня з регіональними відмінностямиРоманізація, розвиток міст, аграрна колонізаціяДунайські областіНижчаПрикордонний характер, військові зони, менша міська мережа

Міське населення Попри переважно аграрний характер імперії, міське населення відігравало непропорційно велику роль у політиці, економіці, культурі й релігії. Міста були центрами адміністрації, судочинства, торгівлі, ремесла, податкового збору, культу імператора та місцевого самоврядування.

Рівень урбанізації Римської імперії оцінюють по-різному, але часто вважають його високим для доіндустріального світу. Значна більшість населення жила в селах, маєтках, дрібних поселеннях і сільських громадах, однак імперія мала сотні міст і кілька надзвичайно великих центрів. +Найбільші міста Римської імперії у період розквітуМістоОрієнтовне населенняЗначенняРимблизько 1 млнСтолиця, політичний і символічний центр імперіїАлександріядо 500 тис.Головний центр Єгипту, науки, торгівлі й зернового постачанняАнтіохіяпонад 100 тис.Один із головних центрів Сирії та східного Середземномор'яКарфагенпонад 100 тис.Провідне місто римської АфрикиЕфеспонад 100 тис.Важливий центр Малої Азії, торгівлі та культу Рим як столиця був демографічно винятковим. Його населення підтримувалося не лише місцевою економікою, а й системою постачання з усієї імперії: зерном з Єгипту, Африки та Сицилії, оливковою олією з Іспанії й Африки, вином, рабами, будівельними матеріалами та предметами розкоші. Без імперської інфраструктури місто такого масштабу не могло б існувати тривалий час.

Сільське населення Більшість жителів імперії проживала в сільській місцевості. Селяни, орендарі, дрібні власники, раби, колони, сезонні працівники та мешканці маєтків становили основу виробництва харчів і податкової бази. Саме сільське населення забезпечувало міста продовольством, армію — рекрутами й постачанням, а державу — податками.

Сільське життя було дуже різним залежно від регіону. У долині Нілу переважало інтенсивне землеробство з давньою системою обліку й податків. В Італії поширеними були вілли, маєтки, виноградарство й оливкове господарство. У Галлії та Іберії важливе місце займали як місцеві громади, так і нові римські міські центри з навколишніми територіями. +Основні типи сільського населенняГрупаРоль у господарствіСоціальний статусДрібні власникиОбробіток власної земліВільні, різного майнового рівняОрендаріОбробіток землі власника за плату або частку врожаюВільні або напівзалежніРабиПраця в маєтках, майстернях, домогосподарствахНевільніКолониОрендна або залежна праця на земліФормально вільні, але з часом дедалі залежнішіСезонні працівникиЖнива, виноградники, оливкові господарстваПереважно вільні бідняки