Давньоримська армія (, архаїчна назва classis) — один з аспектів історії Стародавнього Риму, що глибоко вивчаються, переважно в спеціалізованих колах. Римська армія стала вирішальним чинником у становленні могутності своєї держави.

Армія і держава у Стародавньому Римі

Коли ми говоримо про Стародавній Рим, в голові самі собою спливають образи, пов'язані з римською армією: будь то легендарні переможні легіони Цезаря, блискучі столичні преторіанці-змовники або втомлені прикордонники-ауксилії з Лімес. Справді, армія Давнього Риму невіддільна від держави. Вона не тільки його обов'язковий елемент, опора, «силовий придаток». Армія — основа життя Риму, незалежно від того, який історичний період від ранньої Республіки до пізньої Імперії ми розглядаємо. Римська державність по своїй глибинній суті сама була побудована за армійським принципом: жорстока дисципліна і чітка регламентація як в адміністративно-господарської, так і судово-правового життя римського суспільства. На думку багатьох західних вчених, мілітаризація суспільства в Стародавньому Римі, особливо — раннього періоду, була всеохопною і виражалася набагато сильніше, навіть у порівнянні з Спартою. Недарма римський термін «центурія» ( — «сотня») означав одночасно і вибірково-територіальну одиницю і військову організаційну одиницю. Солдати і офіцери були для Риму всім: зовнішньополітичною збройною силою, силами забезпечення правопорядку, пожежниками, дрібними чиновниками, інженерами і будівельниками доріг, фортець, акведуків, тюремники і навіть доглядачами в школах і храмах! Армія, адміністрація і держава являють в Стародавньому Римі як би єдине ціле. Таким чином, вивчення давньоримської держави неможливе без докладного вивчення його армії — і навпаки.

Військова організація етрусько-римської армії царського періоду Розглядаючи найдавніший період римської історії, слід зазначити, що цей період переважно легендарний і яких-небудь достовірних відомостей про Рим стародавніх царів ми не маємо. Однак, як пише в своїй праці «Історія військового мистецтва в рамках політичної історії» Ганс Лельбрюк:

«Але стосовно розвитку римського державного права і військової справи серед римських любителів старовини жила традиція, яка контролювалася самої сучасністю, а тому ніколи не тонула у вигадках і, так би мовити, історично дисциплінувала навіть легенду».

Римська армія початку VI ст. до н.е. являла собою, ймовірно, типову етруську армію. Говорячи про цей період, історики вживають термін «етруської-римська армія». При першому етруському царі, Луцію Тарквінію Пріску, така армія складалася з трьох частин: етрусків, які формували фалангу на зразок давньогрецької, римлян і латинян, останні воліли воювати у вільному ладу і їх використовували на флангах. Потім, якщо вірити Лівію, цар Сервій Туллій, провів реформу армії, розділивши всіх жителів на центурії за чотирма розрядами (в залежності від рівня спорядження), ввівши, таким чином, майновий ценз.

Перший розряд, який складався з найзаможніших людей, формувався з 80 центурій. Ці воїни повинні були мати спорядження, властиве грецьким гоплітів — шолом, арголійський щит, поножі, панцир-лорику, спис і меч. Отже, ці 80 центурій мали становити фалангу. Першому розряду було додано дві центурії зброярів і будівельників. Другий тип складався з 20 центурій. Озброювалися вони також, як і перший, але не мали панцира, а захищалися тільки поножами, шоломом і великим щитом — знаменитим згодом скутумом. Третій розряд мав таке ж спорядження, як і другого, за винятком поножів. Можливо, що ці загони воювали вже по італійській системі. Четвертий розряд становили 20 центурій легкої піхоти — списоносців і метальників дротиків. П'ятий розряд — 30 центурій пращників і застрільників. До п'ятого ж розряду приписували дві особливі центурії: корніценів (cornicines) і тубіценів (tubicines)Дельбрюк Г. Історія військового мистецтва. — СПб.: Наука, 1994. — Т.1. — С. 191.

Коли виникала необхідність у скликанні армії, кожна Центурія виставляла ту кількість людей, яке було необхідно відповідно до розмірів армії. Бідніше населення було звільнено від військової служби. Армія поділялася на дві частини, що служили відповідно до віку. Ветерани, воїни 45-60 років, складали гарнізони, як у Греції, а наймолодші брали участь у воєнних кампаніях. Від військової служби звільнялися тільки ті особи, які брали участь у 20 військових походах при службі в піхоті або у 10 походах — при службі у кінноті. Ухилення від військової служби каралося дуже суворо, аж до продажу в рабство.

Римський легіон періоду ранньої республіки

З кін. VI ст. до н. е., у ранній республіці, головнокомандуючими римського війська щорічно вибиралися два воєначальники — претори (від  — «йти попереду»). Всі римські громадяни від 17 до 45 (46) років вважалися військовозобов'язаними і входили до складу легіону. Легіон (від  — «вибирати», «збирати») спочатку означав все римське військо.

Ранньореспубліканський легіон нараховував 4200 чоловік піхоти і 300 вершників. Військо це ще не було професійним. Воїн призивався до армії тільки в разі потреби. При припиненні бойових дій армія розпускалася. Воїну самому належало забезпечувати себе спорядженням, що призводило до великої різноманітності в обладунках і зброї.

Пізніше стали робити зусилля з введення одноманітного озброєння і захисту. Запроваджувалася нова градація римського легіону на розряди не тільки на основі майнового цензу, але і на основі різних вікових категорій. Наймолодшим і найбіднішим воїнам пропонувалося мати на озброєнні меч, по 6 дротиків, лук з запасом стріл і пращі для метання каменів. Така легка піхота отримала назву «веліти» (). Ці воїни обладунків взагалі не мали, захищалися лише шоломом і легким щитом і використовувалися як застрільники. Спочатку веліти набиралися окремо від легіону і в його стройові лави не входили.

Наступна за віком та майновим станом група воїнів мала назву гастатів ( від hasta — «спис»),  — «списоносцями». Вони мали на озброєнні меч, важкі (гасти) і легкі метальні (пілуми) списи і повне захисне озброєння. Третя група «найбільш квітучого віку» — принципи (), були озброєні також, як і гастати, але були вже досвідченими бійцями і в бою розташовувалися за рядами гастатов, щоб мати можливість прийти до тих на допомогу через проміжки в строю.

Найстарші та найдосвідченіші в боях ветерани іменувалися тріаріями — () — мали замість пілумів довгі списи. У бою вони шикувалися за принципами і являли собою останній резерв легіону. Вислів «справа дійшла до тріаріїв» з тих часів став крилатим.

Велика увага приділялася римлянами підбору та підготовки командного складу. Вищий командний склад був представлений шістьма військовими трибунами — командирами триб. Триба — аналог грецької філи, також двоїста адміністративно-військова одиниця, що містить у собі чотири центурії. Трибуни обиралися народними зборами як з числа патриціїв, так і з числа плебеїв. Центурією командував центуріон (сотник), який призначався з числа найбільш відзначилися воїнів. Центуріон мав дисциплінарну владу у своїй центурії і мав великий авторитет.

Таким чином, можна зробити висновок, що в свій початковий період легіон був одночасно і організаційною — і тактичною, а на думку Ганса Лельбрюка, ще й військово-адміністративною армійською одиницею. Однак з часом, завдяки успішним завоюванням, Риму вже бракує одного легіону для захисту своїх володінь. Число легіонів невблаганно зростає. Із захопленням все нових територій посилюється боротьба між старими патриціанськими родами і плебеями. У 367 р. до н. е. були прийняті закони Ліцинія і Секстія про скасування посад військових преторів, замість них повинні були обиратися два консули, у тому числі один з плебеїв (посада претора була закріплена за магістрами другого розряду, підпорядковувався консулам і відав переважно, міським правосуддям). У звичайних умовах в розпорядженні у кожного консула було по два легіони.

Військова організація армії Стародавнього Риму після реформи Камілла

У другій половині IV ст. до н. е. політичні перемоги плебеїв призвели до значного розширення контингентів, з яких комплектувалася армія. Військова реформа стала неминучою. Такий реформою стала реформа Камілла. Воїнам було встановлено платню, в рахунок якої видавалося обмундирування, озброєння та продовольство. Це урівнювало становище заможних і незаможних воїнів, що послужило поштовхом для введення одноманітного озброєння. Одноманітне озброєння, у свою чергу, дало можливість реорганізувати легіон, зробивши його одноріднішим і функціональнішим. З'явилася нова основна армійська організаційно-тактична одиниця — маніпула (від  — «жменя»). Кожен легіон був розділений на 10 маніпул, маніпула складалася з 120 тяжкоозброєних легіонерів і поділялася на дві центурії. Центуріон першої центурії був одночасно і командиром маніпули. Тактична побудова шеренг в маніпулі за трьома рядами — гастати, принципи, тріарії — залишалась, однак тепер легіон став маневренішим в бою і міг дробитися по фронту, зберігаючи при цьому лад. Легіон був вищою, а маніпула — нижчою тактичною одиницею. Таким чином, структура римської армії залишалося заснованою на спільному організаційно-тактичному діленні.

Вся римська армія складалася в цей період з двох вищезазначених консульських армій по два легіони кожна. Іноді армії об'єднувалися. Тоді протягом одного дня один із консулів командував усіма чотирма легіонами, а наступного дня — інший.

Посилювалася римська армія так званими «союзниками» — військами підкорених італіків, що не мали римського громадянства. Союзники зобов'язані були виставляти допоміжну збройну силу. Зазвичай на один римський легіон союзники виставляли 5000 чоловік піхоти і 900 вершників, які утримувалися своїм коштом. Союзницькі війська шикувалися на флангах римських легіонів підрозділами по 500 осіб, такі підрозділи отримали назву «когорта» (від  — «почет»). Підпорядковувалися когорти римському вищому командуванню, склад молодших командирів визначали самі союзники.

Легіон після переходу до маніпулярної фаланги

У першій половині III ст. до н. е. відбулася нова реорганізація римської армії. Перш за все було введено одноманітне комплектування та озброєння маніпули. Якщо раніше кожна маніпула складалася з гастатів, принципів і тріаріїв, то тепер її комплектували тільки одним з цих видів піхоти. Маніпули перестали бути змішаними і стали спеціалізованими. Крім того число маніпул в легіоні зросло з 10 до 30. Тепер легіон складався з 30 маніпул (по 10 у гастатів, принципів і тріаріїв відповідно). У перших двох груп будова була однаковою — по 120 чоловік важкої піхоти і 40 велитів. У тріаріїв число піхоти в маніпулі становила 60 осіб важкої піхоти і 40 велитів. Кожна маніпула складалася з двох центурій, однак вони самостійного значення не мали, бо самої малої тактичною одиницею залишалася маніпула.

Триста вершників легіону були розділені на десять турм, по 30 чоловік у кожній. Озброєні вершники були за грецьким зразком: обладунок, круглий щит і спис. У кожній кавалерійської турмі було по три декуріони — «десятника» і троє відібраних замикаючих — опціонів (). Командував турмою перший з декуріонів. Декуріонів, як і сотників, вибирали трибуни.

Всього в легіоні таким чином налічувалося 4500 чоловік, у тому числі 1200 велитів і 300 вершників.

Управління військами

Велика увага стала приділятися питанням управління військами та організації тилу. До складу війська стали включати одну центурію писарів і трубачів, а також два центурії ковалів і теслярів, парки облогових машин і центурії інженерів.

Набір у римську армію