Konsumentombudsmannen проти Gourmet AB (2001 року) (C-405/98) — справа права ЄС, що стосується вільного руху товарів у Європейському Союзі. Ця справа логічно продовжує доктрину, закладену у справах Кек і Мітуар та Де Аґостіні, доводячи, що повна заборона реклами може становити прихований протекціонізм і перешкоджати доступу товарів держав-членів на національний ринок.

Факти Швеція запровадила повну заборону на рекламу алкогольних напоїв на радіо, телебаченні та в журналах (за винятком кількох вузькоспеціалізованих видань, орієнтованих виключно на виробників та оптових торговців алкоголем). Журнал «Gourmet», що висвітлював теми їжі та напоїв, порушив цю заборону, розмістивши рекламу алкоголю, після чого Шведський омбудсмен у справах споживачів подав до суду на видавця — компанію Gourmet AB.

Уряд Швеції стверджував, що заборона є законною і не має дискримінаційного характеру, оскільки вона поширюється на весь алкоголь, незалежно від того, чи він вироблений у Швеції, чи за кордоном. Крім того, уряд наголошував, що у Швеції спостерігається постійне зростання продажів вина (яке переважно імпортується), що нібито свідчило про відсутність непропорційного негативного впливу на імпортерів.

Судове рішення

Генеральний адвокат Джейкобс Генеральний адвокат Френсіс Джейкобс не погодився з аргументами уряду. Він підкреслив, що на ринку міцного пива у Швеції домінують національні виробники. Укорінені споживчі звички та традиції апріорі надають перевагу знайомому національному продукту. Без можливості рекламувати свій товар, іноземні виробники фактично позбавлені шансу змінити ці звички і вийти на шведський ринок, тому заборона реклами заморожує існуючий статус-кво на користь національних монополістів.

Суд Справедливості Європейський Суд Справедливості постановив, що шведський закон порушує статтю 34 ДФЄС (вільний рух товарів), однак ця перешкода в торгівлі може бути виправдана міркуваннями захисту громадського здоров'я, якщо вона є пропорційною. Крім того, оскільки заборона впливала на надання рекламних послуг через кордон, вона порушувала статтю 56 ДФЄС (свобода надання послуг), що також могло бути виправдано охороною здоров'я. Суд зазначив, що остаточну оцінку пропорційності (тобто чи дійсно повна заборона є необхідною для захисту здоров'я) мають здійснити самі національні суди Швеції на основі конкретних фактів.

Наслідки Справа була повернута до національних судів. У березні 2002 року постановив, що абсолютна заборона реклами не була пропорційною заявленій меті захисту здоров'я, і, як наслідок, визнав її несумісною з правом ЄС (оскільки існували менш обмежувальні заходи для боротьби з алкоголізмом). Омбудсмен у справах споживачів оскаржив це рішення, але в лютому 2004 року (Marknadsdomstolen) підтвердив рішення Окружного суду. У результаті повну заборону на рекламу алкоголю у Швеції було знято (хоча й замінено суворими правилами поміркованості в маркетингу).

Див. також

Право Європейського Союзу

Примітки

Література

Craig, P., & de Búrca, G. (2020). ''EU Law: Text, Cases, and Materials'' (7th ed.). Oxford University Press. Barnard, C. (2016). ''The Substantive Law of the EU: The Four Freedoms'' (5th ed.). Oxford University Press. Weatherill, S. (2016). ''Cases and Materials on EU Law'' (12th ed.). Oxford University Press. Oliver, P. (2010). ''Free Movement of Goods in the European Union'' (5th ed.). Hart Publishing.