Дискримінація щодо ЛГБТК-осіб включає дискримінацію щодо ЛГБТК-людей загалом та щодо окремих підгруп: лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних осіб, квір-людей, а також інших сексуальних та гендерних спільнот.

Гомофобія

Гомофобія охоплює низку негативних ставлень і почуттів до гомосексуальності або людей, які ідентифікують себе чи сприймаються як лесбійки, геї або бісексуали.

Її визначають як презирство, упередження, відразу, ненависть або антипатію, що може ґрунтуватися на ірраціональному страху, а іноді приписується релігійним переконанням. Гомофобія проявляється в критичній і ворожій поведінці, такій як дискримінація та насильство на ґрунті негоетеросексуальної орієнтації.

Визнані типи гомофобії включають інституційну гомофобію, наприклад, релігійну та підтримувану державою, а також інтерналізовану гомофобію, яку відчувають люди з потягом до своєї статі, незалежно від того, як вони себе ідентифікують. Згідно зі Статистикою злочинів на ґрунті ненависті за 2010 рік, опублікованою Національним прес-центром ФБР, 19,3 відсотка злочинів на ґрунті ненависті в США «були мотивовані упередженням щодо сексуальної орієнтації». Крім того, звіт Southern Poverty Law Center за 2010 рік, що екстраполює дані ФБР з 1995 по 2008 рік, виявив, що ЛГБТК-люди «набагато частіше, ніж будь-яка інша меншина в Сполучених Штатах, стають жертвами насильницьких злочинів на ґрунті ненависті».

Лесбійки

Дискримінація щодо лесбійок, яку іноді називають лесбофобією, є формою гомофобії, що часто поєднується з мізогінією, і охоплює різні форми упереджень та негативного ставлення до лесбійок як окремих осіб, пар, групи, або до лесбійства загалом.

Приклади дискримінації щодо лесбійок включають, але не обмежуються цим: дискримінацію у сфері житла та працевлаштування, фізичне або сексуальне насильство (зокрема коригуюче зґвалтування), відсутність правового захисту для лесбійських пар щодо піклування одна про одну, вилучення дітей у матерів-лесбійок, негативні стереотипи та репрезентацію в медіа, словесні образи, судове переслідування та ув'язнення, державну цензуру, а також відторгнення з боку родини та/або спільноти.

Лесбофобія є аналогічною до гейфобії — дискримінації чоловіків-гомосексуалів.

Геї

Дискримінація щодо геїв, яку іноді називають гейфобією, є формою гомофобного упередження, ненависті або упередженості, спеціально спрямованою на геїв, чоловічу гомосексуальність або чоловіків, яких сприймають як геїв. Ця дискримінація тісно пов'язана з фемфобією — неприязню або ворожістю до осіб, які мають жіночний вигляд, включаючи геїв та ефемінованих чоловіків.

Дискримінація щодо геїв може бути наслідком релігії, упередженої реакції на жіночні манери, стиль одягу та навіть регістр голосу. У межах ЛГБТК-спільноти серед геїв, бісексуалів та трансгендерних чоловіків також зустрічаються інтерналізовані проблеми, пов'язані з відповідністю соціальним очікуванням щодо маскулінності. Це явище аналогічне лесбофобії. Бісексуали

Як і люди з іншими ЛГБТК-ідентичностями, бісексуали часто стикаються з дискримінацією. Окрім дискримінації, пов'язаної з гомофобією, бісексуали часто зазнають упередженого ставлення з боку геїв, лесбійок та гетеросексуального суспільства щодо самого слова «бісексуал» та бісексуальної ідентичності як такої. Поширеним є переконання, що всі люди є бісексуальними (особливо жінки на противагу чоловікам), або що бісексуальності не існує як унікальної ідентичності. Це випливає з двох поглядів: з гетеросексистського погляду вважається, що люди відчувають статевий потяг до протилежної статі, і іноді робиться висновок, що бісексуальна особа — це просто гетеросексуал, який експериментує. З моносексистського погляду вважається, що люди не можуть бути бісексуалами, якщо вони не відчувають однакового потягу до обох статей, зводячи сексуальну орієнтацію виключно до статі чи гендеру, якому надається перевага. З цієї точки зору люди є або виключно гомосексуалами, або виключно гетеросексуалами, прихованими гомосексуалами, які хочуть здаватися гетеросексуалами, або гетеросексуалами, які експериментують зі своєю сексуальністю. Твердження про те, що людина не може бути бісексуалом, якщо вона не має однакового потягу до обох статей, однак, спростовуються різними дослідниками, які зазначають, що бісексуальність, як і сексуальність загалом, є континуумом.

Чоловіча бісексуальність особливо часто вважається неіснуючою, а дослідження сексуальної плинності додають матеріалу до цих дебатів. У 2005 році дослідники Герульф Рігер, Мередіт Л. Чіверс та Дж. Майкл Бейлі використали пенільну плетизмографію для вимірювання збудження чоловіків, які ідентифікували себе як бісексуали, під час перегляду порнографії виключно з чоловіками та виключно з жінками. Учасників залучали через оголошення в журналах для геїв та альтернативній пресі. Вони виявили, що бісексуальні чоловіки з їхньої вибірки мали моделі генітального збудження, подібні до тих, що зустрічаються в гомосексуальних або гетеросексуальних чоловіків. Автори дійшли висновку, що «з точки зору поведінки та ідентичності бісексуальні чоловіки чітко існують», але не було доведено існування чоловічої бісексуальності з точки зору збудження або потягу. Деякі дослідники вважають, що метод, використаний у дослідженні для вимірювання генітального збудження, є надто грубим, щоб відобразити все багатство (еротичні відчуття, прихильність, захоплення), з якого складається сексуальний потяг. Національна цільова група геїв і лесбійок назвала це дослідження та його висвітлення в The New York Times хибним і біфобним.

Американський інститут бісексуальності заявив, що дослідження Бейлі було неправильно витлумачене і некоректно висвітлене як газетою The New York Times, так і її критиками. У 2011 році Бейлі та інші дослідники повідомили, що серед чоловіків з історією кількох романтичних та сексуальних стосунків з представниками обох статей було виявлено високий рівень сексуального збудження у відповідь на сексуальні образи як чоловіків, так і жінок. Суб'єктів дослідження залучали з групи на сайті Craigslist для чоловіків, які шукали близькості з обома партнерами з гетеросексуальної пари. Автори зазначили, що ця зміна у стратегії залучення мала важливе значення, але вибірка могла не бути репрезентативною для чоловіків, які ідентифікують себе як бісексуали загалом. Вони дійшли висновку, що «чоловіки, які ідентифікують себе як бісексуали, з моделями бісексуального збудження справді існують», але не змогли встановити, чи є така модель типовою для бісексуальних чоловіків загалом.

Стирання бісексуальності (або невидимість бісексуалів) — це тенденція ігнорувати, видаляти, фальсифікувати або переінакшувати докази бісексуальності в культурі, історії, академічному середовищі, новинах та інших першоджерелах. У найрадикальнішій формі стирання бісексуальності включає заперечення самого факту її існування. Часто це є проявом біфобії, хоча й не обов'язково передбачає відкритий антагонізм.

Спостерігається зростання інклюзивності та видимості бісексуалів, особливо в ЛГБТК-спільноті. Американська психологиня Бет Файрстоун пише, що з моменту написання нею першої книги про бісексуальність у 1996 році, «бісексуальність набула видимості, хоча прогрес є нерівномірним, а обізнаність про бісексуальність досі залишається мінімальною або відсутньою в багатьох віддалених регіонах нашої країни та на міжнародному рівні».

Трансфобія

Трансфобія полягає в негативному ставленні, почуттях або діях щодо трансгендерних чи транссексуальних людей, або транссексуальності загалом. Трансфобія може включати страх, відразу, ненависть, насильство або гнів щодо людей, які не відповідають соціальним гендерним ролям. Трансфобія є типом упередження та дискримінації, подібним до расизму, сексизму чи ейблізму, і вона тісно пов'язана з гомофобією. Трансгендерні люди кольору стикаються з дискримінацією, що виходить за межі того, що можна пояснити простою комбінацією трансфобії та расизму.

Трансгендерна молодь часто стикається з комбінацією жорстокого поводження з боку членів сім'ї, сексуальних домагань, а також цькування чи насильства в школі. Вони також непропорційно частіше потрапляють до прийомних сімей та програм соціального забезпечення порівняно зі своїми однолітками. Дорослі трансгендерні люди у повсякденному житті регулярно стикаються з сексуальним насильством, поліцейським насильством, публічними глузуваннями, мізгендерингом та іншими формами насильства і домагань. Ці проблеми змушують багатьох транс-людей відчувати себе в небезпеці в громадських місцях. Інші проблеми включають дискримінацію у сфері охорони здоров'я, дискримінацію на робочому місці або відчуття облоги з боку консервативних політичних чи релігійних груп, які виступають проти законів про права ЛГБТ. Дискримінація та насильство іноді походять від людей всередині самої ЛГБТ-спільноти або від феміністичних рухів.

Окрім підвищеного ризику насильства та інших загроз, стрес, спричинений трансфобією, призводить до негативних наслідків для психічного здоров'я та спричиняє розлади, пов'язані з вживанням наркотиків, втечі з дому (у неповнолітніх) та самогубства.

На більшій частині західного світу з 1990-х років відбувається поступове впровадження політик щодо боротьби з дискримінацією та підтримки рівних можливостей у всіх сферах життя. Ця тенденція також формується в деяких країнах, що розвиваються. Крім того, кампанії, присвячені ЛГБТ-спільноті, поширюються по всьому світу для покращення суспільного прийняття нетрадиційних гендерних ідентичностей. Одним із таких прикладів є кампанія ООН «Зупинимо стигму» (Stop the Stigma). Однак з 2021 року спостерігається зростання трансфобного насильства, що супроводжується збільшенням кількості антитрансгендерних дискримінаційних законів, ухвалених у багатьох країнах.

Трансгендерні чоловіки

Дискримінацію щодо трансгендерних чоловіків та трансмаскулінних осіб іноді називають антитрансмаскулінністю, трансандрофобією або трансмізандрією.

Трансгендерні жінки

Трансмізогінія, також відома як трансфобна мізогінія — це перетин трансфобії та мізогінії, з яким стикаються транс-жінки та трансфемінні особи. Термін був введений Джулією Серано у її книзі «Whipping Girl» 2007 року для опису особливої форми пригноблення, якої зазнають транс-жінки. В інтерв'ю виданню The New York Times у 2017 році Серано досліджує коріння трансмізогінії як критику фемінних гендерних виразів, які «висміюються порівняно з маскулінними інтересами та гендерним вираженням».

Трансмізогінія є центральним поняттям у трансфемінізмі і на неї часто посилаються в інтерсекційній феміністичній теорії. У своєму визначенні трансмізогінії Серано не обмежує тих, хто від неї страждає, лише особами, які ідентифікують себе як трансгендери, і включає інших, таких як цисгендерні люди та особи, які виступають як дреґ-королева.

Інші сексуальні та гендерні меншини

Дискримінація ароматичних людей Дискримінація асексуальних людей Дискримінація інтерсексуальних людей Дискримінація небінарних людей

Обговорення

ЛГБТК-особи стикаються з довгою історією дискримінації. Їх називали психічно хворими, примушували до спроб змінити свою сутність, а також вони зазнавали злочинів на ґрунті ненависті та виключення з роботи, дому та громадських місць.