Соборна площа — одна з центральних площ міста Донецька. Розташована у Ворошилівському районі на перехресті вулиці Артема та проспекту Богдана Хмельницького.

Пам'ятник Німецько-радянської війни У місті Сталіно (зараз територія Донецька, обмежена проспектами Гурова, Театральним, вулицями 50-річчя СРСР та Набережною) у 1947 році Йосип Каракіс (спільно зі скульптором Муравіним) запроектував пам'ятник Німецько-радянської війни. Пам'ятник був відзначений 1-ою премією та рекомендований до будівництва В издании отмечена победа проекта памятника Л. Д. Муравина (скульптор) и И. Ю. Каракиса (архитектор), так же есть фото..

У 1945 році за рішенням Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У було заплановано проведення республіканського конкурсу на найкращий проект пам'ятника воїнам Червоної Армії, які загинули в боях за визволення Донбасу. Місце для пам'ятника було вибрано у сквері ім. Горького.

9 вересня 1945 року пам'ятник було урочисто закладено, і газета «Соціалістичний Донбас» писала: «9 вересня відбулося урочисте закладання пам'ятника воїнам Червоної Армії… Цей величний пам'ятник буде споруджено на головній вулиці міста Сталіно, біля Студмістечка. Наприкінці скверу, що прилягає до вулиці Артема, зібралися делегати обласного зльоту стахановців, трудящі міста Сталіно. Засідання відкрив голова виконавчого комітету регіональної ради депутатів робітників, товариш Струєв. „Нехай пам'ятник, що ставиться сьогодні, зберігає на століття яскраву пам'ять тих, хто загинув за всесвітнє щастя і свободу“, — каже товариш Струєв. Всі оголили голови. Похоронний марш звучить урочисто. Голова міського виконавчого комітету, товариш Матяс, знімає червону ковдру з маленького постаменту. На ньому встановлена мармурова табличка: „Тут буде встановлено пам'ятник солдатам-героям Червоної армії, які загинули у боях за визволення Донбасу від нацистських загарбників. 9 вересня 1945 року.“ Секретар обкому КП(б)У тов. Мельников, тов. Струєв, генерал-майор Косенко, командир Артемівсько-Берлінської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії генерал-майор Фоміченко, знатна трактористка Паша Ангеліна закладають перше каміння фундаменту пам'ятника. Жалобний марш змінюється Гімном Радянського Союзу».

Як випливає з нотатки начальника Сталінського обласного відділу у справах архітектури Є. Краснянського, у квітні було оголошено республіканський конкурс на найкращий проект пам'ятника. Зі статті: «Згідно з умовами конкурсу, пам'ятник має поєднувати глибокий ідеологічний зміст і емоційну виразну форму. Людина-воїн, який підняв свій праведний меч, щоб боротися з темними силами фашизму і переміг світове зло — це головна ідея, яку слід втілити в пам'ятнику визволителям Донбасу. Пам'ятник має відображати героїчну боротьбу солдатів Червоної армії…, героїзм партизанів, які діяли в тилу ворога, самовідданість праці та готовність до самопожертви всього народу.» Цей пам'ятник мав бути споруджений на площі біля скверу ім. Горького по осі вул. Артема саме там, де роком раніше закладався перший камінь. З тієї ж нотатки видно, що поблизу пам'ятника найближчим часом розпочнеться будівництво нового драматичного театру, і одним із важливих завдань для конкурсантів було об'єднання пам'ятника та театру в єдиний художньо-архітектурний ансамбль. Матеріали для пам'ятника мали бути довговічними і включати: камінь, чавун, бронзу і сталь. Перевага віддавалася місцевим гранітам: каранському — світло-сірому і чердаклинському — рожевому. Крайній термін здачі проектів пам'ятника був призначений на 15 травня 1946 року.

Як випливає з газети за 11 червня, журі конкурсу найближчими днями планувало розгляд проектів, і роботи мали бути винесені на широке обговорення громадськості столиці України та Донбасу. Обговорення планувалося завершити виставкою проектів наприкінці червня.

Як видно з публікації І. Зотова: «Одна з найкращих площ міста Сталіно — Площа Перемоги — буде увінчана величним пам'ятником воїнам-героям Радянської Армії…». Загалом на конкурс було представлено 35 різних варіантів, із яких 19 були у макетах, «виконаних із винятковою ретельністю та любов'ю». Як і планувалося на початку червня, усі 35 макетів було виставлено для загального огляду та палко обговорювалися громадськістю міста Сталіно. «Тисячі людей побували на цій виставці, відкритій у будинку комбінату „Сталінвугілля“ (вул. Артема, № 79)…». Перший проект І. Каракіса (спільно зі скульптором Муравіним): «є твір великої вражаючої сили. Чотири постаті завмерли, немов у почесній варті, віддаючи данину світлої пам'яті героїв. На вершині п'єдесталу сильна постать воїна з гвинтівкою, міцно затиснутою в руках, — згодом виграв 1-у премію. Другий проект роботи тт. Іванченка, Фрідмана і Рожби являв унизу три постаті — сталевара, шахтаря та жінки, які виражають скорботу про полеглих, а на вершині пам'ятника життєстверджуюча постать воїна-переможця, спрямованого вперед». Тут же була й критика перших двох проектів: «Шкода, що обидва ці хороші проекти не позбавлені недоліків. У варіанті тт. Каракіса та Муравіна п'єдестал диспропорційний щодо фігур. У варіанті тт. Іванченка, Фрідмана та Рожби п'єдестал вирішено зовсім невдало і нагадує якусь гідротехнічну споруду. Але ці недоліки усунуті при доопрацюванні проектів».

Результат конкурсу був таким: «1. Затвердити версію пам'ятника, розроблену скульптором Муравіном та архітектором Каракісом. 2. У подальшому розвитку проєкту враховувати такі зауваження та побажання Виконавчого комітету: розробити п'єдестал, який у представленій моделі не пов'язаний зі скульптурою; підвал і постамент пам'ятника слід розкрити з використанням місцевих гранітів Карського та Чердаклинського кар'єрів.» Було також вирішено звернутися до обласної ради з проханням звернутися до Ради Міністрів Української РСР «з проханням дозволити звести пам'ятник у 1948 році на площі біля Студгородка».

Але все ж таки проекту, що отримав 1-у премію і рекомендацію до будівництва, не судилося бути побудованим. Як випливає з книги головного архітектора Донецька, Володимира Кішканя, наприкінці 40-х Діпромістом, де працював Каракіс, було проведено розробку подальшого формування центру міста Донецька. З північного боку комплекс планувалося завершити площею Перемоги, між бульваром Шевченка та студмістечком. У верхній частині площі, що розташована на осі вулиці Артема, була запроектована будівля драматичного театру та монумента Перемоги . За планом театр із фасадом, орієнтованим на південь, і монумент, розміщений у центрі площі, мали замкнути перспективу вулиці. Але після будівництва драматичного театру на площі Леніна, площа Перемоги, а з нею і монумент, так і не були збудовані.

Сквер імені Горького Два пам'ятники Горькому були встановлені по черзі у сквері у сквері імені Горького (зараз цього скверу вже немає, він проходив від вулиці Артема до Критого ринку).

Другий пам'ятник у сквері імені Горького було відлито з бронзи в центральних ремонтно-механічних майстернях та встановлено у 1977 році.

Автори пам'ятника скульптор Микола Васильович Ясиненко та архітектор Володимир Степанович Бучек.

Скульптура зображує молодого Альошу Пєшкова, 1891 року, коли він працював у ремонтній бригаді на залізничній станції Слов'янськ.

У 1997 році у сквері імені Горького було розпочато будівництво Свято-Преображенського кафедрального собору. Територія собору зайняла весь сквер. Пам'ятник було перенесено на територію Донецького державного медичного університету. Перенесення пам'ятника на територію медичного університету невипадкове — університет носить ім'я Горького.

Готель «Україна»

Свято-Преображенський кафедральний собор Свято-Преображенський кафедральний собор — кафедральний православний храм у Донецьку на честь Преображення Господнього, головний храм Донецької та Маріупольської єпархії Української Православної Церкви.

Побудований наприкінці XX століття за зразком однойменної зруйнованої у 1933 році церкви.

Кам'яне будівництво розпочато у Юзівці восени 1883 року на місці дерев'яного храму. 2 листопада 1886 року відбулося освячення. Церковне братство Спасо-Преображенської церкви в 1896 заснувало Братську школу в Юзівці.

11 грудня 1930 року Свято-Преображенський собор втратив дзвони, а пізніше було зруйновано дзвіницю. А 1931 року собор був підірваний нібито для творення будматеріалів. 18 жовтня 1931 року заступник голови Сталінського міськвиконкому написав такий документ: «Відгук. Видано вибухову техніку Всеукраїнського відділення Визвоєнпроматів тов. Кондратьєву Я. І. у цьому, що доручені йому вибухові роботи з вибуху собору Сталіно вироблялися їм технічно грамотно і добре, результатом чого отримано до 80 % придатного будматеріалу».12 лютого 1992 року Донецькою міською радою було прийнято рішення про виділення земельної ділянки та початок будівництва собору на місці старого цвинтаря. Новий собор будується інакше, ніж той, який був до його руйнації. Місце побудови нового собору не збігається зі старим. Будівництво розпочато у 1997 році. Відкриття для віруючих планувалося у 2006 році.

У 2002 році біля входу в собор встановлено подаровану київською владою бронзову статую Архістратига Михайла, яка раніше стояла на площі Незалежності в Києві (дар киян у відповідь на копію пальми Мерцалова, яку Донецьк подарував Києву влітку 2001 року).

Пам'ятник Архістратигу Михайлу

Архістратиг Михайло — скульптура роботи Георгія Куровського.

Скульптура є фігурою архангела у вигляді худорлявого юнака на повний зріст, одягненого в довгий плащ, що розвівається. У правій руці в архангела меч, а в лівій щит.

Спочатку скульптура була встановлена в Києві (архістратиг Михаїл — вважається небесним покровителем Києва) на площі Незалежності, перед входом до Головпоштамту (зараз на цьому місці розташований постамент з глобусом). Скульптура стояла на колоні із білого мармуру, привезеного з Італії.

У 2001 році було прийнято рішення замінити скульптуру на більш значну і її прибрали з площі. Замість неї на Печерській брамі було встановлено скульптуру роботи Анатолія Куща. Киянам нова скульптура не сподобалася. Влада та духовенство надалі висловили думку про необхідність її зміни на іншу., , ,

Під час демонтажу скульптури Куравського з постаменту випав великий камінь і покалічив кілька людей.

Скульптуру планували подарувати Харкову у річницю його 350-річчя, але пам'ятник подарували Донецьку. Донецьк натомість подарував Києву копію Пальми Мерцалова.

Скульптуру було встановлено у травні 2002 року біля Свято-Преображенського собору в Донецьку. На відкритті був присутній міський голова Києва Омельченко.

На постаменті пам'ятника напис українською мовою:

Примітки

Бібліографія

Посилання