Асбек Брюссе проти Jahani BV (2013 року) C-488/11 — справа права ЄС у сфері захисту прав споживачів, що стосується тлумачення Директиви 93/13/ЄЕС. Рішення підкреслює, що захист споживачів базується на необхідності подолання нерівності переговорних можливостей та інформаційної асиметрії між сторонами.
Факти Пан Асбек Брюссе уклав договір оренди житла з компанією Jahani BV, яка займалася професійною діяльністю у сфері нерухомості (орендодавець). Договір містив штрафну застереження, згідно з якою орендар зобов'язаний сплачувати 25 євро за кожен день прострочення будь-якого зобов'язання за угодою. Коли Брюссе перестав сплачувати орендну плату, Jahani BV подала позов про стягнення 5 462 євро заборгованості та 8 325 євро штрафних санкцій.
Судове рішення
Національний суд Нідерландський окружний суд першої інстанції задовольнив вимоги Jahani BV. Регіональний апеляційний суд звернувся до Суду Європейського Союзу (СЄС) із запитом про преюдиціальне рішення, поставивши три питання: 1. Чи підпадає договір оренди житла під дію Директиви 93/13? 2. Чи зобов'язаний національний суд за власною ініціативою (ex officio) перевіряти, чи є умова договору несправедливою? 3. Чи може суд зменшити (пом'якшити) штраф, якщо він визнаний несправедливим, замість повного скасування умови?
Суд Справедливості Суд Справедливості постановив, що Директива 93/13 ґрунтується на визнанні споживача слабшою стороною у відносинах із продавцем чи постачальником послуг. Це стосується як переговорних можливостей, так і рівня поінформованості.
Ключові висновки Суду:
Сфера застосування: Директива поширюється на договори оренди житла, укладені між професійним орендодавцем та орендарем-споживачем. Суд наголосив, що житло є «життєво важливою потребою», що робить нерівність сторін ще гострішою. Обов'язок суду (Ex Officio): Національний суд зобов'язаний самостійно оцінювати справедливість договірних умов, як тільки він має для цього необхідні фактичні та юридичні підстави. Це є необхідним для забезпечення ефективного захисту споживача (посилання на справи Banco Español de Crédito та Banif Plus). Неможливість перегляду умови: Згідно зі статтею 6(1) Директиви, якщо умова визнана несправедливою, вона не повинна мати обов'язкової сили для споживача. Національний суд не має права змінювати зміст несправедливої умови (наприклад, зменшувати штраф до «розумного» розміру); він повинен повністю виключити її застосування.
Значення Рішення підтвердило статус орендарів як споживачів у випадках, коли орендодавцем виступає компанія. Воно також обмежило дискреційні повноваження національних судів щодо пом'якшення штрафних санкцій, встановивши суворе правило: несправедлива умова має бути анульована цілком, щоб забезпечити «стримуючий ефект» для професійних учасників ринку.
Див. також
Захист прав споживачів Право Європейського Союзу
Примітки
Посилання
Текст рішення на EUR-Lex