Пана́с Микола́йович Матюше́нко ( , с. Деркачі, Харківська губернія, Російська імперія — , Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія) — український громадський і політичний діяч, унтер-офіцер Чорноморського флоту, керівник повстання на панцернику «Потьомкін».
Життєпис
Панас Миколайович Матюшенко народився в селі Деркачі (нині — районний центр Харківської області), в родині шевця.
Закінчив церковно-парафіяльну школу.
Брав активну участь в українському національно-культурному та політичному русі. З дитинства дружив зі своїм видатним односельцем — письменником і вченим Гнатом Хоткевичем. Входив до «Харківської Української студентської громади», де познайомився з Олександром Коваленком.
Рано пішов з дому на заробітки, працював мастильником у Харківському паровозному депо, згодом в Одесі — портовим вантажником, кочегаром та помічником машиніста на судні Добровільного флоту.
У листопаді 1900 року призваний на флот і зарахований до 36 флотського екіпажу, що був створений для комплектування команди нового панцерника Чорноморського флоту — «Князь Потьомкін-Таврійський». Направлений в Школу мінних машиністів у Кронштадті, потім продовжив службу на навчальному судні Чорноморського флоту «Березань», де командиром тоді був капітан І-го рангу Є. М. Голиков і з яким доля знову зведе його на панцернику. По закінченні школи, в жовтні 1902 року був призначений мінним машиністом панцерника «Потьомкін». 1 січня 1905 року одержав звання мінно-машинного квартирмейстера І статті.
Повстання на панцернику
27 (14) червня 1905 року на панцернику, з фрази, вимовленої Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами!», почалось повстання. Після того, як на самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук був смертельно поранений, повстання очолив унтер-офіцер Панас Матюшенко.
За свідченням очевидців, весь час 11-денної одіссеї «Потьомкіна», Матюшенко виділявся своєю рішучістю та енергією. Він до останнього дня вів агітацію серед матросів за продовження боротьби «повсталих поневолених народів Росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. Панас Матюшенко навіть своє звернення «До гнобителів народу» розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».
20 червня (3 липня) 1905 року суднова комісія під керівництвом Матюшенка передала іноземним консулам в Констанці (Румунія) відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз'яснила мету своєї боротьби.
Після кількох переходів Одеса-Констанца-Феодосія в пошуках води, вугілля та продовольства, не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» змушений був 25 червня (8 липня) 1905 року здатися румунській владі у Констанці. Повстала команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.
В еміграції Після здачі «Потьомкіна» румунській владі протягом року жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Звідти переїхав до Швейцарії, а згодом до США, де працював на заводі Зінгера. Через 8 місяців поїхав до Парижа, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.
Повернення У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Гната Хоткевича, він нелегально повернувся до Російської імперії. Царська варта вистежила його в Миколаєві. На спеціально надісланому міноносці під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) у кайданах його перевезли до Севастополя.
Страта 17 жовтня 1907 року відбувся суд. Приміщення було оточене конвоєм зі ста осіб. Матюшенко відмовився від захисників і всю провину за повстання взяв на себе, жодного прізвища товаришів не назвав. Вирок суду — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок був виконаний зранку 20 жовтня 1907 року у дворі Севастопольської тюрми.
Погляди Політичні погляди Матюшенка не мали певного характеру. За одними даними, на початку повстання він був близький до соціал-демократів, за іншими — був революційно настроєним матросом анархістсько-есерівського спрямування. Департамент поліції і командування Чорноморського флоту вважали його есером. У серпні 1905 р. Матюшенко вів у Женеві переговори з Георгієм Гапоном про спільні дії по боротьбі з самодержавством. Літератор В. О. Поссе, який брав участь у цих переговорах, залишив таку характеристику політичних поглядів Матюшенка:
Вшанування пам'яті На батьківщині Матюшенка в Дергачах є будинок-музей і пам'ятник герою. 26 червня 1955 на відзначення 50-річчя повстання іменем Матюшенка була названа одна з вулиць та район Севастополя. З 1945 р. по 1992 його прізвище мала нинішня вулиця Коциловського у Львові. Також ім'я Матюшенка носять гора і бухта на Північній стороні Севастополя.
Примітки
Джерела та література О. Ф. Овсієнко. Матюшенко Панас (Опанас) Миколайович // Заднепровский Н., Соколов Н., Афанасий Матюшенко, Харьков, 1958. Кардашев Ю. П. Восстание. Броненосец «Потёмкин» и его команда. — 1-е. — Киров: Дом печати «Вятка», 2008. — 544 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7897-0193-0.
Посилання Повсталий панцерник. Сергій Чалий, для «Флоту України» Вакуленчук і Матюшенко в Севастополі Олесь Козуля. Місто української слави і трагедії З Вітчизною в серці С. Осипов. Бунтівний броненосець ч. 1 Біографія П. Матюшенка у БСЭ про Матюшенко