Франц Францович Густі (угор. Ferenc Huszti) (партійні псевдоніми — Гросс, Йоганн Надь) (, село Залабер, Австро-Угорщина, тепер Угорщина — розстріляний , місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський діяч, юрист, відповідальний секретар обласного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя. Доктор права (1918). Член ВЦВК.

Життєпис Народився в родині заможного ремісника-кожум'яки в селі Залабер, комітат Зала в Австро-Угорщині. Його батько мав будинок і володів виноградником та землею. Коли Францу було 8 років, його батько збанкрутував, і хлопчик міг лише з труднощами продовжувати навчання в місцевій сільській школі. Вже з 9-річного віку був т.зв. корепетитором (домашнім учителем) і мав часом до 6 учнів.

Після закінчення школи продовжив навчання в гімназії в місті Кестхей та в Будапешті. Через скрутне матеріальне становище йому і надалі доводилося самостійно заробляти собі на життя та навчання.

Після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Будапештського університету, а пізніше перевівся до Віденського університету, який закінчив у 1914 році. Навчався у професора Карла Грюнберга (1861—1940). Після занять підробляв помічником присяжного повіреного, займався перекладом «Corpus iuris civilis» (звід римського цивільного права), писав «за наймом» інаугураційні дисертації з питань права та класичної філології латинською мовою. Крім угорської володів німецькою, італійською та французькою мовами, а перебуваючи пізніше в СРСР, вивчив ще й російську мову. Ще студентом, частково під впливом професора Грюнберга, захопився питаннями робітничого руху. Вивчав праці Маркса, Енгельса, Каутського. Починаючи з 1912 року життя Густі було тісно пов'язане з угорським, а потім міжнародним робітничим рухом.

У 1914 році служив в австро-угорській армії однорічником-добровольцем, молодшим унтер-офіцером у піхоті. Учасник Першої світової війни. 24 листопада 1918 року потрапив до російського полону.

З 24 листопада 1914 до 1918 року перебував у таборах для військовополонених. У травні 1918 року повернувся до Австро-Угорщини з групою військовополоненими. Невдовзі після повернення додому захистив дисертацію у Віденському університеті та здобув ступінь доктора права.

Член Соціал-демократичної партії Угорщини з 1918 до 1919 року. 21 березня 1919 року через Московську угорську секцію був прийнятий у члени РКП(б).

З 21 березня до 6 серпня 1919 року — прокурор (член) Революційного трибуналу Угорської Радянської Республіки.

6 серпня 1919 року, після поразки революції, був заарештований і ув'язнений у в'язниці міста Залаегерсег. Через 7 місяців перебування під вартою був випущений під поліцейський нагляд до розгляду справи в суді, але втік з-під нагляду і у вересні 1920 року нелегально залишив Угорщину.

З жовтня 1920 до лютого 1921 року — на партійній роботі в Чехословаччині; секретар Комуністичної партії в місті Хуст (Підкарпатська Русь). З лютого до квітня 1921 року перебував у Відні.

З травня до серпня 1921 року, під час сербської окупації району на південному заході Угорщини, виконував обов'язки поліцейського пристава в міському самоврядуванні міста Печ та одночасно керував роботою підпільного руху в Угорщині. Після «евакуації міста» з серпня до жовтня 1921 року перебував у Загребі в Югославії, де за дорученням ЦК КП Угорщини керував організаційною роботою зі встановлення зв'язку з нелегальними партійними осередками в Угорщині.

З жовтня 1921 до лютого 1923 року — в еміграції в Австрії. Проживав у Відні, де був лектором в Угорській партійній школі й одночасно співробітником емігрантських партійних газет: друкованого органу ЦК КП Угорщини «Пролетар», Чехословацької КП — «Мункаш», румунської — «Вілагошшаг» та «Ельорі» та московської газети «Труд». Публікувався під псевдонімом Попович-Густі.

За рішенням ЦК КП Австрії та за сприяння Комісії з улаштування угорських комуністів-емігрантів при ЦК РКП(б) та Комінтерні (з 10 лютого 1922 року — Управління уповноваженого ВЦВК у справах політемігрантів) на початку лютого 1923 року приїхав до СРСР.

17 лютого 1923 року через обліково-розподільчий відділ ЦК РКП(б) він, як юрист, був направлений у розпорядження Народного комісаріату юстиції РРФСР, а звідти 19 лютого 1923 року — до Трудової комуни Області німців Поволжя в місто Покровськ (Енгельс) для роботи в обласному суді.

З 1 березня до 30 вересня 1923 року — член цивільного відділу обласного суду Трудової комуни Області Німців Поволжя. З 1 жовтня 1923 до 20 лютого 1925 року — заступник голови цивільного відділу обласного суду Трудової комуни Області Німців Поволжя (з 6 січня 1924 року — Автономної РСР Німців Поволжя).

Одночасно був лектором з історії робітничого руху в німецькій секції радпартшколи в Покровську. Рішенням Бюро обласного комітету РКП(б) АРСР Німців Поволжя від 2 квітня 1924 року був обраний для підготовки ленінського призову до партії.

З 20 лютого 1925 до 15 червня 1926 року — голова обласного суду АРСР Німців Поволжя.

15 червня 1926 — 30 вересня 1927 року — завідувача організаційно-розподільчого відділу та заступник відповідального секретаря обласного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя.

1 листопада 1927 (офіційно січень 1928) — 9 жовтня 1928 року — відповідальний секретар обласного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя.

Постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про склад тимчасових керівних органів Центрально-Чорноземної та Нижньо-Волзької областей» від 10 травня 1928 року затверджений членом тимчасового обласного бюро ЦК ВКП(б) Нижньо-Волзької області.

З серпня до жовтня 1928 року — завідувач сільського відділу Нижньо-Волзького крайового комітету ВКП(б) за сумісництвом.

З 11 жовтня 1928 до 10 лютого 1930 року — член Бюро та 3-й секретар Нижньо-Волзького крайового комітету ВКП(б).

Потім був відкликаний до Москви в розпорядження ЦК ВКП(б). Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 10 лютого 1930 року призначений заступником голови Союзу Спілок сільськогосподарської кооперації та одночасно відповідальним інструктором ЦК ВКП(б). 23 серпня 1930 року звільнений від роботи заступника голови Союзу Спілок сільськогосподарської кооперації із продовженням його роботи як відповідального інструктора ЦК ВКП(б). Делегат XV Всесоюзної конференції ВКП(б) (26 жовтня — 3 листопада 1926) від АСРР Німців Поволжя, XV (2 — 19 грудня 1927) та XVI (26 червня — 12 липня 1930) з'їздів ВКП(б).

25 березня 1930 року затверджений членом президії Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук імені В.І. Леніна (ВАСГНІЛ). Постановою Оргбюро ЦК ВКП(б) від 18 січня 1931 року звільнений від роботи відповідального інструктора ЦК ВКП(б) і відряджений у розпорядження Виконавчого комітету Комінтерну (ВККІ). Співробітник Комінтерну. Регулярно публікувався в журналі, що видавався Іноземним комітетом Комуністичної партії Угорщини.

У 1931—1936 роках — секретар ЦК Комуністичної партії Угорщини. На VII конгресі Комінтерну (25 липня — 20 серпня 1935, Москва) разом із Бела Куном, Йожефом Реваї та іншими представляв угорських комуністів.

20 січня 1936 року Президія Виконавчого комітету Комінтерну (ВККІ) розкритикувала діяльність ЦК Компартії Угорщини, а в травні 1936 року запропонувала розпустити ЦК Комуністичної партії Угорщини і утворити тимчасовий комітет. 26 червня 1936 року на засіданні Бюро ВККІ розглядалася справа про колишніх членів ЦК КП Угорщини, в т.ч. і Густі, «які проявили тенденції та дії, ворожі партії та Комінтерну». Стосовно Густі було ухвалено рішення про винесення йому суворої догани з попередженням. А у висновку комісії ВККІ у справі Бела Куна від 19 вересня 1936 року зазначалося, що Бела Кун разом із деякими іншими членами ЦК КП Угорщини, серед яких був названий і Густі, «насаджував ворожі настрої в ЦК Комуністичної партії Угорщини і поширював наклепи про нове керівництво Комінтерну». Після цього політична діяльність Густі завершилася.

До червня 1937 року — старший науковий співробітник Всесоюзного інституту юридичних наук при Народному комісаріаті юстиції СРСР.

27 червня 1937 року заарештований органами НКВС СРСР. На момент арешту проживав за адресою: м. Москва, вул. Большая Дмитровка, будинок 4, квартира 11. У зв'язку з арештом був виключений із лав ВКП(б), а 21 жовтня 1937 року постановою Інтернаціональної контрольної комісії був виключений і з Комуністичної партії Угорщини.

Вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 10 грудня 1937 року відповідно до статей 58-6, 58-8 та 58-11 Карного кодексу РРФСР («участь у троцькістській терористичній шпигунсько-шкідницькій організації») засуджений до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконаний того ж дня в Москві, Густі похований на полігоні «Комунарка» Московської області.

Реабілітований Військовою колегією Верховного суду СРСР 19 листопада 1955 року. 11 жовтня 1989 року Комітетом партійного контролю при ЦК КПРС відновлений у партії.

В Угорщині в пам'ять про Густі встановили меморіальні дошки в селі Залабер на стіні будинку, де він народився (встановлена 10 серпня 1970 року), та в Пантеоні робітничого руху на цвинтарі Керепеші в Будапешті.

Родина 1-й шлюб: за відомостями на 1923 рік дружина проживала у Відні (Австрія). 2-й шлюб: 1923, дружина — Паула Іванівна (Йоганнівна) Брубахер (до шлюбу Шмід) (Paula Brubacher-Schmid) (1902, Базель, Швейцарія — 1973, Москва, СРСР), у 1923—1927 роках працювала інструкторкою жіночого відділу обласного комітету ВКП(б) АСРР Німців Поволжя. Діти від 2-го шлюбу: Донька Сольвейг (Solveigh) Густі, народилася в 1935 році в Москві, де й проживає.

Примітки

Джерела Густи Франц Францевич (Huszti Ferenc) Густи Франц Францевич