«Моє життя без мене» (My Life Without Me) — це канадський драматичний фільм 2003 року, режисеркою якого є Ісабель Койшет . У головних ролях — Сара Поллі, Марк Раффало, Скотт Спідмен та Леонор Вотлінг . Стрічка заснована на збірці оповідань Ненсі Кінкейд "Pretending the Bed Is a Raft" (1997) і розповідає про 23-річну жінку, яка має чоловіка та двох доньок і дізнається, що невдовзі помре. Фільм є спільною постановкою компаній El Deseo та My Life Productions.
Сюжет На початку фільму Енн перебуває під дощем і подумки описує свої емоційні відчуття, пов’язані з ним.
Колега Енн Лорі, яка працює прибиральницею разом із нею, заздрить її стрункості, оскільки сама змушена постійно контролювати свою вагу. Після роботи Енн забирає свою песимістично налаштовану матір з пекарні, яка критикує безробітного чоловіка Енн — Дона.
Після того, як Дон відводить їхніх двох маленьких доньок, Петсі та Пенні, до школи, Енн раптово відчуває сильний біль і непритомніє. Мати відвозить її до лікарні, де лікар діагностує метастатичний рак яєчників і повідомляє, що їй залишилося жити лише два місяці.
Розмірковуючи про своє життя, Енн дивується тому, що, попри обережність і відсутність шкідливих звичок, її життя все одно обривається так рано. Вона завагітніла ще підлітком і все життя мала лише одного партнера — Дона. Також вона вже десять років не бачила свого увʼязненого батька.
Після того, як Енн проводить доньок до школи, вона вирішила нікому не розповідати про свою хворобу та пояснює погане самопочуття анемією. Вона складає список справ, які хоче виконати перед смертю: змінити зачіску, записати відеоповідомлення для доньок на кожен рік до їхнього 18-річчя, знайти їм та чоловікові заміну, а також пережити інтимний досвід з іншим чоловіком і змусити його закохатися в неї.
Наступного вечора Енн залишає записку, що йде до пральні, але спочатку заходить до бару. Почуваючись не на своєму місці, вона зрештою опиняється у цілодобовій пральні, де знайомиться з Лі. Він засинає поруч і пізніше допомагає їй із пранням.
Лі зізнається, що бачив Енн у кафе кілька днів тому. Він позичає їй свій плащ, а згодом вона знаходить у своїх речах книжку Лі з його номером телефону, надаючи їй можливість звʼязатися з ним.
На роботі, під час перерви, Енн записує відеоповідомлення на майбутні дні народження Петсі та Пенні. Пізніше, її нудить під час зміни, і колега, яка одержима вагою, помилково думає, що це наслідок жорсткої дієти.
Після роботи Енн, прагнучи відчути інше життя, яке їй ніколи не було доступне, шукає Лі. Він живе без меблів, оскільки нещодавно розлучився і не замінив речі, сподіваючись, що колишня партнерка повернеться. За професією він геодезист і часто працює у віддалених місцях.
Енн показує Лі фотографії своїх доньок, і він каже, що вони красиві, як і їхня мати. Потім він згадує, що його сестра регулярно надсилає касети з музичними збірками, тому вони з Енн йдуть до його машини, щоб послухати одну та зрештою цілуються.
У стаціонарі лікар дорікає Енн, що вона не приходить на регулярні огляди. Вона пояснює, що виконує список бажань, і передає йому коробку з касетами для доньок. Він передає їй пакет із солодощами, які їй сподобалися під час останнього візиту, і просить її приходити хоча б за знеболювальними, але вона відмовляється від додаткового лікування.
Енн запрошує Лорі на вечерю, сподіваючись, що вона зблизиться з її родиною, але зустріч проходить невдало, Пенні назвала колегу мами свинею. Пізніше Дон розповідає про те, який він вдячний, що вони знайшли одне одного, незважаючи на усі труднощі.
Вранці, граючись у дворі, доньки знайомляться з новою сусідкою на ім'я Енн. Залишивши дітей з нею, головна героїня проводить час із Лі, який працює на виїзді.
Після повернення тезка Енн запрошує її на каву та розповідає, що працює медсестрою. Вона ділиться трагічною історією про сіамських близнюків, які мали забагато спільних органів, щоб їх можна було розділити при народженні. Вона запропонувала залишитися з ними, щоб вони не померли самі, але цей 24-годинний досвід так її травмував, що вона перейшла на геріатричну медицину.
Енн дізнається від матері, де перебуває її батько, і відвідує його у вʼязниці. Вона показує йому фото доньок, згадує позитивні моменти з його минулого та приймає його вибачення.
Стан Енн погіршується, але вона продовжує стверджувати, що має анемію. Згодом вона записує прощальні повідомлення для Дона, пояснюючи свою поведінку
Стосунки Енн із Лі не лише дозволяють їй вперше пережити інтимний звʼязок з кимось, окрім її чоловіка, але й стають для неї емоційно складним досвідом. Лі шалено закохується в неї і щиро привʼязується, однак після того, як Енн розриває стосунки, він залишається глибоко розчарованим і пригніченим. Водночас сама Енн зазнає емоційного та фізичного виснаження через свій стан і переживання. Під час їхньої останньої зустрічі Лі говорить, що готовий зробить все, аби вона була щаслива, зокрема піклуватися про її доньок і навіть допомогти її чоловікові знайти нову роботу.
Хоча Енн розриває стосунки з Лі і не розповідає йому про свою хворобу, вона готує для нього пояснювальний аудіозапис. Наприкінці фільму Енн залишає записані повідомлення як для Дона, так і для Лію. Вона зізнається у своїх почуттях і говорить, що кохає їх обох. Після її смерті ці записи передає адресатам її лікар.
У ролях
Сара Поллі — Енн Скотт Спідмен — Дон, чоловік Енн Марк Раффало — Лі Деббі Гаррі — мати Енн Джессіка Амлі — Пенні, дочка Енн Кенія Джо Кеннеді — Петсі, дочка Енн Аманда Пламмер — Лорі, подруга Енн Леонор Вотлінг — Енн, сусідки Марія де Медейруш — перукар Джуліан Річінгс — доктор Томпсон Альфред Моліна — батько Енн
Рецепція
Каса Фільм вийшов у прокат 26 вересня 2003 року і демонструвався протягом 12 тижнів. У США він зібрав 400 948 доларів, а на міжнародних ринках — 9 326 006 доларів, що в сумі становить 9 726 954 долари світових касових зборів.
Критика
Фільм «Моє життя без мене» отримав загалом схвальні відгуки кінокритиків. На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes його рейтинг схвалення становить 65% із середньою оцінкою 6,32/10 на основі 100 відгуків. Критичний консенсус сайту зазначає: «Сара Поллі утримує стрічку завдяки своїй зворушливій грі». На Metacritic фільм отримав середню оцінку 57 зі 100 на основі 31 рецензій, що відповідає характеристиці «змішані або середні відгуки».
Нагороди Фільм отримав численні міжнародні та фестивальні нагороди, зокрема премію «Genie Award» за найкращу жіночу роль (Саша Поллі), премію «Goya» за найкращий адаптований сценарій (Ісабель Койшет) та найкращу пісню («Humans Like You» у виконанні Чоп Суї).
Див. також
Список іспанських фільмів 2003 року Список канадських фільмів 2003 року
Посилання
Зовнішні посилання
My Life Without Me at Box Office Mojo