Прадолина — так називають широкі долинні низовини в Центральній Європі, які утворилися під час льодовикових епох або окремих стадій зледеніння на краю скандинавського материкового льодовика чи альпійського зледеніння. Вони виникли внаслідок більш-менш паралельного до краю льодовика стоку талих вод. Прадолини належать до .

Виникнення та будова

Важливим чинником формування прадолин є те, що загальний нахил поверхні Північнонімецької рівнини та Польщі спрямований із півдня на північ. Тому материковий льодовик, який насувався зі Скандинавії, рухався на територію, що поступово підвищувалася. Через це талі води могли текти на південь по зандрах лише на коротку відстань, після чого були змушені шукати шлях до басейну Північного моря уздовж краю льодовика. У той час територія сучасного Північного моря була сушею через низький рівень моря.

Як елементи льодовикових серій, прадолини на великих ділянках поєднуються із зандровими рівнинами вздовж своїх північних окраїн. Саме через ці рівнини талі води надходили до долин. Прадолини відносно однорідно складені пісками та гравієм, хоча розмір зерен може сильно відрізнятися. Особливо у верхніх шарах відкладів переважає дрібний пісок. Потужність відкладів також значно варіюється, але здебільшого перевищує 10 метрів.

Прадолини мають широке й дуже плоске дно шириною приблизно від 1,5 до 20 кілометрів. На відміну від цього, схили долини мають висоту лише від кількох до кількох десятків метрів. Дно та краї прадолини могли бути суттєво змінені пізнішими процесами, особливо: таненням брил , накопиченням піщаних дюн. У післяльодовиковий період багато прадавніх долин через своє низинне положення та високий рівень ґрунтових вод перетворилися на болота й торфовища.

Центральна Європа У Центральній Європі існує кілька прадолин різних льодовикових періодів:

; Польща, Німеччина; сформувалася під час Заальського зледеніння. ; Польща, Німеччина; сформувалася під час Віслинського зледеніння. Варшавсько-Берлінська прадолина; Польща, Німеччина; сформувалася під час Віслинського зледеніння. ; Польща, Німеччина; сформувалася під час Віслинського зледеніння. Термін Ельбська прадолина стосується долини Ельби приблизно від Гентіна до гирла Ельби біля Куксгафену. Талі води трьох згаданих вище віслинських прадавніх долин стоку послідовно проходили через цю долину в напрямку басейну North Sea. Назва Рейнська прадолина від Дюссельдорфу до гирла у Північному морі є суперечливою. Рейн справді був шляхом стоку талих вод під час Заальського зледеніння, однак сама структура долини значно давніша й утворилася внаслідок новітніх тектонічних процесів. У зоні альпійського зледеніння Центральної Європи термін прадолина не використовують. У цьому регіоні талі води відводив Дунай, а періодично також Рейн.

Деякі частини згаданих великих долин мають власні назви: Лужицька прадолина та Аллерська прадолина; обидві є частинами Бреслау-Магдебург-Бременської прадолини.

Окрім великих головних долин існує також багато менших долин талих вод. Вони схожі на великі прадолини, але значно коротші. Також вони не пов’язані із зандрами та кінцевими моренами.

Під час максимальних плейстоценових зледенінь прадолини стоку Центральної Європи — особливо в Польщі, Німеччині та Данії — були безпосередньо з’єднані з Північною Атлантикою через палеорічку Ла-Манш. Це відбувалося тоді, коли британський і феноскандський льодовикові щити зливалися в районі сучасного Північного моря.

Особливості Прадолину не слід плутати з тунельними долинами. Останні формуються під льодовиком, а не перед його краєм. Крім того, більшість тунельних долин простягаються з півночі на південь, тоді як основний напрямок прадавніх долин стоку — зі сходу на захід. Сьогодні прадолини лише частково використовуються річками, оскільки більшість річок знайшли коротші шляхи до моря, як-от Одер та Вісла.

Прямолінійні улоговини між річками використовувалися для прокладання каналів через їхній малий ухил. Прикладами є: канал Ельба — Гафель, канал Одер — Гафель.

Оскільки територія Північної Америки та Східноєвропейської рівнини нахилена на південь, формування прадолин там під час льодовикового періоду не відбулося. Талі води Північноамериканського льодовикового щита відводили Міссісіпі та її притоки. У Східній Європі талі води стікали басейнами Дніпра, Дона, Волги.

Прадавні долини стоку — незалежно від того, були вони піщаними чи заболоченими — у Середньовіччі становили серйозні перешкоди для пересування. Через це торговельні шляхи сходилися в місцях, де долину можна було відносно легко перетнути. Такі вузли ставали зручними місцями для заснування міст або замків. Приклади із землі Бранденбург: Берлін, Фюрстенвальде, Люкенвальде, Барут. У Нижній Саксонії — Форсфельде та .

Джерела H. Liedtke: Die nordischen Vereisungen in Mitteleuropa. 2nd ed., Trier 1981, , 307 p. H. Liedtke, J. Marcinek (ed.): Physische Geographie Germanys. 3rd ed., Gotha 2002, , 786 p. Johannes H. Schroeder (ed.): Führer zur Geologie von Berlin und Brandenburg, No. 2, Bad Freienwalde – Parsteiner See. 2nd improved edition. Geowissenschaftler in Berlin und Brandenburg e. V., Selbstverlag, Berlin 1994, , Johannes H. Schroeder (ed.): Führer zur Geologie von Berlin und Brandenburg, No. 5, Nordwestlicher Barnim – Eberswalder Urstromtal. Geowissenschaftler in Berlin und Brandenburg e. V., Selbstverlag, Berlin 2004, , Johannes H. Schroeder (ed.): Führer zur Geologie von Berlin und Brandenburg, No. 9, Oderbruch – Märkische Schweiz – Östlicher Barnim. Geowissenschaftler in Berlin und Brandenburg e. V., Selbstverlag, Berlin 2003, ,

Примітки