Каталонський націоналізм, каталонський національний рух або каталанізм () — соціальний, культурний та політичний рух у каталонських країнах, направлений на ствердження політичної, мовної та культурної ідентичності Каталонії та територій, де розповсюджена каталонська моваПро «каталанізм» на сайті Жанаралітату Каталонії . Історія «каталанізму» . .
Жуан Фусте (), один з найвідоміших валенсійських письменників, стверджував, що «каталонський націоналізм існує тому, що є націоналізм іспанський»У «Wikiquotes» . , а також тому, що протягом століть права каталонців зневажалися. Причиною появи цього руху стали заборона каталанської мови спочатку у 1700 року на території Північної Каталонії, яка відійшла до Франції за Піренейським договором, а також після затвердження Філіпом V Кастильським Декретів Нуева Планта у 1714 році, які знищили традиційні права каталонців у Південній Каталонії. Репресії проти мови, культури та політичних інституцій каталонців продовжувалися й у XIX та XX століттях, особливо під час диктатур Прімо де Рівери та Франсіско Франко.
Каталонський націоналізм уперше чітко виявив себе у культурологічному русі відродження каталонської культури та каталанської мови у XIX столітті ( — «відродження») з відновленням свята Жокс Флуралс (, — «квітчані ігри», змагання у красномовстві та поетиці з врученням переможцям призів у формі штучних квітів із золота та коштовного каміння).
У 1892 році було опубліковано Манрезькі принципи (), у яких пропонувалося відновити середньовічну каталонську конституцію, яка діяла до 1714 році.
Сучасний каталонський національний рух виявляє себе у кількох принципах: загальновизнаною є теза про каталонців, як окрему націю (це підтверджено на референдумі 2006 році у Каталонії), продовженням цього принципу є визнання права каталонців на самовизначення, що частиною політикуму трактується як повна незалежність, а іншою частиною — як широка самоврядність у складі Іспанії, яка може бути трансформована у федерацію.
Історія каталонського національного руху до 1975 році
Витоки та початок розвитку ідей політичного каталонського націоналізму
Див. також: Історія Каталонії, Національний день Каталонії, Війна за іспанський спадок, Декрети Нуева Планта.
Національний рух каталонців у своїй сучасній формі — за повернення традиційних прав каталанських країн, розпочався після введення в дію трьох Декретів Нуева Планта: декрету 29 червня 1707 році, який стосувався Королівств Валенсії та Арагону, декрету 28 листопада 1715 році, що стосувався Майорки та Пітіузьких островів, та декрету 16 січня 1716 році, який стосувався Каталонського князівства.
Ці укази було підписано під час та відразу після Війни за іспанський спадок і взяття військами Філіпа V Барселони 11 вересня 1714 році та останнього великого міста каталанських країн Майорки (зараз Палма) 11 липня 1715 році Укази стосувалися тих територій, які підтримали іншого претендента на іспанську корону — Карла VI Габсбурґа (на приклад, Наварра та Країна Басків зберегли свої права, оскільки підтримали Філіпа V, але через подальшу централізацію Іспанії сумоуправління цих територій теж поступово звужувалося і було остаточно знищене у XIX столітті).
Декретами Нуева Планта були знищені усі місцеві політичні структури, які відрізнялися від моделі більш централізованої Кастилії. Фактично система «спільного суверенітету» центральної королівської влади та місцевих органів самоврядування була замінена на централізовану модель за прикладом Франції, звідки походила іспанська династія Бурбонів. У Каталонії та Валенсії було розпущено місцеві Парламенти (, «Кортс»), на Балеарських островах — Велику і Головну раду (), яка виконувала ту саму функцію. Церкві було нав'язано не властиві їй функції (прийнято у 1730 році архієпископ Мальорки наказав переписати парафіяльні реєстри, замінивши каталонські імена своїх парафіян на кастильські). Каталаномовні території більше не мали права здійснювати економічний, фіскальний, юридичний контроль, відмінялася чеканка власних грошей.
Територія каталанських країн відтепер поділялася на провінції, якими керували призначені з Мадрида губернатори (), для керування економікою та фінансами створювалися спеціальні провінційні органи, якими керували інтенданти (). У Мадриді було створено державні секретаріати (), які згодом стали називатися міністерствами. При королі було створено Раду Кастилії (), де колишнє Арагонське королівство мало менше депутатів, ніж, на приклад, Наварра, Галісія чи Астурія, а також загальноіспанський парламент, який, втім, не грав великої ролі у централізованій іспанській монархії.
13 квітня 1711 року новий королівський указ відновив частину прав Арагонського королівства, однак каталаномовних територій ці зміни не стосувалися.
У Північній Каталонії наступ на права місцевого населення розпочався раніше: після Піренейського договору між Іспанією та Францією 7 листопада 1659 року і приєднання північно каталонських районів Русільйону, Баляспі, Кунфлену, Капсі та Алта-Сарданьї до Франції (цікаво те, що іспанський король офіційно не повідомив про це каталонський уряд до 1702 року) вже за рік було скасовано усі традиційні каталонські політичні інституції (хоча у договорі наголошувалося на тому, що у приєднаних до Франції районах залишиться каталонське самоуправління), а 2 квітня 1700 року Людовік XIV своїм указом зобов'язав з 1 травня того самого року в усіх офіційних державних інституціях вживати виключно французьку мову.
Не зважаючи на репресії з боку іспанськоїЗ секретної інструкції Абада де Віванко (), секретаря Ради Кастилії, до окупаційної влади у Каталонії про насадження іспанської мови: «Pondrá el mayor cuidado en introducir la lengua castellana, a cuyo fin dará las providencias mas templadas, y disimuladas para que se consiga el efecto sin que se note el cuidado». У «Instrucciones del fiscal José Rodrigo Villalpando a los corregidores de Cataluña el 29 de enero de 1716», у роботі FERRANDO., A та NICOLÀS, M. «Panorama d'història de la llengua». Валенсія. Вид. Tàndem, 1997 р. Див. онлайн стор. 71 (в електронній версії — стор. 83): GARCÍA, M.J. La gramática española y su enseñanza en la seguna mitad del siglo XVIII y principios del XIX (1768–1815) Валенсія. Валенсійський університет. 2005 р. (тези докторської дисертації) та французької монархій та відсутність власних політичних та адміністративних структур, каталонці зберегли національну самосвідомість та розпочали боротьбу за повернення своїх прав. Уже у 1734 року у французькому перекладі виходить політичний твір Вихід для приспаних (), де лунає заклик до європейських держав відновити самостійність каталанських країн () і створити або «вільну каталонську республіку», або відтворити незалежне Арагонське королівство.
У 1736 році було написано Згадку про альянс із Його Високістю Георгом Августом, королем Великої Британії (), у якій нагадується про Женевський договір 1705 року і обяцяну колись допомогу створити Вільну республіку Каталонію (). «Згадка» підписана 1736 року, зазначено, що це «22 рік нашого рабства» ().
Клопотання про захист
Див. також: Клопотання про захист.
Клопотання про захист моральних та матеріальних інтересів Каталонії (), загально відома за своєю коротшою назвою «Клопотання про захист» (, ), — звернення інтелігенції та буржуазії Каталонії до короля іспанії Альфонсо XII у 1885 році з вимогами відновити певні права каталонців. Клопотання було представлене Жуакімом Рубіо-і-Осом (), відомим каталонським письменником тієї епохи, її було написано у зв'язку з проектом комерційної угоди між Іспанією та Великою Британією та пропозиціями уніфікувати цивільне право Іспанії. «Клопотання про захист» вважається першим сучасним проявом каталонського національного руху в правовому полі Іспанії. Принципи «Клопотання про захист» були покладені в основу «Манрезьких принципів» (), опублікованих у 1892 році
Renaixença — Відродження
У середині XIX столітті, попри те, що каталонською мовою говорила більшість населення каталонських країн, багато інтелектуалів вважали, що потрібно переходити на іспанську мову: напр., письменник Антоні да Кампмань () писав, що каталанська є «середньовічною мовою провінції, яка зараз є мертвою для красного письменства» ().
Процес відродження мови розпочався у 1859 році, коли Жуакімом Рубіо-і-Осом було відновлено свято Жокс Флуралс. Саме це дало імпульс не тільки інтересу до каталанської мови, але і для політичного оформлення каталонського національного руху.
Федералізм
Паралельно з розвитком національного руху в Каталонії, у Мадриді виник рух на підтримку федералізації Іспанії. Його очолив виходець із Каталонії Франсіско (Франсеск) Пі-і-Марґаль (, ), який згодом став Президентом І Іспанської республіки.
У Каталонії федералісти поділилися на дві групи — радикальне крило, яке бачило федералізацію Іспанії як проміжний етап на шляху до повної незалежності Каталонії (яка, якщо потрібно, могла б вільно увійти до майбутньої федерації), та ті, хто сприймав лише таку модель федералізму, яка була б запропонована Мадридом.
У 1873 році, після проголошення I Іспанської республіки, радикальне крило федералістів Каталонії проголосило створення незалежної Каталонської держави на базі Ради провінції Барселона. Каталонія не стала незалежною, оскільки у січні 1874 році генералом Франсіско Серрано () було захоплено владу, і в січні 1875 р. було відновлено іспанську монархію (на трон було поставлено Альфонса XII).
Баланті Алміраль та Каталонський конгрес
Найвизначнішою постаттю національного руху Каталонії цього періоду є Баланті Алміраль (). Майбутню Каталонію він бачив напів-незалежною, яка разом з іншими народами Піренейського півострова мала увійти в асоціацію держав (модель Арагонського королівства).
Алміраль намагався об'єднати каталонську лівицю та правицю, однак це йому не вдалося.
На Першому каталонському конгресі () у 1880 році об'єдналися різні політичні та культурницькі сили — республіканці-федералісти, аполітичні видатні каталонці, письменники, організатори Жокс Флуралс, видавці одного з перших каталаномовних журналів «Ла Ранашєнса» ( — «відродження»), однак превалювали ліві організації. Через це праві політики залишили Конгрес.
На Конгресі було ухвалено: створити спільний центр для каталонського політикуму — Каталонський центр (), створити Академію каталанської мови (), підготувати документ, яким захищалася б каталонська мова.
На Другому каталонському конгресі було ухвалено рішення кодифікувати каталанську мову, заявити про існування Каталонії «як реальності», попри чинні на той час адміністративні кордони, створити партію лише у межах Каталонії.
Після кількох розколів і створення партій різної направленості, одна з таких організацій — Каталонський союз () — на своїй асамблеї у місті Манреза ухвалила Принципи регіональної каталонської Конституції (), відоміші як Манрезькі принципи (). Вони й були покладені в основу майбутніх Статутів автономії.
Регіоналістська ліга
Регіоналістська ліга () — політична партія, створена у 1901 р. Представляла інтереси великої національної буржуазії Каталонії, комерсантів, католицької церкви. Найвизначнішими політиками стали Анрік Прат-да-ла-Ріба (), Франсеск Камбо () та Жузеп Пуч-і-Кадафалк ().
У 1906 році Анріком Пратом-да-ла-Ріба була опублікована праця Каталонське громадянство (), де проводилася чітка межа між нацією (природною спільнотою зі своєю історією) та державою (штучною політичною організацією). Каталонія означена, як окрема нація. Зроблено висновок, що кожна нація повинна мати свою державу, а підпорядкування нації чужій державі є «патологічною аномалією» (). Однак Анрік Прат-да-ла-Ріба не виступає за незалежність Каталонії, природнішим йому бачиться гармонізувати стосунки між націями у складі іспанської держави, яка являє собою «співжиття багатьох народів», отже потрібно перетворити Іспанію на федерацію.
Республіканський рух