Те́ррі Найт (), справжнє ім'я — Рі́чард Те́рренс Кнепп (; 9 квітня 1943, Лапеєр, Мічиган — 1 листопада 2004, Темпл, Техас) — американський рок-музикант, радіоведучий, продюсер і менеджер. Здобув популярність на радіо, мав помірний успіх як вокаліст, проте найбільше уславився як менеджер і продюсер таких колективів, як The Bossmen, Bloodrock та Grand Funk Railroad, співпраця з якими принесла йому всесвітнє визнання.
Рання кар'єра Річард Терренс Кнепп розпочав свою кар'єру як радіо-діджей у Детройті в 1963 році. Він став першим американським діджеєм, який поставив в ефір пісні гурту The Rolling Stones, за що отримав від слухачів почесне звання «шостого Стоуна» за підтримку колективу в США.
У 1964 році Кнепп завершив роботу на радіо, щоб зосередитися на музичній кар'єрі. Згодом він познайомився з місцевим гуртом The Jazz Masters, до складу якого входили Дон Брюер (ударні), Курт Джонсон (гітара), Боб Колдуелл (клавішні) та Герм Джексон (бас-гітара). Продюсером колективу виступав Джон Рис ().
Кнепп запевнив музикантів, що особисто знає Міка Джаггера та Браяна Джонса, приєднався до них як головний вокаліст, а гурт перейменував на The Pack (). До кінця 1965 року він усе ще виступав під своїм справжнім прізвищем і написав пісню «The Colour of Our Love». Ця композиція вийшла на стороні «Б» синглу «The Tears Come Rollin’» (), який видав лейбл Wingate Records — дочірня компанія відомого детройтського бренду . У цьому дебютному треку він навіть не співав головну вокальну партію. Основним вокалістом на цьому конкретному записі був клавішник гурту Боббі Колдвелл (). Лише після цього релізу Кнепп остаточно став повноцінним фронтменом.
З 1966 року музикант почав користуватися творчим псевдонімом Террі Найт, що відобразилося і в оновленій назві гурту — Terry Knight and the Pack, а сам колектив невдовзі здобув популярність на місцевій сцені. Випущений на провінційному лейблі Lucky Eleven сингл посів 46-те місце в національному хіт-параді США, тоді як однойменний альбом досяг лише 127-ї позиції в Billboard 200. Наступні сингли гурту також не здобули визнання, опинившись поза межами провідних хіт-парадів. Один з них «Better Man Than I» — кавер на пісню з репертуару гурту The Yardbirds — у травні 1966 року мав дуже помірний успіх і зміг піднятися лише до 96-го місця в чарті Cash Box Top 100, не претендуючи в інших хіт-парадах навіть на місце в сотні кращих.
Подібна доля спіткала й другий альбом колективу — виданий у 1967 році «Reflections» був проігнорований журналом Billboard, досягши лише 94-ї позиції в чарті Record World. Через відсутність стабільного комерційного успіху та внутрішні творчі розбіжності в березні 1967 року Террі Найт прийняв рішення залишити колектив задля сольної кар'єри, після чого решта учасників продовжила виступи під назвою «The Fabulous Pack».
Продюсерська та сольна кар'єра З квітня 1967 року Террі Найт, який більше не був частиною гурту «The Pack», почав працювати над своїм новим іміджем. Спочатку співак дебютував у новому шоу Versaille Penthouse у Клівленді, повністю виключивши хард-рок зі свого репертуару. Він виступав в супроводі оркестру з одинадцяти музикантів, іноді акомпануючи собі на акустичній чи електрогітарі, але здебільшого його номеру були схожими на стендап з мікрофоном у руці. Після цього для участі у відеошоу короткочасно перебрався до Голлівуду.
Одночасно з цим Террі Найт припинив співпрацю з локальним лейблом Lucky Eleven і підписав ексклюзивний довгостроковий контракт безпосередньо з Cameo-Parkway Records на правах глобальної дистрибуції. В статусі виконавця видав за участі Тома Бейкера кілька синглів, що ледве потрапили до 200 популярних пісень у національних чартах. Окрім статусу виконавця, Террі Найт отримав повноваження штатного продюсера лейбла, розпочавши роботу над записами для нині забутих гаражних гуртів: Rocky & the Visions та . Брав участь у спільних концертних турах та виступав наживо з кількома відомими колективами, зокрема з гаражним рок-гуртом Question Mark and the Mysterians, у складі якого грав Мел Шахер — майбутній бас-гітарист Grand Funk Railroad.
У цей переломний момент, коли Террі Найт офіційно перейшов у статус професійного музичного продюсера, він підписав ексклюзивний авторський контракт із видавничою компанією Merlin Music. В рамках цієї співпраці Найт уклав першу велику угоду, створивши пісню «Hang Ten» для реклами косметичного бренду . Цей контракт також передбачав можливість писати музику до кінофільмів. Однією з таких робіт став його саундтрек до нуарного фільму .
У 1968 році Террі Найт вирушив до Лондона, сподіваючись підписати контракт або отримати посаду продюсера в Apple Records, новоствореному лейблі гурту The Beatles. Музикант навіть був присутній на сесіях запису «Білого альбому» (1968), але оскільки співпраця з лейблом не склалася, він невдовзі залишив Лондон.
«Saint Paul» В 1969 році Найт уклав продюсерську угоду з Capitol Records, яка дозволяла йому записувати власні пісні. Він випустив сингл «Saint Paul», який підігрів міську легенду про смерть Пола Маккартні («Paul is dead»), що набула популярності того ж року.
Загадковий текст пісні розповідав про складні стосунки Найта з Полом Маккартні та його передчуття швидкого розпаду «The Beatles». Композиція містила прямі запозичення з творчості «ліверпульської четвірки». Через це лейбл Capitol згодом отримав судову претензію від видавця «бітлів» — компанії , і платівку вилучили з продажу.
Згодом сторони досягли компромісу. Приблизно за місяць, у травні 1969 року, сингл «Saint Paul» перевидали вже за ліцензією Maclen Music. У новому виданні зазначалося, що фрагмент пісні «Hey Jude» використано з дозволу правовласника. Це зробило трек Найта єдиною піснею у каталозі Maclen Music, авторами якої не були Леннон і Маккартні. «Saint Paul» увійшов до топ-40 радіохітів на Верхньому Середньому Заході США, проте до національного чарту Billboard Hot 100 так і не потрапив.
Grand Funk Railroad Під час роботи продюсером Найт зустрівся з двома колишніми колегами по гурту «Terry Knight and the Pack» — гітаристом Марком Фарнером і барабанщиком Доном Брюером. Він переконав їх знайти басиста і створити потужне тріо на кшталт Cream під назвою Grand Trunk Railroad — як гру слів на основі назви відомої в Мічигані залізниці Grand Trunk Western Railroad. Музиканти запросили Мела Шахера, колишнього учасника Question Mark and the Mysterians, та змінили назву на Grand Funk Railroad. Террі Найт став їхнім менеджером і продюсером, узявши на себе просування колективу.
Спершу він організував їхній виступ на , після чого лейбл Capitol підписав із тріо довгостроковий контракт. Протягом наступних двох років Grand Funk Railroad став одним із найпопулярніших рок-гуртів у США, попри доволі прохолодне ставлення до них з боку музичної преси.
Цікаві факти У квітні 1970 року в американському музичному журналі Record World з'явилися повідомлення про те, що у записі сольного синглу Террі Найта «Lullaby / I'll Keep Waiting Patiently» брали участь музиканти гурту Grand Funk Railroad, продюсером і менеджером якого на той час він був.
Попри відсутність офіційних згадок на обкладинці платівки через тогочасну політику лейблів, критики часто називають цей запис «відкритим секретом» мічиганської рок-сцени. Обидва треки записувалися в один період із роботою над культовим альбомом Grand Funk Railroad «Closer to Home», а психоделічне поп-рок аранжування синглу Найта має помітну стилістичну схожість із тогочасним фірмовим звучанням гурту.
Смерть 1 листопада 2004 року 61-річний Террі Найт загинув від ножових поранень, які йому завдав Дональд Алан Фейр () — хлопець його доньки-підлітка. Музикант намагався захистити свою доньку Данієль () під час сварки, що спалахнула через залежність Фейра від метамфетаміну. 26 травня 2005 року вбивцю засудили до довічного ув'язнення.
Література Billy James, An American Band: The Story of Grand Funk Railroad — SAF Publishing, 1999 — ISBN 9780946719266 Gary Flinn, Remembering Flint, Michigan: Stories from the Vehicle City — Arcadia Publishing Inc., 2010 — ISBN 9781614236467 Robert Lee Balderrama, ? & The Mysterians, An American Icon Story — 2024 Jeremy Simmonds, The Encyclopedia of Dead Rock Stars — Chicago Review Press, 2012
Джерела
Примітки