Ліхтенштейн за часів націонал-соціалізму — період в історії Князівства Ліхтенштейн, що охоплює 1933–1945 роки, коли в сусідній Німеччині при владі перебував націонал-соціалістичний режим. Попри збереження суверенітету й нейтралітету, Ліхтенштейн зазнав значного політичного, економічного та ідеологічного впливу з боку нацистської Німеччини. У цей час у країні діяли місцеві прихильники націонал-соціалізму, відбулася невдала спроба державного перевороту 1939 року, а влада князівства прагнула зберегти внутрішню стабільність і незалежність в умовах Другої світової війни. Повоєнний період також позначився дискусіями щодо ставлення держави до біженців, зокрема військовослужбовців Російської визвольної армії, а також переосмисленням ролі Ліхтенштейну в європейських подіях 1930–1940-х років.
Передісторія Ліхтенштейн дотримується політики постійного нейтралітету з 1868 року,залишаючись нейтральним протягом усієї Першої світової війни.Однак до кінця війни він був тісно пов'язаний з Австро-Угорщиною завдяки митному союзу, який існував між двома країнами з 1852 року, і прихильно ставився до Центральних держав. Із затягуванням війни Ліхтенштейн зіткнувся з економічним спустошенням та дефіцитом продовольства через брак природних ресурсів, що значно збільшило контрабанду в країну та змусило країну зменшити свою залежність від Австро-Угорщини та шукати тісніших економічних зв'язків зі Швейцарією. До 1916 року всі поставки продовольства з Австро-Угорщини припинилися, що змусило Ліхтенштейн шукати тісніших зв'язків зі Швейцарією, щоб забезпечити продовження поставок продовольства.
У 1919 році, після розпаду Австро-Угорщини, уряд Ліхтенштейну більше не міг покладатися на Австрію у задоволенні своїх валютних та дипломатичних потреб. Ліхтенштейн та Швейцарія підписали договір, за яким Швейцарія взяла на себе представництво інтересів Ліхтенштейну на дипломатичному та консульському рівні в країнах, де конфедерація має представництво, а Ліхтенштейн — ні. Ліхтенштейн прийняв швейцарський франк у 1920 році, а в 1924 році дві країни вступили до митного союзу. У 1921 році було прийнято нову конституцію,яка встановила правління часткової парламентської демократії, змішаної з конституційною монархією, значна частина якої була вільно заснована на Швейцарській федеральній конституції.
Довоєнні виклики
Унаслідок Великої депресії, що почалася з 1929 року, як і більшість інших країн на той час, Ліхтенштейн зазнав зростання безробіття, занепаду сільського господарства та краху промисловості. Протягом 1930-х років у країні домінувала Прогресивна громадянська партія на чолі з прем'єр-міністром Йосифом Гоопом,який перебував при владі з 1928 року. Починаючи з 1933 року, Ліхтенштейн зіткнувся із зовнішніми та внутрішніми викликами з боку нацистських елементів, зокрема з викраденням Роттера та шпигунською справою Ліхтенштейну 1937 року. Він також спостерігав піднесення авторитарних елементів у країні,насамперед Служби рідного краю Ліхтенштейну, яка невдовзі після свого заснування в 1933 році перейшла до нацизму, а потім у 1936 році об'єдналася з Християнсько-соціальною народною партією, утворивши Патріотичний союз. 30 березня 1938 року, після аншлюсу Австрії та за ініціативою Франца Йосифа II, Прогресивна громадянська партія та опозиційний Патріотичний союз (на чолі з Отто Шедлером) сформували коаліційний уряд. На наступних загальних виборах 1939 року в Ліхтенштейні обидві партії отримали у ландтазі приблизно рівну кількість місць.
Приблизно в той самий час, коли було створено коаліцію, нацистські елементи в Ліхтенштейні сформували Німецький національний рух у Ліхтенштейні (VDBL),який прагнув анексії Ліхтенштейну нацистською Німеччиною. Хоча існували плани щодо того, щоб Фольксдойче Міттельштелле (агентство нацистської партії) фінансувало партію,щоб вона була обрана демократичним шляхом до влади в Ліхтенштейні з метою подальшої анексії країни до Німеччини, ці плани були заблоковані особисто Адольфом Гітлером через його бажання не ускладнювати відносини зі Швейцарією. Із 2 по 3 березня 1939 року Франц Йосиф ІІ, Гооп та Алоїс Фогт здійснили офіційний візит до Берліна, де зустрілися з Гітлером та Йоахімом фон Ріббентропом. Вони обговорили захист незалежності та нейтралітету Ліхтенштейну, зберігаючи при цьому добрі відносини. Гітлер зустрівся з Францем Йосифом II та Гоопом протягом тридцятихвилинної зустрічі,але переговорів не відбулося. Пізніше Франц Йосиф II згадував про візит і заявив, що Гітлер мало цікавився ними і що це відбулося лише для того, щоб «потішити самолюбство Гітлера».
Країна опинилася під загрозою під час Ліхтенштейнського путчу 1939 року. План полягав у тому, щоб члени VDBL вирушили на Вадуц і спробували захопити контроль над урядом, що,як сподівалися, мало б спричинити зіткнення між ними та урядом. Німецькі війська з Фельдкірха потім мали вторгнутися до Ліхтенштейну у відповідь на заклик про допомогу та приєднати країну до складу Німеччини. Однак план провалився, оскільки їх зупинили опоненти,а більшість членів VDBL були заарештовані або втекли. Німецьке вторгнення не відбулося,оскільки воно було заблоковано за наказом Гітлера після втручання Фогта. Достеменно невідомо,чому Гітлер вирішив не втручатися в переворот, хоча є припущення,що він мало цікавився Ліхтенштейном і не хотів провокувати війну зі Швейцарією. Спроба державного перевороту призвела до того, що Асоціація лояльності Ліхтенштейну, безпартійна організація, створена для протидії діям VDBL, що була сформована на початку року, активізувала свою діяльність та розпочала кампанію зі збору підписів, що підтверджувала незалежність Ліхтенштейну та його лояльність князю. Кампанія зібрала 2492 підписи,що представляють 95 % виборців країни,які мають право голосу.
Хід війни
Зовнішня та внутрішня політика
30 серпня 1939 року Ліхтенштейн оголосив про свій нейтралітет через представників Швейцарії. Коли спалахнула війна, уряд Гоопа отримав широкі повноваження щодо управління економікою Ліхтенштейну під час війни, і він застосував до Ліхтенштейну кілька швейцарських законів про військову економіку. Зробивши це, Ліхтенштейн фактично досяг включення до швейцарського національного запасу. Однак недовіра швейцарців до офіційної позиції Ліхтенштейну зросла, головним чином через дії VDBL, і вимагала,щоб уряд Гоопа публічно заявив про свою вірність Швейцарії, що й сталося 5 листопада 1940 року. В обмін на це Швейцарія погодилася на нову угоду про поліцію для іноземців, яка з 1941 року дозволяла робітникам Ліхтенштейну вільно подорожувати та працювати в Швейцарії. Хоча Швейцарія захищала суверенітет Ліхтенштейну протягом усієї війни, не планувалося, що у разі німецького вторгнення Ліхтенштейн буде безпосередньо захищений Швейцарією.
Уряд Гоопа вважав дружню, необов'язкову, непровокаційну дипломатію доречною щодо нацистської Німеччини, доповнену жестами ввічливості. У грудні 1940 року під час лекції в Штутгарті Гооп висловив повагу до німецьких армій. Член нацистської партії Герман Е. Зігер (який був головним контактом Гоопа в Німеччині з 1933 року) виступав посередником між Гоопом та німецьким урядом,а також підтримував зусилля Гоопа щодо збереження незалежності Ліхтенштейну. Франц Йосиф II періодично надсилав Гітлеру вітальні листи, такі як новорічні послання та листи про зрив змови 20 липня,на які він коротко відповідав. Ці листи вважалися свідченням визнання Гітлером суверенітету Ліхтенштейну. Однак Ліхтенштейн мав бути вторгнутий та анексований нацистською Німеччиною разом зі Швейцарією в рамках операції «Танненбаум»Angelo Codevilla, Between the Alps and a Hard Place: Switzerland in World War II and Moral Blackmail Today (Washington, D.C.: Regnery, 2000) 57–58. Weinberg 2005, A World At Arms, p. 174 .
Під час війни в Ліхтенштейні проживало близько 120 єврейських біженців, переважно з Німеччини та Австрії. Хоча населення здебільшого вітало їх, їм було заборонено займати роботу, яка вважалася конкурентоспроможною для корінного населення, і вони були джерелом ворожості з боку нацистських елементів у країні. Протягом усієї війни економіка Ліхтенштейну значною мірою трималася на плаву завдяки робітникам, які заповнювали вакансії в промисловості Швейцарії та Німеччини. У 1941 році були засновані компанії Hilti та ThyssenKrupp Presta, які виробляли матеріали для німецької військової промисловості та забезпечували подальшу зайнятість Ліхтенштейну протягом усієї війни. Деякі компанії та окремі особи Ліхтенштейну були внесені до британських та американських чорних списків,а їхнє майно було конфісковано через їхній зв'язок з нацистською Німеччиною.
У листопаді 1941 року Франц Йосиф II відвідав Віктора Еммануїла III та Папу Пія XII,а пізніше зв'язався з дипломатичними місіями Великої Британії та Сполучених Штатів. 7 березня 1943 року у Вадуцькому соборі Франц Йосиф II одружився з графинею Георгіною Вільчек. Це був перший випадок, коли весілля правлячого принца відбулося в Ліхтенштейні, і це послужило підкріпленням зобов'язання щодо незалежності Ліхтенштейну до кінця війни. Крім того, 1940 року як щорічне свято був заснований Національний день Ліхтенштейну, щоб спільно відзначити день народження Франца Йосифа II та подальшу незалежність Ліхтенштейну. У 1944 році Франц Йосиф II, за згодою швейцарського федерального радника Марселя Піле-Голаза, знову відкрив посольство Ліхтенштейну в Берні, яке раніше було закрито в 1933 році. Це було всупереч волі уряду Гоопа та ландтагу Ліхтенштейну,що призвело до напружених стосунків між Францем Йосифом та Гоопом.
Франц Йосиф II під час війни придбав різні раніше єврейські підприємства. Керівники майна, що належало Дому Ліхтенштейнів в Австрії, використовували рабську працю з концентраційного табору Штрасгоф, хоча розслідування,опубліковане в 2005 році, показало, що принц не знав про це. З 1944 по 1945 рік Франц Йосиф II домігся перевезення більшості приватних колекцій Дому Ліхтенштейнів з Австрії та Чехословаччини до Ліхтенштейну, щоб врятувати їх від пошкоджень під час війни. У лютому 1945 року американський P51 Mustang зазнав аварійної посадки неподалік від Шаана, який було негайно передано Швейцарії.
В останні тижні війни до Ліхтенштейну прибуло понад 7000 біженців. Ліхтенштейнський Червоний Хрест був заснований 30 квітня 1945 року за ініціативою Джини,принцеси Ліхтенштейнської, яка забезпечувала біженців безкоштовними їдальнями та послугами купання поблизу Шанвальда, закликаючи населення Ліхтенштейну робити пожертви на їхню допомогу. З 2 по 3 травня 1945 року решта проосібної та проімперіалістичної Першої Російської Національної Армії Великого князя Володимира перетнула кордон до Ліхтенштейну,де про них піклувався Ліхтенштейнський Червоний Хрест .16 серпня 1945 року Радянський Союз направив делегацію до Ліхтенштейну для репатріації росіян, але їй було відмовлено, незважаючи на посилення тиску з боку Радянського Союзу щодо участі в програмі репатріації. Близько двохсот солдатів погодилися повернутися до Радянського Союзу. Зрештою, уряд Аргентини запропонував росіянам притулок, і близько ста людей виїхали. За словами прем'єр-міністра Александра Фріка, за підтримки Франца Йосифа II росіянам жодним чином не загрожувала екстрадиція, а населення Ліхтенштейну загалом підтримувало уряд у наданні їм притулку.
Нацистські групи та колабораціонізм