Ар () — виноробний регіон у Німеччині, назва якого походить від річки Ар — лівої притоки Рейну. Регіон розташований у федеральній землі Рейнланд-Пфальц, між містами Альтенар і , де Ар впадає в Рейн поблизу Ремагена. Площа виноградників становить близько 563 гектарів (станом на 2013 рік).
Попри невеликі розміри, Ар посідає особливе місце в німецькому виноробстві як найпівнічніший із великих регіонів світу, що спеціалізується на виробництві червоного вина. Близько 88 % площ засаджено червоними сортами, переважно шпетбурґундером (60–65 %), а ще , і дорнфельдером.
Географія і клімат Ар тече із заходу на схід, від гірського регіону Айфель до Ремагена, де впадає в Рейн. Виноградники зосереджені переважно в середній і нижній течії річки на південно-східних схилах, захищених від вітрів гірськими масивами Айфель і Хоес-Фенн. Регіон простягається вздовж Ару приблизно на 25 кілометрів.
Регіон розташований на 50°30′ північної широти. Тривалий час цю широту вважали практично північною межею можливого виробництва якісного вина — Ар незрідка називали «виноробним Північним полюсом» Німеччини. Утім, кліматичні умови регіону дають змогу успішно вирощувати навіть вибагливий шпетбурґундер завдяки поєднанню кількох чинників: пом’якшувальний вплив Гольфстриму проникає сюди через ; глибока річкова долина захищена від північних вітрів; круті скелясті схили та стіни виноградників накопичують сонячне тепло вдень і віддають його вночі.
Середньорічна температура становить 9,8 °C, річна інсоляція — 1370 годин, річна кількість опадів — 662 мм. Основною загрозою для виноградарства є пізні весняні заморозки.
Геологічно й топографічно регіон поділяється на дві частини. Середній (верхній) Ар, між Альтенаром і , вирізняється стрімкими терасованими виноградниками зі схилами 30–60 % стрімкости на ґрунтах із грауваки та вивітреного сланцю з незначним вмістом лесу. Нижній Ар, що починається за , має пологіші схили та глибші ґрунти — суглинки з лесом, перемішані з вивітреним сланцем, граувакою, а місцями й базальтом (характерним для виноградника ).
Історія
Виноградарство на території сучасного Ару, ймовірно, сягає римських часів, хоча прямих археологічних підтверджень поки що не знайдено. За однією з версій, перші виноградники в долині Ару було закладено близько 275 року під час проходження цією територією франків. Документальні свідчення належать до другої половини VIII століття. За 893 рік у майновому описі бенедиктинського абатства згадано великі виноградники у восьми поселеннях долини Ару, зокрема в Арвайлері, , Дернау та Альтенарі — усі вони й нині залишаються провідними виноробними селами регіону.
У ранньому Середньовіччі більшість виноградників належала релігійним організаціям. Починаючи з XI століття, землевласниками стають ще й світські особи та містяни. У той час на виноградниках переважали білі сорти. Червоні сорти набули істотного значення лише наприкінці Середньовіччя, а після Тридцятилітньої війни в регіоні почали домінувати червоні бургундські сорти.
Разом із французькою окупацією 1794 року в регіоні пожвавилася торгівля червоним вином із Бельгією. Ці вина, знані як Ahrbleichart («арські бліді»), попри назву, мали насичений темно-червоний колір. Після Віденського конгресу 1815 року, коли Ар відійшов до Пруссії, в регіоні настав період розквіту: високі захисні мита убезпечили арських виноробів від французької конкуренції, а їхні вина успішно продавалися на німецькому ринку.
Розширення Німецького митного союзу перервало цей золотий період — торгівля з Бельгією припинилася, а на прусський ринок ринуло дешевше червоне вино з . У цей час багато виноробних родин емігрували до .
1869 року винороби села Майшос заснували один із перших виноробних кооперативів у світі — модель, яка згодом набула значного поширення по всій долині. Наприкінці XIX століття в Арі діяло близько двадцяти таких кооперативів.
У 1880-х роках до долини прийшла філоксера, яка до 1910 року знищила приблизно 200 гектарів виноградників. Загальна площа насаджень скоротилася з 1087 гектарів (1883) до 606 гектарів (1925). Згодом лози шпетбурґундера уразив , що різко знизив урожайність. Наприкінці 1950-х років на білі сорти вже припадала третина виробництва.
1957 року в регіоні розпочався процес — державна програма консолідації дрібних виноградних ділянок і терасування крутих схилів, що заклала підвалини для подальших структурних змін у місцевому виноробстві.
Революція Вернера Некеля
Якісне відродження Ару в середині 1980-х років винороби регіону одностайно пов’язують з іменем Вернера Некеля () з господарства Майер-Некель. Колишній учитель математики та фізичного виховання, він перебрав керування сімейною винокурнею й запровадив низку новаторських для регіону практик — використання найкращих клонів бургундських сортів, обмеження врожайности, тривалий контакт із мезгою та, вперше в Арі, застосування французьких для витримування червоних вин. Після того, як його сухий шпетбургундер Dernauer Goldkaul урожаю 1987 року здобув високі оцінки, інші винороби регіону почали змінювати свої підходи. Це стало початком якісної революції, яка триває й донині.
У період німецького «червоного буму» 1995–2005 років вина невеликих приватних господарств Ару мали стабільний попит.
Повінь 2021 року
У липні 2021 року долина Ару зазнала катастрофічної повені, спричиненої штормом «Бернд». Різке підняття рівня води в річці зруйнувало інфраструктуру, виноградники, льохи та господарські споруди в багатьох селах регіону. У долині Ару загинуло понад 130 осіб. Винороби зіткнулися із серйозними наслідками: втратами устаткування, запасів вина та виноградних лоз на нижніх ділянках. Відновлення регіону відбувається за підтримки як самих виноробів, так і державних програм допомоги.
Сорти винограду Регіон спеціалізується на червоних сортах, які охоплюють близько 88 % насаджень: Шпетбурґундер (Spätburgunder, Піно-нуар) — 60–65 % насаджень, головний сорт регіону. На сланцевих ґрунтах дає елегантні, мінеральні вина; на ґрунтах із граувакки — потужні та насичені. На лесових ґрунтах вина виходять повнішими й щільнішими. — близько 9 %. — близько 6 %; Ар є єдиним регіоном Німеччини, де члени мають право виробляти з Фрюбурґундера сухі вина найвищої категорії Grosses Gewächs. Дорнфельдер — близько 4 %. Реґент — близько 3 %.
Серед білих сортів найбільші площі охоплюють Рислінг (близько 7 %) і Мюллер-Турґау (близько 2 %), а ще Вайсбурґундер і Ґраубурґундер. Рислінг на сланцевих ґрунтах Ару дає вина з тропічною фруктовою ароматикою, споріднені за стилістикою з винами сусіднього .
Структура галузі
Через історичний поділ власности між спадкоємцями багато виноградарських господарств були роздрібнені на невеликі ділянки. До 1989 року лише п’ять господарств регіону мали понад п’ять гектарів виноградників. Нині близько 80 % виноробів Ару не випускають вина під власною маркою, а продають виноград одному з чотирьох чинних кооперативів. Утім, понад шістдесят господарств виробляють і продають вино під власним іменем.
Найбільшим виноробним господарством є державне виноробне підприємство землі Рейнланд-Пфальц, розташоване на території XIII століття. Воно має 18,5 гектара виноградників.
Найкращі виноградники та визначні господарства До числа найкращих (окремих виноградників) Ару належать:
Альтенар-Ек () — 7,8 га, круті тераси (40–60 %) у найвужчій частині середнього Ару, вивітрений сланець із грауваккою. Вина вирізняються виваженою мінеральністю. Арвайлер-Розенталь () — 21 га, граувакка та сланець, південно-південно-західна експозиція; елегантні фруктові шпетбурґундери з добрим потенціалом витримки. Дернау-Пфаррвінґерт () — 8,8 га, одна з найспекотніших ділянок Ару. Південна експозиція, стрімкість 15–60°, вивітрене каміння та осадові сланці. Ароматні червоні вина з тонкими фруктовими й пряними нотами. Вальпорцгайм-Кройтерберг () — 3,7 га, давні круті тераси з майже середземноморським мікрокліматом, вивітрений сланець із грауваккою. Ароматні, потужні бургундські вина з характерними трав'янистими відтінками. Вальпорцгайм-Ґеркаммер () — 0,6 га, найменший айнцеллаге регіону, частково засаджений дофілоксерними непривитими лозами. Єдиний власник — господарство Й. Й. Аденойєр; вина вирізняються вишуканою чистотою та пряною ароматикою. Дернау-Гардтберг () — 22,2 га, вивітрена граувакка, лежить у мальовничій чашоподібній улоговині поблизу Дернау. Гаймерсгайм-Ландскроне () — 15 га, головною особливістю є розташування біля підніжжя базальтової вершини.
З 1999 року низка цих виноградників одержала класифікацію VDP — Grosses Gewächs для виробництва шпетбурґундера.
До провідних виробників регіону належать:
Маєр-Некель () — батьківщина «арської революції» Вернера Некеля Й. Й. Аденойєр () — єдиний власник айнцеллаге Ґеркаммер Кройцберґ () Жан Штодден () Дойцерхоф — Коссман-Геле () Бурґґартен () Пітер Кріхель () Броґзіттер () Виноробний кооператив Майшос-Альтенар () — спадкоємець одного з перших виноробних кооперативів світу (заснований 1869 року)
Стилістика вин
Сучасне типове вино Ару — повністю зброджений сухий танінний шпетбурґундер доброго кольору, витриманий у дубовій бочці та вироблений за умови обмеження врожайности. На сланцевих ґрунтах верхнього Ару народжуються ніжніші, мінеральніші та фруктовіші вина; на суглинкових і лесових ґрунтах нижнього Ару — повні та щільні. Відмінності в типі ґрунту, експозиції та мікрокліматі кожного айнцеллаге надають винам характерних смакових відтінків.
Серед визначних вінтажів регіону вирізняються 1949, 1976 і 2001 роки; однак усі їх перевершив феноменальний 2003 рік, якому сприяло винятково спекотне літо, особливо сприятливе для червоних бургундських сортів. Сезон 2004 року продемонстрував, що регіон здатний виробляти елегантні червоні вина й у звичайні роки.
Примітки
Література