Персівалл Потт (6 січня 1714 року, Лондон — 22 грудня 1788 року) —був англійським хірургом, один із засновників ортопедії та перший вчений, який довів, що рак може бути спричинений канцерогеном із навколишнього середовища, відкрив карциному (пухлину) сажотрусів . Багато захворювань названі в його честь, зокрема перелом Потта, хвороба хребта Потта (туберкульоз кісток та суглобів) та набрякла пухлина Потта.
Дитинство та освіта
Персіваль Потт народився в Лондоні в сім'ї Персіваля Потта-старшого. Його батько помер, коли він був дитиною, але Джозеф Вілкокс, єпископ Рочестера, родич його матері, оплатив освіту дитини. Він проходив навчання у Едварда Нурса, асистента хірурга лікарні Святого Варфоломія, а в 1736 році був прийнятий до шанованої компанії цирульників (The Worshipful Company of Barbers) та отримав ліцензію на медичну практику.
Кар'єра Персіваль Потт став асистентом хірурга в лікарні Святого Варфоломія в 1744 році та повноправним хірургом з 1749 по 1787 роки. Як перший хірург свого часу в Англії, перевершуючи навіть свого учня Джона Хантера з практичного боку, Потт запровадив різні важливі нововведення в процедури, зробивши багато для скасування широкого використання есхаротичних засобів (хімічно агресивних речовин, які при контакті з тканинами викликають їхній хімічний опік) та методу припікання у хірургії, які були поширені на початку його кар'єри.
У 1756 році Потт отримав перелом ноги після падіння з коня. Це був складний переломом великогомілкової кістки. Лежачи в багнюці, він послав слугу купити двері на сусідньому будівельному майданчику, потім наказав покласти себе на двері та відвезти додому. Хірурги очистили рану та обговорювали операцію з ампутації, яка на той час мала дуже високий рівень невдач, оскільки часто призводила до сепсису та смерті, але Потт переконав їх накласти шину на ногу, і зрештою він повністю одужав.
Відданість Персіваля Потта своїм пацієнтам та високий рівень догляду за ними принесли йому високу оцінку та славу. Його вважають одним із двох найвидатніших хірургів 18 століття разом із його учнем Джоном Хантером. Серед пацієнтів у палатах Потт також відточував свої письменницькі здібності та вірив у необхідність навчання пацієнтів. Тому, в лікарняному середовищі він розповсюджував брошури, в яких записував свої спостереження та думки з різних тем, від «черепно-мозкових травм, гідроцеле, фістули, розриву та перелому». Ці брошури користувалися великим попитом і продавалися за ціною понад один шилінг шість пенсів. Між 1760-ми та 1770-ми роками в вільному обігу було понад чотирнадцять брошур хірурга.
У 1769 році Потт опублікував працю під назвою «Кілька зауважень щодо переломів та вивихів» . Книга була перекладена французькою та італійською мовами та мала далекосяжний вплив на медиків Великої Британії та Франції. Його ім'я було вписано в аннали медицини, оскільки він вперше описав артритний туберкульоз хребта (хворобу Потта ). Він дав гарний клінічний опис у своїй роботі «Зауваженнях щодо паралічу нижніх кінцівок». Серед інших його праць найбільш помітними є «Трактат про розриви» (1756) та «Хірургічні спостереження».
У 1765 році його було обрано магістром Хірургічної компанії, попередника Королівського коледжу хірургів Англії .
У 1775 році Потт виявив зв'язок між впливом сажі та високою частотою раку мошонки, який пізніше виявився різновидом плоскоклітинного раку у сажотрусів. Це захворювання пізніше назвали раком сажотрусів, це стало першим зафіксованим випадком наяності зв'язку між професійною діяльністю людини і раком. Потт став першою людиною, яка пов'язала злоякісне новоутворення з канцерогеном навколишнього середовища, вважаючи сажу з димоходів канцерогеном, що виникає внаслідок прямого контакту зі шкірою.
Рукописна копія лекцій науковця (з хірургії) 1779 року збереглася як частина колекції медичних рукописів Манчестера і зберігається у спеціальних колекціях Бібліотеки Манчестерського університету під номером MMM/15/2/6.
У 1786 році його було удостоєно звання першого почесного члена Королівського коледжу хірургів Единбурга . Невдовзі після цього він вийшов у відставку в 1787 році та був призначений керівником лікарні Святого Варфоломія.
Особисте життя У 1740 році Персівалл Потт одружився із Сарою Елізабет Круттенден (1725–1811), дочкою багатого купця Роберта Круттендена та його дружини Сари Кліфф. Вони жили разом у Лінкольнс-Інн-Філдс у Лондоні та мали п'ятьох синів та чотирьох дочок, зокрема Джозефа Потта, архідиякона Лондона; Семюела— провідного редактора газети та власника «Інформаційного бюлетеня Сондерса», та Мері (Поллі), яка вийшла заміж за ірландського суддю Роберта Дея, який довго працював на посаді.
Хоча про особисте життя Персіваля Потта відомо небагато, Потта регулярно описують як людину з відмінним характером та як типового англійського хірурга. Вважається, що рівень життя Потта (він був достатньо багатим, щоб дати Поллі 5000 фунтів стерлінгів посагу) сприяв підвищенню соціального статусу професії хірурга в суспільстві
Рак сажотрусів Персіваль Потт вплинув на медицину та сучасне розуміння хвороб. Багато хвороб названі на його честь, зокрема: перелом Потта, хвороба хребта Потта та опукла пухлина Потта. Однією з хвороб, якої наразі не має, але є частиною важливою спадщини Потта, є рак сажотруса. Потт швидко розпізнав зв'язок між виникаючим раком та професійною діяльністю сажотрусів та опублікував свої висновки у статті під назвою «Хірургічні спостереження щодо…раку калитки». From p. 67: "The disease, in these people [i.e., chimney sweeps], seems to derive its origin from a lodgment of soot in the rugae of the scrotum, … Він писав, що ця хвороба «характерна для певного типу людей [і] яка, принаймні, наскільки мені відомо, не була публічно помічена – я маю на увазі рак сажотрусів. Хвороба у цих людей, здається, походить від відкладення сажі в складках калитки.
Авторство відкриття та ідентифікації Хоча прийнято вважати, що рак калитки (скротальний рак) відкрив Персіваль Потт, тепер припускають, що його було описано майже за 40 років до виходу праці Потта "Хірургічні спостереження" (Chirurgical Observations) як "виразку таємних місць" — відповідно до записів у книгах поховань парафії Святого Ботольфа за межами Олдгейта (St. Botolph without Aldgate) за 1589–1599 рок Ці описи неоднозначні, і неясно, які анатомічні частини вважаються «цими органами». Таким чином, більшість істориків загалом погоджуються, що Бассіус вперше правильно описав рак калитки в 1731 році. Деякі історики стверджують, що те, що Бассіус вважав раком калитки, насправді було промежинними абсцесами калитки, а не карциномою. Меншість істориків, які погоджуються з цим фактом, приписують відкриття раку калитки Трейлінгу в 1740 році. Kipling, M. D.; Usherwood, R; Varley, R (1970). "A monstrous growth: An historical note on carcinoma of the scrotum". British Journal of Industrial Medicine. 27 (4): 382–4. doi:10.1136/oem.27.4.382. PMC 1069432. PMID 4922857.
Хірургія Як хірург, Потт був шанованим і часто допомагав колегам-хірургам. Потта вважали наставником; він навіть дозволяв іншим лікарям і хірургам жити у своєму домі, поки вони навчалися під його керівництвом. Незважаючи на хірургічні тенденції свого часу, Потт не погоджувався з суворими методами лікування та героїчною медициною, а надавав перевагу м’якшим формам. Зять Персіваля Потта, Джеймс Ерл, писав, що хірургія Потта, «позбувшись більшої частини своїх жахіть, стала, порівняно з минулим, приємним заняттям для вивчення. Kipling, M D; Waldron, H A (1975). "Percivall Pott and cancer scroti". Occupational and Environmental Medicine. 32 (3): 244–6. doi:10.1136/oem.32.3.244. PMC 1008067. PMID 1098690.
Сажа та професійний рак Окрім хірургії, Потт також зосереджувався на громадському здоров'ї, звертаючи свою увагу на проблеми сажотрусів у своїй громаді. Він писав: «У ранньому дитинстві з ними найчастіше поводяться з великою жорстокістю, і їх майже морять холодом і голодом; їх заштовхують у вузькі, а іноді й гарячі димарі, де вони отримують синці, опіки та майже задихаються; а коли вони досягають статевої зрілості, стають особливо схильними до найшкідливішої, болісної та смертельної хвороби». Підхід Потта був унікальним серед його сучасників тим, що він не просто відзначав зв'язок, а підходив до раку сажотрусів з причинно-наслідкової точки зору. Його праця допомогла визначити сажу як причину захворювання. Kipling, M. D.; Usherwood, R; Varley, R (1970). "A monstrous growth: An historical note on carcinoma of the scrotum". British Journal of Industrial Medicine. 27 (4): 382–4. doi:10.1136/oem.27.4.382. PMC 1069432. PMID 4922857. Потт не з'ясував це самостійно, а радше спрямував дослідження у правильному напрямку. За часів Потта точилося багато дискусій щодо причини раку калитки. Джеймс Ерл вважав, що рак виникає в результаті потрапляння сажі та її перебування в складках калитки. Він відомий також своїми аргументами на основі тенденції, коли садівники, які використовували сажу для знищення слимаків, отримували рак шкіри рук. У 1878 році Джордж Лоусон припустив, що рак був спричинений тертям комбінезона сажотруса об калитку під час просіювання сажі. Цю ідею досліджував Пассі в 1992 році, який продемонстрував, що саме ефірний екстракт сажі здатний викликати саркому. Kipling, M D; Waldron, H A (1975). "Percivall Pott and cancer scroti". Occupational and Environmental Medicine. 32 (3): 244–6. doi:10.1136/oem.32.3.244. PMC 1008067. PMID 1098690. Крім того, Персівалл Потт виявив, що хлопчики препубертатного віку найбільш вразливі до раку . Потт прославився дослідженням цих зв'язків між професійними ризиками та злоякісними новоутвореннями на рак, хоча на той час цей зв'язок не був повністю вивчений. «Хірургічні спостереження» Потта заклали основу для формування сучасного розуміння професійних ракових захворювань.
Спадщина Праця Персіваля Потта вплинула на хвилю досліджень та змін у державній політиці. Після його першої публікації протягом наступних років почала стрімко з'являтися інформація про нові клінічні випадки. Green, Robert M. (1910). "Cancer of the Scrotum". The Boston Medical and Surgical Journal. 163 (21): 792–7. doi:10.1056/NEJM191011241632103. Це спровокувало серію «Законів про сажотрусів», спрямованих на захист здоров'я людей цієї професії. Це сприяло створенню таких товариств, як «Товариство за скасування потреби у хлопчиках-сажострусах шляхом заохочення нового методу чищення димарів та за покращення умов праці дітей та інших осіб, найнятих сажотрусами» у 1803 році. До товариства входили герцоги, графи та королівські меценати . Kipling, M D; Waldron, H A (1975). "Percivall Pott and cancer scroti". Occupational and Environmental Medicine. 32 (3): 244–6. doi:10.1136/oem.32.3.244. PMC 1008067. PMID 1098690.
Незважаючи на протести та вимоги громадськості змінити практику сажотрусів, такі як пропозиція замінити маленьких хлопчиків-сажотрусів механічними пристроями, страхові компанії та домовласники стверджували, що карцинома сажотруса — це невелика ціна за захист населення від диму та пожеж у димоходах. Kipling, M D; Waldron, H A (1975). "Percivall Pott and cancer scroti". Occupational and Environmental Medicine. 32 (3): 244–6. doi:10.1136/oem.32.3.244. PMC 1008067. PMID 1098690. Тиск з метою вжиття заходів розпочався ще у 1788 році, проте лише у 1875 році праця Потта нарешті почала впливати на зміни: саме цього року було відзначено зниження рівня захворюваності на рак калитки та смертності від нього. Brown, J. R.; Thornton, J. L. (1957). "Percivall Pott (1714–1788) and chimney sweepers' cancer of the scrotum". British Journal of Industrial Medicine. 14 (1): 68–70. doi:10.1136/oem.14.1.68. PMC 1037746. PMID 13396156.