Сухі тропічні ліси Мату-Гросу або Сезонні ліси Мату-Гросу (ідентифікатор WWF: NT0140) — неотропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в Центральній Бразилії.

Географія Екорегіон сухих тропічних лісів Мату-Гросу розташований в центральній частині Бразилії, переважно на півночі Мату-Гросу, на півдні Пари та на півночі і заході Мараньяну, а також на крайньому південному заході Амазонасу. Він формує перехідну зону між вологими тропічними дощовими лісами, поширеними в Амазонії північніше, та посушливими саванами Серрадо, поширеними на Бразильському нагір'ї південніше.

Рельєф регіону переважно представлений горбистими рівнинами. На північному сході регіону знаходяться невисокі гори , а на сході — гори Серра-дус-Каябіс та Серра-Формоса. В східній та центральній частинах регіону переважають ультісолеві ґрунти або червоноземи, а на заході — ентісолі та . Західна частина регіону лежить у басейнах річок Телес-Пірес та Шінгу, а східна — в басейні Арагуаї.

На півночі сухі тропічні ліси Мату-Гросу переходять у вологі ліси Мадейри і Тапажосу, вологі ліси Тапажосу і Шінгу та вологі ліси Шінгу, Токантінсу і Арагуаї, а на півдні та сході — у савани Серрадо.

Клімат На більшій частині екорегіону переважає саванний клімат (Aw за класифікацією кліматів Кеппена), а у деяких районах на півночі — мусонний клімат (Am за класифікацією Кеппена). Середньорічна температура тут становить 26 °C, а середньомісячні температури коливаються від 20 °C до 33 °C. Середньорічна кількість опадів в регіоні становить близько 2100 мм. В горах на сході тривалість вологого сезону становить 6-8 місяців, а в центральній і західній частинах регіону — 8-9 місяців. Протягом сезону дощів з грудня по травень великі території регіону затоплюються, а під час сухого сезону пористі ґрунти призводять до швидкого осушення водно-болотних угідь.

Флора Сухі тропічні ліси Мату-Гросу формують перехідну зону між вологими лісами Амазонії та саванами Серрадо. Щорічні повені та пожежі, що періодично спалахують під час сухого сезону, утворюють тут складну мозаїку лісів, луків та перехідних типів рослинності. Основними рослинними угрупованнями регіону є сухі тропічні ліси, однак також в регіоні зустрічаються савани, галерейні ліси та ділянки густих заростей.

В центральній і західній частинах екорегіону переважають тропічні напівлистяні сезонні ліси. Вони не такі густі, як вологі ліси, поширені західніше та північніше, а лісовий намет в них розташований нижче — на висоті 10-15 м над землею. Серед дерев, поширених в цих лісах, слід відзначити різні види (Piptadenia spp.), (Bowdichia spp.), (Hymenaea spp.) та (Machaerium spp.). Також тут зустрічаються деякі види, характерні для Серрадо, зокрема (Curatella americana), (Kielmeyera coriacea) та різні види (Qualea spp.)

На скелястих схилах гір Серра-ду-Качімбу, у районах, де переважають бідні на поживні речовини білі піщані ґрунти, які погано утримують вологу, зустрічаються відкриті чагарники . За своїм зовнішнім виглядом ці луки схожі на савани, однак їх флора відрізняється. Вона включає (Calea lutea) та інші види, характерні для чагарникових лісів каатинги, поширених на північному сході Бразилії.

Фауна Серед великих ссавців, поширених в екорегіоні, слід відзначити південноамериканського тапіра (Tapirus terrestris), звичайного пекарі (Tayassu pecari), ошийникового пекарі (Dicotyles tajacu), американську мазаму (Mazama americana), амазонійську мазаму (Mazama nemorivaga), (Alouatta caraya), (Alouatta belzebul), гігантську видру (Pteronura brasiliensis), велику капібару (Hydrochoeris hydrochaeris), великого мурахоїда (Myrmecophaga tridactyla) та бурогорлого лінивця (Bradypus variegatus), а також пуму (Puma concolor) та ягуара (Panthera onca), найбільших хижаків Амазонії. Серед менших ссавців, поширених в лісах регіону, слід відзначити (Aotus azarae), чорносмугого капуцина (Sapajus libidinosus), оцелота (Leopardus pardalis), маргая (Leopardus wiedii), ягуарунді (Herpailurus yagouaroundi), чагарникового пса (Speothos venaticus), ракуна-крабоїда (Procyon cancrivorus), амазонську носуху (Nasua nasua), низинну паку (Cuniculus paca), бразильського агуті (Dasyprocta leporina), бразильську вивірку (Sciurus aestuans), південного опосума (Didelphis marsupialis), дев'ятипоясного броненосця (Dasypus novemcinctus) та американського тамандуа (Tamandua tetradactyla). Майже ендемічними представниками регіону є (Ateles marginatus), (Chiropotes albinasus), (Plecturocebus moloch), (Plecturocebus vieirai), тіті Гроувса (Plecturocebus grovesi), ігрунки Шнайдера (Mico schneideri), (Mico emiliae) та (Euryoryzomys emmonsae).

Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити жовтодзьобого кракса (Crax fasciolata), гребенедзьобого міту (Mitu tuberosum), червонодзьобого абурі-крикуна (Pipile cujubi), коста-риканського голуба (Patagioenas subvinacea), сірогрудого колібрі-шаблекрила (Campylopterus largipennis), буроголового колібрі-лісовичка (Thalurania furcata), синьоголового колібрі-якобіна (Florisuga mellivora), велику гарпію (Harpia harpyja), червонодзьобого тукана (Ramphastos tucanus), синьобрового аракарі (Pteroglossus inscriptus), синьо-жовтого ару (Ara ararauna), жовтощокого ару (Orthopsittaca manilatus), синьоголового папугу-червоногуза (Pionus menstruus), рудоголового папугу-білочеревця (Pionites leucogaster), білоплечого сорокуша (Thamnophilus aethiops), чорного сорокуша-малюка (Sakesphorus luctuosus), бразильську мурав'янку-куцохвоста (Willisornis vidua), лісового тиранця (Myiopagis gaimardii), (Pitangus sulphuratus), амазонійського поплітника (Cantorchilus leucotis), жовтохвостого касика (Cacicus cela), великого саї (Chlorophanes spiza), пурпурову тапірангу (Ramphocelus carbo) та блакитного цукриста (Dacnis cayana). Майже ендемічними представниками регіону є бразильські пенелопи (Penelope ochrogaster), тапажоські пенелопи (Penelope pileata), амазонійські котори (Pyrrhura amazonum), чорноголові окуляреки (Rhegmatorhina gymnops), паранські мурав'янки-прудкокрили (Hypocnemis striata), тапажоські торорої (Myrmothera subcanescens), річкові ману (Cercomacra ferdinandi), (Synallaxis simoni), білошиї паї (Cyanocorax cyanopogon), паранські філідори (Automolus paraensis) та (Paroaria baeri).

Збереження Територія екорегіону значно постраждала від вирубки лісів та будівництва поселень. Будівництво автомагістралей та від Бразилії до Акрі, а також шосе між Куябою та Сантаремом призвело до притоку людей в регіон, будівництва нових поселень, вирубки лісів та розвитку сільського господарства. Протягом періоду між 2004 та 2011 роками екорегіон зазнав щорічної втрати 0,76 % лісів. В регіоні ведеться активна гірничодобувна діяльність, зокрема видобуток золота та ртуті; забруднення ртуттю може становити серйозну загрозу для навколишніх територій.

Оцінка 2017 року показала, що 102 861 км², або 25 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , та .

Примітки

Посилання «Mato Grosso tropical dry forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Mato Grosso Tropical Dry Forests» — One Earth.