Вологі ліси Шінгу, Токантінсу та Арагуаї (ідентифікатор WWF: NT0180) — неотропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на південному сході Амазонії.

Географія Екорегіон вологих лісів Шінгу, Токантінсу та Арагуаї розташований на південному сході бразильського штату Пара, а також у прилеглих районах на крайньому північному заході штату Токантінс та на крайньому північному сході штату Мату-Гросу. Західну межу регіону утворює річка Шінгу, а східну — нижня течія річки Токантінс. Північно-західну межу екорегіону утворює річка Амазонка, а північно-східну межу — річка , яка далі на схід переходить у затоку . Серед інших річок, що протікають територією регіону, слід відзначити Арагуаю, найбільшу притоку Токантінсу, а також річки та , які є притоками Пари, річки та , які є притоками Шінгу, та і , які є частиною басейну Токантінсу. Усі вони є : їхня вода забарвлена у темний колір через високий вміст гумінових кислот, що вимиваються з листя, а нерозчиненого осаду у ній мало.

Рельєф екорегіону представлений горбистими рівнинами, висота яких з півночі на південь поступово підіймається до 400 м над рівнем моря. На південній межі регіону простягаються невисокі гори . З геологічної точки зору в регіоні переважають давні кристалічні породи Бразильського щита віком 1 мільярд років. У низинних районах трапляються багаті на поживні речовини евтрофні ґрунти, а на узвишшях поширені бідні оліготрофні ґрунти.

На захід від екорегіону поширені вологі ліси Тапажосу та Шінгу, а на схід — вологі ліси Токантінсу, Арагуаї та Мараньяну. На півдні вологі ліси регіону перемежовуються ділянками сухих тропічних лісів Мату-Гросу та саван Серрадо, а на півночі, у заплавах Амазонки та Пари, вони переходять у варзейські ліси Маражо.

Клімат На більшій частині екорегіону переважає мусонний клімат (Am за класифікацією кліматів Кеппена). Середньорічна температура тут становить 26-27 °C, а середньорічна кількість опадів коливається від 1500 до 2000 мм. Загалом клімат екорегіону більш посушливий, ніж клімат західної та центральної частин Амазонії.

Флора Завдяки різноманітному рельєфу в екорегіоні зустрічаються різні типи лісів, а завдяки родючим евтрофним ґрунтам флора цих лісів характеризується високим різноманіттям та рівнем ендемізму. Найпоширенішим типом рослинності в екорегіоні є вічнозелені тропічні дощові ліси терра-фірме, які поширені у районах, що не піддаються сезонним затопленням. На півночі екорегіону переважають низинні дощові ліси, лісовий намет в яких розташований на висоті 40 м над землею, а на півдні вони переходять у густі передгірські ліси та відкриті передгірські ліси. Серед дерев, поширених в лісах у середній течії Токантінсу, слід відзначити (Cenostigma tocantinum), (Pachira tocantina), (Pachira macrocalyx), (Matisia bicolor), (Strychnos melinoniana) та (Strychnos solimoesana), а також гондураське червоне дерево (Swietenia macrophylla), поширене у вологих районах. Епіфітів та орхідей у цих лісах зустрічається менше, ніж у лісах Центральної та Західної Амазонії.

У гірських районах на півдні та південному сході регіону зустрічається своєрідний тип лісу, що характеризується дуже високою щільністю здерев'янілих ліан, які надають структурної складності. Зазвичай ліанові ліси поширені у районах, де переважають багаті ґрунти. Лісовий намет в них більш відкритий, ніж у типових лісах терра-фірме, і розташований нижче, на висоті 25 м над землею. Серед великих дерев, поширених у ліанових лісах регіону, слід відзначити (Apuleia leiocarpa), гвіанську багассу (Bagassa guianensis), (Caryocar villosum), (Hymenaea parvifolia), (Tetragastris altissima), (Astronium graveolens), (Astronium lecointei), (Sapium marmieri), (Acacia polyphylla) та різні види (Paloue spp.). Ліани, поширені в цих лісах, переважно є представниками родини Біньйонієві (Bignoniaceae), а також родин Бобові (Fabaceae), Бруслинові (Celastraceae), Меніспермові (Menispermaceae), Сапіндові (Sapindaceae) і Мальпігієві (Malpighiaceae).

Серед гірських масивів, розташованих на південному сході регіону, зустрічаються ліси, у яких домінують (Attalea speciosa) та/або бразильські горіхи (Bertholletia excelsa). Можливо, ці пальмові насадження бабасу історично були висаджені людьми. Уздовж берегів чорноводних річок, у районах, де переважають малородючі білі піщані ґрунти, поширені заплавні ліси ігапо. На півдні екорегіону зустрічаються ділянки рідколісь та саван.

Фауна Фауна регіону не вирізняється особливим біорізноманіттям серед інших екорегіонів Амазонії. Вона включає 153 види ссавців та 527 видів птахів. Серед великих ссавців, поширених в лісах екорегіону, слід відзначити південноамериканського тапіра (Tapirus terrestris), звичайного пекарі (Tayassu pecari), ошийникового пекарі (Dicotyles tajacu), американську мазаму (Mazama americana), амазонійську мазаму (Mazama nemorivaga), (Alouatta belzebul), гігантську видру (Pteronura brasiliensis), велику капібару (Hydrochoeris hydrochaeris), бурогорлого лінивця (Bradypus variegatus) та (Choloepus didactylus), а також пуму (Puma concolor) та ягуара (Panthera onca), найбільших хижаків Амазонії. У річках регіону зустрічаються амазонські річкові дельфіни (Inia geoffrensis), прісноводні дельфіни тукуші (Sotalia fluviatilis) та амазонські ламантини (Trichechus inunguis), а також такі великі плазуни, як крокодилові каймани (Caiman crocodilus), чорні каймани (Melanosuchus niger) та тракакси (Podocnemis unifilis).

Серед менших ссавців, поширених в регіоні, слід відзначити (Aotus azarae), (Sapajus apella), (Saimiri collinsii), оцелота (Leopardus pardalis), маргая (Leopardus wiedii), ягуарунді (Herpailurus yagouaroundi), чагарникового пса (Speothos venaticus), тайру (Eira barbara), кінкажу (Potos flavus), ракуна-крабоїда (Procyon cancrivorus), амазонську носуху (Nasua nasua), неотропічну видру (Lontra longicaudis), низинну паку (Cuniculus paca), бразильського агуті (Dasyprocta leporina), бразильську вивірку (Sciurus aestuans), південного опосума (Didelphis marsupialis), голохвостого волохатого опосума (Caluromys philander), південного голохвостого броненосця (Cabassous unicinctus) та американського тамандуа (Tamandua tetradactyla). Ендеміками екорегіону є (Chiropotes utahicki), а майже ендемічними його представниками — (Plecturocebus moloch), чорні тамарини (Saguinus niger), сріблясті ігрунки (Mico argentatus), (Dasyprocta croconota), (Euryoryzomys emmonsae) та (Rhipidomys emiliae).

Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити амазонійського татаупу (Crypturellus variegatus), гребенедзьобого міту (Mitu tuberosum), коста-риканського голуба (Patagioenas subvinacea), гоацина (Opisthocomus hoazin), венесуельського ерміта (Phaethornis superciliosus), сірогрудого колібрі-шаблекрила (Campylopterus largipennis), буроголового колібрі-лісовичка (Thalurania furcata), синьоголового колібрі-якобіна (Florisuga mellivora), велику гарпію (Harpia harpyja), амазонійського трогона (Trogon ramonianus), червонодзьобого тукана (Ramphastos tucanus), чорнодзьобого тукана (Ramphastos vitellinus), червоношийого аракарі (Pteroglossus bitorquatus), синьобрового аракарі (Pteroglossus inscriptus), (Celeus torquatus), червоного ару (Ara macao), жовтощокого ару (Orthopsittaca manilatus), синьоголового папугу-червоногуза (Pionus menstruus), рудоголового папугу-білочеревця (Pionites leucogaster), білоплечого сорокуша (Thamnophilus aethiops), чорного сорокуша-малюка (Sakesphorus luctuosus), бразильську мурав'янку-куцохвоста (Willisornis vidua), чорнощокого гормігуеро (Myrmoborus myotherinus), лісового тиранця (Myiopagis gaimardii), амазонійського поплітника (Cantorchilus leucotis), жовтохвостого касика (Cacicus cela), фіолетову гутураму (Euphonia violacea), малу гранателу (Granatellus pelzelni), великого саї (Chlorophanes spiza), пурпурову танагру-медоїда (Cyanerpes caeruleus), пурпурову тапірангу (Ramphocelus carbo) та блакитного цукриста (Dacnis cayana).

Ендеміками екорегіону є (Campylorhamphus multostriatus) та паранські дереволази-серподзьоби (Hylexetastes brigidai), а майже ендемічними його представниками — тапажоські пенелопи (Penelope pileata), гіацинтові ари (Anodorhynchus hyacinthinus), амазонійські котори (Pyrrhura amazonum), гуаруби (Guaruba guarouba), грифові каїки (Pyrilia vulturina), світлогорлі сорокуші (Thamnophilus stictocephalus), річкові ману (Cercomacra ferdinandi), паранські мурав'янки-прудкокрили (Hypocnemis striata), тапажоські торорої (Myrmothera subcanescens), бразильські котинги-білокрили (Xipholena lamellipennis), (Conopophaga snethlageae) та паранські філідори (Automolus paraensis).

Збереження Територія екорегіону значно постраждала від вирубки лісів, будівництва поселень та видобутку корисних копалин. Особливо активно лісозаготівля та інша людська діяльність відбувається на півдні регіону, на межі з більш посушливими та густонаселеними регіонами, уздовж великих річок та навколо міст, таких як , , , та . Протягом періоду між 2004 та 2011 роками екорегіон зазнав щорічної втрати 0,94 % лісів. Уздовж Трансамазонського шосе, яке перетинає територію регіону із заходу на схід, а також уздовж шосе BR-422, більша частина лісів була вирубана або спалена та замінена пасовищами, іншими сільськогосподарськими угіддями та поселеннями.

Оцінка 2017 року показала, що 87 905 км², або 33 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , , та .

Примітки

Посилання «Xingu–Tocantins–Araguaia moist forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Xingu-Tocantins-Araguaia Moist Forests» — One Earth.