Фрайкор Лютцова — добровольчий підрозділ прусської армії під час Визвольної війни проти Наполеона. Він був заснований майором Адольфом фон Лютцовим у 1813 році. Включений до складу прусських лінійних військ у 1814 році як піхотний полк № 25, а пізніше як полк уланів № 6. Вояки підрозділу були широко відомі як або («Чорні мисливці»), іноді також («Вершники Лютцова»). Хоча Фрайкор Лютцова мав досить скромні результати у війні проти французької армії, його формування із добровольців майже з усіх німецьких держав надало йому великого символічного значення у процесі об'єднання Німечинни у ХІХ столітті.

Історія Після катастрофічного відступу Наполеона з Москви, вимушений союз Пруссії з Францією був розірваний взимку 1812-1813 років. Фрідріх Людвіг Ян та Фрідріх Фрізен, які з 1810 року пропагували гімнастику та плавання в Берліні, ставши засновниками таємної Німецької ліги, закликали прусського міністра Гарденберга зібрати добровольчий корпус. Новий підрозділ мав об'єднати добровольців з усіх німецьких держав боротися проти Наполеона.

Ще до того, як до короля конфіденційно звернувся Ґергард фон Шарнгорст та офіційно майор фон Лютцов з проханням створити добровольчий корпус під його керівництвом, Ян та Фрізен прибули до пункту збору в Бреслау 29 січня 1813 року. Там вони набрали добровольців з околиць та підготували все для зустрічі очікуваного натиску. Сили Люцова були офіційно створені в лютому 1813 року як Королівський прусський фрайкор і регулярна частина прусської армії. Основою для формування цього та інших фрайкорів став Наказ Верховного Кабінету Міністрів (AKO) від 3 лютого 1813 року про створення добровольчих загонів єгерів. Саме звідси походить прізвисько «Лютцовер» () або «Чорний єгер» (). Хоча лише невелика частина фрайкору насправді складалася з єгерів. Тірольський борець за свободу Якоб Рідль приєднався до фрайкору Лютцов з єгерською ротою у 250 бійців. У травні 1813 року підрозділ Лютцова був ненадовго розгорнутий у складі Російсько-німецького легіону Валльмодена на Ельбі поблизу Данненберга, але наприкінці місяця повернувся до центральної НімеччиниFriedrich von Brasch: Das Grab bei Wöbbelin oder Theodor Körner und die Lützower. Bärensprung'sche Hofdruckerei. Schwerin. 1861. S. 68 .

Під час літньої кампанії, Лютцов дізнався про перемир'я, укладене з французами яке набуло чинності 5 червня 1813 року, лише через чотири дні. У той час він перебував у тилу ворога поблизу Плауена, маючи приблизно по 400 піхотинців і кавалеристів. Замість того, щоб відступити протягом трьох днів, як це було передбачено перемир'ям, він вагався і лише тоді рушив зі своїми людьми до Лейпцига. Лютцов відправив поручика Кропфа та саксонського офіцера Гесница до міста для переговорів французьким військовим губернатором Аррігі, щоб укласти угоду про пропуск його фрайкору до Ельби. Поручик Кропф був заарештований. Французи йому повідомили, що за наказом Наполеона «майор Лютцов та його зграя розбійників оголошені поза законом».

Не дочекавшись поручика Кропфа та французького супроводу, загін Лютцева виступив чотирма невеликими колонами до Альтранштедта. Одночасно, Лютцов вирішив переговорити з командувачем французькими військами у Кітцені генералом Фурньє про вільний прохід до Ельби на підставі перемир'я. Однак, на слова Лютцова Фурньє вигукнув: «Перемир'я діє для всіх, крім вас!». Чисельно переважаюча французька та вюртемберзька кіннота під командуванням генерала Франсуа Фурньє перекрила шлях фрайкору поблизу Кітцена та атакувала без попередження 17 червня 1813 року.

Частина кавалерії Лютцова загинула, але основна частина піхоти втекла. Близько 150 людей Лютцова потрапили в полон, але з ними не поводилися як з військовополоненими. Натомість французи називали їх «чорними бандитами». Фон Лютцов і Теодор Кернер були важко поранені, з великими труднощами вони втеклиGroßer Brockhaus von 1894, zitiert bei W. Hegemann, S. 179.. Наполеон, отримавши реляцію про знищення загону, наказав під жорстким наглядом доставити полонених у савойські фортеці. Борці за незалежність Німеччини були закуті у кайдани парами, як в'язні з каторги та відправлені до Савої.

Після рейдів у Саксонії (особливо у Фогтланді), Тюрінгії та Баварії, корпус пробився вниз по річці Ельба під час осінньої кампанії 1813 року. Пізніше він бився, переважно пліч-о-пліч з козаками, у Вестфалії, Шлезвіг-Гольштейні та вздовж Рейну. 16 вересня 1813 року вони знову взяли участь у битві при Герде під командуванням Російсько-німецького легіону генерала Валльмодена. У жовтні 1813 року корпус разом з козаками захопив Бремен. Але був змушений негайно залишити місто, коли прибуло французьке підкріплення. Частина кавалерії була розгорнута в Нідерландах та на північному сході Франції на початку 1814 року. Теодор Кернер загинув у бою в Розенівському лісі в серпні 1813 року, а Фрідріх Фрізен в Арденнах у березні 1814 року.

Після першого зречення Наполеона та вступу союзників до Парижа в 1814 році, непрусських добровольців було звільнено. Решта Фрайкору Лютцова перетворилась на Піхотний полк № 25 та Уланський полк № 6. Коли Наполеон повернувся з Ельби в березні 1815 року, ці два колишні полки Вільного корпусу Лютцова були ремобілізовані. Сам Лютцов, як командир Уланського полку, був важко поранений і потрапив у полон під час битви при Лін'ї 16 червня 1815 року. Обидва полки брали участь у битві під Ватерлоо 18 червня 1815 року, яка призвела до остаточної поразки Наполеона.

Учасники

Організація та уніформа

Примітки

Посилання

Gerhard Wiechmann: , In: Militärgeschichte, Heft 1, 2002 (als wayback-archive). Theodor Körner und die Lützower Jäger

Джерела Frank Bauer. Eleonore Prochaska. Potsdams Freiheitskämpferin von 1813, Kleine Reihe Geschichte der Befreiungskriege 1813–1815, Sonderheft 13 (Doppelheft), Potsdam 2022. Frank Bauer. Kitzen 17. Juni 1813. Der Opfergang der Lützower Kavallerie, Kleine Reihe Geschichte der Befreiungskriege 1813–1815, H. 14, Potsdam 2006. Frank Bauer. Horrido Lützow! Geschichte und Tradition des Lützower Freikorps, München 2000. Johann Friedrich Gottfried Eiselen. Geschichte des Lützowschen Freikorps. 2. Auflage. Anton, Halle 1841. Adolf Brecher. Napoleon I. und der Überfall des Lützowschen Freikorps bei Kitzen am 17. Juni 1813. Ein Beitrag zur Geschichte der Befreiungskriege, Gaertner, Berlin 1897 Werner Hegemann. Entlarvte Geschichte. Hegner, Leipzig 1933, S. 178–196. Gerhard Wiechmann. Das Preußenbild in den DDR-Medien: DEFA-Spielfilm „Lützower“. In: Rainer Waterkamp (Hrsg.): Der Wandel des Preußenbildes in den DDR-Medien. 2. erweiterte Auflage. Bundeszentrale für politische Bildung, Bonn 1997, ISBN 3-89331-246-3, S. 49–70 (Medienberatung 1). Günter Jahn. Die Studentenzeit des Unitisten F.L. Jahn und ihre Bedeutung für die Vor- und Frühgeschichte der Burschenschaft 1796–1819. In: Christian Hünemörder in Verbindung mit Günter Cerwinka (Hrsg.): Darstellungen und Quellen zur Geschichte der deutschen Einheitsbewegung im neunzehnten und zwanzigsten Jahrhundert. Herausgegeben im Auftrag der Gesellschaft für burschenschaftliche Geschichtsforschung. Band 15. Winter, Heidelberg 1995, ISBN 3-8253-0205-9, S. 1–129 (zu Jahns Ankunft in Breslau im Januar 1813 siehe S. 99). Marc Wellmann. Black Bandits – 200 Jahre: #Lützow #Befreiungskriege #Napoleon #Waterloo, Ernst Wasmuth Verlag, Tübingen, 24. April 2015, ISBN 978-3-8030-3372-7.