Rosebank — історична винокурня з виробництва у Шотландії, в регіоні . Заснована Джеймсом Ренкіном 1840 року неподалік від міста Фолкерк, на березі каналу Форт — Клайд. Особливістю винокурні було застосування потрійної дистиляції спільно з охолодженням дистиляту у великих мідних змійовиках. Продукція Rosebank відзначалася високою якістю і здобула репутацію одного з найкращих віскі у своєму регіоні, а сама винокурня отримала неофіційну назву — «Король низовин» ().
Наприкінці 1980-х років у галузі виробництва віскі наростали масштабні кризові явища, і компанія , яка на той час була власником Rosebank, прийняла рішення про закриття підприємства з метою оптимізації власного бізнесу. Відтак 1993 року винокурня зупинила виробництво. 2002 року земельну ділянку підприємства було продано компанії . А на початку 2009 року виявили, що закрите підприємство було пограбоване мисливцями за металом. Було вкрадено оригінальні мідні та унікальний чан для сусла XIX століття, завдяки особливостям яких віскі Rosebank здобуло свою славу. На той момент здавалося, що це остаточний кінець історії видатного бренду.
У жовтні 2017 року компанія оголосила про намір врятувати винокурню. Компанії знадобилося майже 6 років і близько 12 мільйонів фунтів інвестицій, щоб у липні 2023 року винокурня знову розпочала виробництво. Перша діжка була наповнена дистилятом 18 липня 2023 року. А 7 червня 2024 року винокурня відчинила свої двері для відвідувачів.
Історія Введення в експлуатацію 1790 року судноплавного каналу Форт — Клайд, який поєднав водним шляхом східне і західне узбережжя Шотландії і фактично два головні міста країни — Глазго та Единбург, викликало бурхливий розвиток економічної активності в населених пунктах уздовж берегів каналу. Серед іншого почали відкриватися винокурні, продукцію яких тепер можна було легко доправити до найбільших споживачів усередині Шотландії. Місцеві легенди розповідають про виробництво віскі поблизу Фолкерка ще 1798 року. В них згадуються брати Старк, які керували винокурнею Camelon, що, ймовірно, знаходилася в однойменному селі , на протилежному від Фолкерка березі каналу. Також існують згадки про існування в цій місцевості винокурні з назвою Rosebank. Про першу винокурню Rosebank залишилося дуже мало відомостей. Відомо лише, що власником підприємства був Джеймс Робертсон, а період активної діяльності припав на 1817 — 1819 роки. Точне місцезнаходження і подальша доля цього підприємства залишаються невідомими.
Автентична винокурня Історія оригінальної винокурні Rosebank розпочалася 1840 року, коли ліцензований бакалійник та торговець із Файфу Джеймс Ренкін придбав солодове виробництво Camelon і на його місці збудував власну винокурню, яку назвав Rosebank. На час заснування винокурні назва Rosebank вже була впізнаваною в цьому регіоні. Відкрита місцевість на захід від Фолкерка вже довгий час була відома під цією назвою завдяки кущам диких троянд, якими в ті роки рясно були вкриті береги каналу Форт — Клайд. Також неподалік від місця, де побудували винокурню, знаходився маєток Rosebank, який згодом, у другій половині XIX століття, був викуплений Робертом В. Ренкіном, сином засновника винокурні. Винокурня перебувала у власності сім'ї Ренкін майже до кінця XIX століття, і весь цей час бізнес процвітав. Спочатку справою опікувався сам Джеймс Ренкін, а згодом винокурню очолювали його сини. Вже 1845 року підприємство довелося розширювати, а коли у 1861 році остаточно збанкрутувала винокурня Camelon, сім'я Ренкін викупила її. Старі будівлі знесли й збудували на їхньому місці нові солодові виробництва. Відтоді солод, який виготовляли на солодівнях у Камелоні, висушували, пакували у мішки та перевозили мостом через канал до солодового складу винокурні Rosebank. 1864 року винокурня зазнала масштабної реконструкції.
1886 року винокурню відвідав видатний британський історик і дослідник алкогольної індустрії . Завдяки його записам збереглося чимало інформації про обладнання винокурні та про організацію й масштаби тогочасного виробництва. Так, із нотаток Барнарда можна дізнатися, що вже на кінець XIX століття річний обсяг виробництва складав 123 000 імперських галонів (близько 560 000 літрів), а загальна місткість п'яти митних складів, що належали винокурні, дозволяла зберігати до пів мільйона імперських галонів (близько 2,3 мільйона літрів) готової продукції.
Винокурня, розташована на березі судноплавного каналу, мала прямий зв'язок із морем, що дозволяло транспортувати її продукцію в будь-які куточки світу. Існують відомості про постачання віскі Rosebank навіть до Австралії. У ті часи віскі доставляли на інші континенти в діжках, а вже на місці розливали в пляшки. Так, наприклад, барк 1879 року доставив із Глазго до Брісбена пів сотні 50-літрових бочок віскі Rosebank для компанії B. D. Morehead and Co. Також у межах однієї милі від підприємства знаходилися товарні станції двох великих залізничних компаній XIX століття: та , що істотно полегшувало просування продукції в межах Великої Британії. Завдяки винятковій якості та смаковим характеристикам віскі Rosebank користувалося чималим попитом і здобуло славу одного з найкращих продуктів регіону , а саму винокурню почали називати «Королем низовин» (). Підприємство зростало і процвітало. До його складу входили маєток, магазини, житлові будинки, виробничі приміщення та митні склади, розміщені на площі понад п’ять акрів (понад 2 гектари). Оціночна вартість запасів віскі на складах становила 55 298 фунтів стерлінгів, 9 шилінгів, 6 пенсів, а середньорічний дохід станом на 1894 рік — становив 10 688 фунтів стерлінгів, 16 шилінгів і 10 пенсів. У березні 1894 року підприємство було реорганізовано в акціонерну компанію з обмеженою відповідальністю Rosebank Distillery Ltd, статутний капітал якої складав 120 000 фунтів стерлінгів. Частка сім'ї Ренкінів у новій компанії складала 60 000 фунтів стерлінгів.
Акціонування стало першим кроком у ланцюжку злиттів і поглинань компаній, які визначили подальшу долю Rosebank. З метою консолідації ресурсів виробників солодового віскі лоуленду 1914 року було створено корпорацію Scottish Malt Distillers (SMD), засновниками якої стали 5 винокурень: Clydesdale, Glenkinchie, , та Rosebank. У завершальний період Першої світової війни, починаючи з 1917 року, діяльність винокурні було зупинено. Виробництво відновилося 1919 року. На момент заснування SMD винокурня St Magdalene перебувала у власності найбільшого на той час виробника віскі у світі — компанії (DSL). Таким чином, частина акцій новоствореної SMD одразу перейшла у власність DSL, а згодом, 1925 року, DSL викупила решту акцій, повністю поглинувши SMD і перетворивши її на свою дочірню компанію. Опинившись у складі SMD, Rosebank втратив незалежність і змінив профіль своєї діяльності. Якщо раніше основною продукцією винокурні було односолодове віскі високої якості, відоме в усьому світі, то у складі великої корпорації винокурня перетворилася на постачальника великих обсягів витриманих солодових спиртів для виготовлення . Продукція Rosebank входила до складу багатьох брендів DSL, таких як Johnnie Walker, King George IV, White Horse, , та інших. У цей період виготовлення односолодового віскі під брендом Rosebank практично припинилося. Перебування у структурі найбільшого виробника купажованого віскі Шотландії забезпечило винокурні довгі десятиліття високого й стабільного попиту на її продукцію, але ціною цієї стабільності стали втрата власної ідентичності, занепад і забуття бренду Rosebank. Остаточно односолодове віскі Rosebank не зникло з ринку. Корпорація час від часу продавала діжки з витриманим напоєм , які розливали свої власні односолодові релізи із зазначенням, що це віскі походить із винокурні Rosebank. Проте такого віскі виготовлялося мало, як наслідок — коштувало воно дорого, і для масового споживача впродовж більшої частини XX століття назва та смаки Rosebank залишалися невідомими. Лише 1982 року, зважаючи на масштабну кризу в галузі купажованого віскі, яка в Шотландії отримала власну назву Whisky Loch (), керівництво DSL вирішило відновити регулярний випуск односолодового Rosebank.
Черговим етапом консолідації активів у галузі виробництва віскі стало злиття DSL із компанією Arthur Bell & Sons, що відбулося 1987 року. Результатом цього злиття стало утворення компанії , яка, хоч і проіснувала лише 10 років, проте стала локомотивом докорінних змін у галузі виробництва шотландського віскі. Керівництво нової компанії поставило за мету впорядкувати хаотичну структуру активів, що дісталися їй від DSL, а також відродити й масштабувати виробництво односолодового віскі на противагу купажованому, галузь якого перебувала в глибокій кризі — «Озеро віскі». У процесі оптимізації активів деякі винокурні закривалися, а інші розпочинали розвиток власних лінійок односолодових віскі. З метою активнішого просування на ринку своєї односолодової продукції United Distillers започаткувала гучну маркетингову кампанію «», у межах якої планувалося 1988 року одночасно випустити на ринок 6 нових односолодових релізів — по одному від кожного з шести регіонів виробництва віскі. В активах United Distillers на той час було 2 великі винокурні з регіону лоуленд: Glenkinchie і Rosebank. У межах кампанії «Класичні солоди Шотландії» більшість експертів галузі очікували побачити саме віскі Rosebank, зважаючи на неофіційний титул «Король низовин» і на те, що односолодову лінійку винокурні вже було нещодавно відновлено. Проте керівництво United Distillers обрало представником регіону віскі Glenkinchie 12-річної витримки. Це був перший нищівний удар по позиціях Rosebank. Окрім цього, був ще цілий ряд обставин, які погіршували становище Rosebank. На той час підприємство потребувало радикального оновлення обладнання для очищення стічних вод, щоб відповідати новим екологічним стандартам. Оціночна вартість модернізації очисної системи становила близько 2 мільйонів фунтів стерлінгів. Солодові винокурні Шотландії, окрім виробництва віскі, також часто працюють як туристичні об'єкти, проводячи екскурсії на виробництво, дегустації та продаж сувенірної продукції. Існує навіть окремий термін — «віскі-туризм». Rosebank сильно поступався Glenkinchie у туристичній привабливості. Бурхливий розвиток залізниць зробив канал Форт — Клайд непотрібним, і його закрили 1962 року. Винокурня, яку назвали на честь диких троянд, що зростали на березі мальовничого каналу, наприкінці XX століття являла собою старе підприємство, що стояло обабіч замуленої і засміченої канави на околиці віддаленого провінційного містечка. Натомість Glenkinchie, розташований поблизу Единбурга в значно більш мальовничій місцевості, був ближчим і привабливішим об'єктом для туризму. Оцінивши всі ці фактори, керівництво United Distillers прийняло рішення про консервацію винокурні Rosebank. 30 червня 1993 року підприємство остаточно припинило виробничу діяльність. Весь персонал звільнили. Залишки віскі в діжках вивезли з території винокурні на один із діючих складів компанії.