Хо́лмщина (Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь, Холмська земля) — історико-географічна область Русі, розташована на захід від середини річки Західний Буг. На заході межує з польською Люблінщиною, на сході з Волинню, на півночі з Підляшшям, на півдні з Галичиною. За межу між Холмщиною і Підляшшям можна вважати колишню межу між Седлецькою і Люблінською губерніями.
Територія Холмщини в межах Холмської губернії охоплювала 6 572 км² (повіти Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський). В межах старої Речі Посполитої територія становила 9 939 км ².
Чисельність мешканців (на 1931) — 720 000. Історичний центр — місто Холм. У минулому Холмщина (разом з Підляшшям) була частиною Волині.
Загальні відомості Часто назву «Холмщина» поширювали і на південне Підляшшя, бо воно входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 — до Холмської губернії. Взагалі з 1795 Холмщина та південне Підляшшя мали майже спільну історію. Периферійне положення Холмщини (як і Підляшшя, але в меншій мірі) було причиною слабкого її зв'язку з рештою українських земель і відносно слабкої національної свідомості українського населення. Холмщина лежала далеко від центрів українського життя, а її головне місто Холм не мало великого значення. Виняток становила лише доба Галицько-Волинської держави, коли Холмщина завдяки своєму віддаленому відносно татар розташуванню стала плацдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм — його столицею.
Близькість Холмщини до Польщі полегшила її полонізацію. Водночас Холмщина і Підляшшя мали низку лише їм властивих особливостей (зокрема в церковній ділянці).
Зараз Холмщина та Підляшшя входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Мазовецького воєводства).
Природа та клімат Переважну частину Холмщини становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (у польській термінології — східна частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільшого на висоті 200—250 (подекуди до 300) м., з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На північному сході Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 — 40 м висоти у напрямі до Підляської низовини, на якій лежить менша (північна і північно-східна) частина Холмщини; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти переважно попільнякові, середньої врожайності. Третю географічно-природну частину Холмщини становить південно-західна частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це переважно піщана плоскорівня на висоті 200—250 м з маловрожайними ґрунтами.
Річки Холмщини належать до сточища Вісли: Буг з притоками — Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на південному заході притока Сяну — Танва.
За приблизною класифікацією ґрунтів Холмщини припадає (в %): на піскові — 20, лесові — 20, чорнозем — 10, суглинки — 12, боровики — 15, торфові і багнисті — 16.
Майже вся Холмщина належить до смуги середньоєвропейских лісів. На Холмщині, як і на Підляшші, пролягають східні межі буку, ялиці, модрини та граба; північно-західна межа — смереки. Великі лісові масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).
Клімат Холмщини перехідний між континентальним й океанічним. Зима м'яка (середньомісячна температура січня в Холмі −4,4 °C), літо помірне (середньомісячна температура липня +18,5 °C); середньорічна температура +7,4 °C; кількість погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, сума атмосферичних опадів 546 мм на рік; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм).
Адміністративно-державні утворення на теренах Холмщини (разом з Підляшшям)
В добу Київської Русі Червенські городи (міста Червен, Волинь та ін.) Дорогичинське князівство Червенське князівство Холмське князівство Галицько-Волинська держава (від часів короля Данила Холм є столицею держави)
У складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Підляське воєводство Руське воєводство (Холмська земля складалася з Красноставського повіту і Холмського повіту разом із включеними до нього Любомльським і Ратенським повітами та волостями Грубешівською і Криловською) Холмське воєводство
У складі Габсбурзької монархії Нова (Західна) Галичина Королівство Галичини та Володимирії
У складі Російської імперії Підляська губернія Холмська губернія
В складі незалежної України (1918) За часів УНР: Підляшшя За часів Української Держави: Волинська губернія (до 15 листопада 1918 року), Холмська губернія (з 15 листопада 1918 року)
В роки Другої світової війни у складі Генеральної губернії: Холмське окружне староство Люблінського дистрикту (тільки Холмщина) У складі УПА: надрайони Грубешів, Підляшшя Холмської округи Закерзонського краю Західних українських земель (ЗУЗ)Петро Содоль. Організаційна структура УПА. // Українська повстанча армія, 1943-49, довідник другий, Нью-Йорк, Пролог, 1995.
У складі Польщі Холмське воєводство Підляське воєводство
Історія
Історія Холмщини до початку 19 століття
Територія Холмщини була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало східно-слов'янське плем'я дулібів. З другої половини 10 ст. Холмщина входила до складу Київської держави, з 13 ст. по 1340 — до складу Галицько-Волинської. У 1235 році Данило Романович заснував укріплене місто Холм, до якого переніс свою столицю. Тоді Холмщина відігравала велику роль, головним чином завдяки тому, що була віддалена від терену татарських наскоків (хоча вони кілька разів захоплювали і Холм) і лежала на важливому торговому шляху між Києвом і Балтицьким морем (Володимир — Торунь).
У 14 столітті Холмщина була територією змагань галицько-волинських князівств з Польщею і Литвою. З 1340 до 1377 року Холмщина належала Литві, у 1377—1387 роках — Угорщині, а згодом, без перерви аж до 1795 року, Польщі. З 15 ст. майже вся Холмщина являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з повітів — Холмського і Красноставського. 1648 військо Богдана Хмельницького зайняло на короткий час Холмщину й Підляшшя; сам він здобув Холм й укріплене Замостя. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. Холмщина була територією польсько-шведських змагань.
Як на Підляшші, так і на Холмщині всі вищі прошарки населення зазнали полонізації; натомість тут був менший, порівняно з Підляшшям, приплив польських осадників.
По третьому поділі Польщі 1795 Холмщина й Підляшшя опинилися під владою Австрії, у 1809—1814 роках входили до складу Варшавського князівства, у 1815—1830 рр. — до Польського королівства, яке було пов'язане персональною унією з Російською Імперією. Доля Холмщини й Підляшшя відтоді відмінна від долі решти українських земель, які входили до складу Російської Імперії і Галичини.
У житті населення Холмщини чималу роль відіграла Церква. Холмщина входила до складу Холмської єпархії, яку створив у першій половині 13 століття. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, а з 1240 — в Холмі. Культурно-освітницьку працю вело Холмське братство і церковні школи. Найвизначніші єпископи: Методій Терлецький (1628—1649), Яків Суша (1652—1687), Пилип Володкович (1731—1756), Максиміліян Рилло (1756—1784).
1815—1914
З 1815 Холмщина й Підляшшя входили до складу Королівства Польського, і на території Холмщини й Підляшшя діяла польська адміністрація і польська мова була урядовою. Збільшилися і польські римо-католицькі впливи на греко-католицьку церкву, яка з 1807 входила до складу Галицької митрополії. Тоді Греко-католицька церква була єдиним заборолом перед польською експансією. Шляхта і магнати українського походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов'язані а греко-католицькою церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (наприклад, організація капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть у запровадженні польської мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від православної і навіть греко-католицької в Галичині. Частина духовенства користувалася поль. мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав церковно-слов'янської мови, а їхні діти переважно полонізувалися. На відміну від галицького духовенства, священики на Холмщині й Підляшші мали лише деколи високу освіту, чимало з них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в польських духовних семінаріях. Поразка польського повстання 1830 не зменшила польських впливів на Холмщину й Підляшшя, бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі польськими. З 1830 Холмська єпархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 на Центральних і Східних землях її ще толеровано на Холмщині й Підляшші, але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єп. Але, попри російську загрозу, уніятська Церква на Холмщині й Підляшші не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало священиків і гал. митр. міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на Холмщині й Підляшші погіршало у висліді польського повстання 1863, яке частково захопило і Холмщину та Підляшшя. У ньому брали участь сини уніятських священиків, а дехто з священиків допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на Холмщині й Підляшші, дійшло до загострення режиму і репресій російської влади, запровадження російської мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на Холмщину й Підляшшя росіяни. Російські репресії стосувалися й до греко-католиків. Щоб остаточно усунути польські впливи в уніятській церкві, російська влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський єпископ М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імені духовенства і Холмської капітули 18 лютого 1875 вніс прохання прийняти до православної церкви 120 уніятських парафій, і 6 квітня 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської православної єпархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський єп. (див. докладніше Холмська єпархія).
Інакше, ніж 1839 на Центральних і Східних Землях, на Холмщині й Підляшші тільки частина греко-католиків погодилася перейти на православ'я: майже половина (зокрема на Підляшші) залишилася вірною унії. Влада почала застосовувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських священиків на православ'я перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто емігрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке число греко-католицьких священиків, які осіли на залишених парафіях, тепер уже православних. Переслідування греко-католиків викликало жваву реакцію в усьому польському суспільстві, в пресі й літературі; їх називали поляками-греко-католиками.
Релігійні, а то й національні відносини на Холмщині й Підляшші змінилися з революцією в Росії 1905, після царського указу (17 квітня 1905), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православ'я, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на Холмщині й Підляшші жило 450 000 православних, на початку 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за іншими джерелами близько 200 000, близько 38 %), перейшло з православ'я на римо-католицтво.