Підля́шшя (Підлясся, , ) — історико-географічний регіон у середньому Побужжі, у південно-східній Польщі. Північно-західний український етнічний край. Головні міста — Дорогичин, Більськ-Підляський, історично також Берестя. Підляшшя є регіоном багатьох культур і релігій. Воно формувалось під впливом церкви як православної, так і римо-католицької, а від часів Реформації також під впливом євангельських християн. До сьогоднішнього дня Підляшшя вважається регіоном Польщі з найрізноманітнішою культурою.
З X—XI ст. входило до складу Київської Русі, згодом до Галицько-Волинського князівства. Охоплює історичні Дорогичинську, Мельницьку та Більську землі Підляського воєводства. З XIV століття до 1569 року перебувало у складі Литовсько-Руської держави, після 1569 року до другої половини XVIII століття входило до складу Речі Посполитої, згодом й до першої половини XX століття — до Російської імперії, у 1918—1919 роках частково — до України, у 1919—1939 роках — до Польщі, у 1939—1944 роках — під німецькою окупацією, з 1944 року — до Польщі.
Сьогодні охоплює південно-східну частину Підляського та північно-східну частину Люблінського воєводств Польщі. Має багато спільних рис у побуті та історії з Поліссям.
Назва Назва «Підляшшя» вперше з'явилася в польських документах наприкінці XV — на початку XVI століть. Щодо її походження існує декілька версій: від польського «las» — країна під лісом; від «лях» — край (країна) поблизу земель ляхів; найзахідніші території, завойовані Литвою та інші.
У XIX столітті польські автори українську частину Підляшшя називали «Podlasie Ruskie».
Географія Розташування
Підляшшя розташоване уздовж середньої течії Західного Бугу (басейн Вісли). Північна межа проходить по річці Нарві (права притока Вісли), на півдні межує з історичною Холмщиною, на заході — з Мазовією, на сході — з Волинню та Поліссям. Існує поділ Підляшшя на Південне та Північне, який виник у XIX столітті, коли перше адміністративно увійшло до складу Польського королівства, а друге — безпосередньо до Російської імперії. Північне Підляшшя розташоване на північ від Західного Бугу, на північний захід від Берестя, за головним містом Дорогичином, а потім Більськом його ще називають Більщиною. Південне ж Підляшшя розташоване на південь від Дорогичина з центром у Білій Підляській. У XIX столітті Підляшшям вважалися землі на південь від Західного Бугу, що тоді перебували у складі Польського королівства. Історичне ж Підляське воєводство простягалося північніше й доходило до витоків річки Бобра. Південне Підляшшя охоплювало територію площею 5,35 тис. км², Північне (українська частина) — 2,7 тис. км².
Клімат Клімат Підляшшя перехідний між континентальним та океанічним. Зима м'яка (у січні від 3,5 до 4,5° C), літо відносно холодне (у липні від +18 до 18,5° C), весна й осінь довгі.
Рельєф На південному сході Підляшшя розташована Біловезька Пуща.
Історія
Передісторія
Найдавніші сліди заселення датуються кінцем палеоліту (10-8 тис. років до н. е.) і мезоліту (8-5 тис. років до н. е.). У V столітті на Підляшшя з'являються волиняни. У ранньому Середньовіччі регіон населяли бужани, дреговичі та ятвяги. У IX—X століттях на тут проживали здебільшого деревляни, а на північ від Нарви — дреговичі. У X столітті за правління Володимира Великого край увійшов до складу Київської Русі. Підляшшя охоплювало західну частину Берестейської землі. У XII столітті з останньої виділилася Дорогичинська земля.
На початку XI Підляшшя потрапило під контроль волинських князів. У 1088—1157 роках належало до Турово-Пинського князівства. У 1238 році князь Данило Романович включив Дорогичинську землю до Галицького князівства. Відтак Підляшшя входить до складу Галицько-Волинського князівства. У першій половині XIII століття на Підляшшя та Полісся стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках під Дорогичином. У 1230-х роках ненадовго Дорогичинську землю завоювали мазовецькі князі. З міркувань захисту регіону на Підляшші та Поліссі проводиться активне будівництво та відновлення оборонних укріплень — у Бересті, Дорогичині, Мельнику, Більську, Кам'янці. У 1253 році в Дорогичині коронувався як король Русі Данило Галицький. Тоді Підляшшя було найгустіше заселеною українською землею. Дорогичин був надзвичайно важливим торговельним пунктом на Бузі, який дозволяв постачати товари з Русі до Гданська, а звідти на ринки Європи. Свідченням активної торгівлі є численні знайдені тут торговельні пломби. З XIV століття після польсько-литовського протистояння Підляшшя ввійшло до складу Великого князівства Литовського. У другій половині XIV століття при підписанні мирного договору між князями Кейстутом і Ягайлом з хрестоносцями околиці Берестя, Дорогичина, Більська, Бранська та Суража згадуються як «Руська країна», водночас у договорі окремим краєм згадується «край Гродно». У XIV—XV століттях на захід від Дорогичина, Більська та Сім'ятич почали з'являтися численні поселення дрібної мазовецької шляхти.
У складі Литви та Польщі
Вперше назва «Підляшшя» з'являється в польських документах наприкінці XV — на початку XVI століть. Вважається, що Підляшшя як історико-географічний регіон склалося на початку XVI століття, коли зимою 1513—1514 року великий князь литовський Сигізмунд Старий створив у складі Великого князівства Литовського Підляське воєводство, до якого увійшли Берестейська, Більська та Дорогичинська землі, які до цього належали до Троцького воєводства ВКЛ. У 1566 році з Підляського воєводства виокремлено Берестейщину, воєводство поділено на Більську, Дорогичинську та Мельницьку землі.
Після Люблінської унії 1569 року Підляське воєводство разом з більшістю українських земель увійшло до складу Речі Посполитої. Підляшшя зазнавало сильних польських впливів через сусідство з мазовськими землями. У XVI столітті почалася білоруська колонізація територій в околиці Заблудова на північ від Нарви й на початок XVII століття вона простяглася до річки Наровки. Водночас околиці Заблудова, Тикотина та Ганязя освоювали й українці, які досить швидко були асимільовані чисельнішими поляками та білорусами.
Не оминули Піляшшя події української національно-визвольної боротьби 1648—1660 років. У 1648 році війська гетьмана Богдана Хмельницького на короткий час захопили територію південного Підляшшя. У 1657 році на Підляшші побували козаки з корпусу полковника Антіна Ждановича під час його походу у складі шведсько-українсько-семигородської коаліції.
У складі Російської імперії
Внаслідок третього поділу Речі Посполитої 1795 року Південне Підляшшя увійшло до складу Австрії, а Північне — до Пруссії. У 1800 році на Північному Підляшші проживало близько 40 тис. українців (38 тис. греко-католиків і 2 тис. православних). У 1807 році під час Наполеонівських війн Північне Підляшшя відійшло Російської імперії, а Південне, у 1809 році — до Варшавського герцогства, залежного від Франції. Після Віденського конгресу 1814—1815 років південне Підляшшя було включене до Королівства Польського у складі Російської імперії. Північне Підляшшя (Більський повіт) увійшло безпосередньо до Російської імперії, а від 1842 року — до Гродненської губернії. У 1839 році на Північному Підляшші була скасована Берестейська унія і все населення перейшло у православ'я. Південне Підляшшя адміністративно спочатку належало до Підляського воєводства, яке 1844 року було приєднане до Люблінської губернії. 1867 року з північної частини Люблінської губернії була утворена Сідлецька губернія. Південне Підляшшя часто називали Холмщиною (Холмською або Забузькою Руссю), оскільки воно за адміністративно-церковним поділом підпорядковувалося Холмській єпархії (до 1874 року), а з 1912 року й Холмській губернії.
Тоді на Підляшші все ще переважало українське населення. За свідченнями Людвіка Чарковського русини в околицях Сім'ятич (Північне Підляшшя) свідомо протиставляли себе «мазурам» і «литвинам». Російський мовознавець Олексій Соболевський зазначав: «…у Седлецькій губернії ми бачимо малоруських поліщуків, тих самих, які живуть поруч у Гродненській губернії і які в їх власному уявленні разом з ними складають одне ціле — Підляшшя». У XIX столітті перехідними українсько-білоруськими говірками були в околицях Заблудова. За переписом Російської імперії 1897 року в Сідлецькій губернії, до якої входило Південне Підляшшя, налічувалося 107 777 осіб, які вказали українську мову рідною. Водночас у Більському повіті (Північне Підляшшя) українську мовою рідною назвало 64, 3 тис. осіб (39,1 %), польською — 57,3 тис. осіб (34,9 %), єврейською — 24,5 тис. осіб (14,9 %), російською — 9,7 тис. осіб (5,9 %), білоруською — 8 тис. осіб (4,9 %).
У XIX столітті місцеве українське населення належало до греко-католицької церкви. Українське населення Підляшшя протягом XIX — початку XX століть перебувало під сильним тиском полонізації та русифікації. У 1874 році російська влада скасувала Берестейську унію й здійснила примусове навернення до православ'я. Втім, значна частина залишилася відданою католицизму («упорствующие»). Тому після того, як 17 квітня 1905 року російська влада видала спеціальний указ про толерантність указ з дозволом змінювати віру, однак не на греко-католицьку, яка й далі залишалася забороненою, значна частина колишнього уніатського населення під впливом католицької та польської пропаганди перейшла в римо-католицизм і спольщилась. У 1905 році на Холмщині та Підляшші налічувалося 450 000 православних, а вже у через три роки, у 1908 році, — 280 000. Чисельність православних на Підляшші за цей період зменшилась на 58 %, на Холмщині — на 22 %. Внаслідок різких демографічних змін з'явився прошарок спольщених українців («калакутів», «перекиданців»), які здебільшого ще розмовляли українською, але мали пропольські погляди та сповідували римо-католицизм. На Підляшші їх налічувалося близько 150 000 осіб.
Наприкінці XIX століття на Підляшші насамперед серед молодих учителів починається національне відродження. Хоча національний рух майже не торкався Північного Підляшшя, населення якого ще в 1830-х роках перейшло з греко-католицизму на православ'я і не зазнавало полонізації, але й там в 1908 році в селі Кленики з'явився і діяв український театр, який ставив комедію «Розумний і дурень» Івана Карпенка-Карого. У 1912 році російська влада для обмеження польського впливу створила на історичних Холмщині та Південному Підляшші Холмську губернію. Таким чином на початку XX століття Підляшшя за адміністративно-територіальним устроєм належало до Гродненської, Седлецької (до 1912 року) та Холмської губернії (після 1912 року).
Перша світова війна Під час Першої світової війни, насамперед 1915 року, більшість українського православного населення (понад 80 %) було евакуйовано у внутрішні райони Російської імперії. Після закінчення війни в 1918—1923 роках лише частині вдалося повернулися назад. На початку 1917 року Союзом Визволення України на Південному Підляшші було відкрито низку українських шкіл. У 1917 році в Білій було засновано Українську Громаду та Шкільну Раду для організації шкіл. У червні 1917 року в Білій почав видаватися український тижневик «Рідне слово».