Семенівський лейбгвардії полк () — піхотний полк Російської імператорської гвардії. Розташовувався у м. Санкт-Петербурзі.

У 1800 р. імператор Павло I найменував його Лейбгвардії Його Імператорського Високості Олександра Павловича полком, але вже 14 березня 1801 р. імператор Олександр I повернув полку колишнє найменування.

Історія Сформований полк царем Московії Петром I 25 травня 1683 р. у селі з «потішних військ» під найменуванням «потішних семенівців». З 1695 р. вони почали називатися Семенівським полком, в тому ж році — Лейбгвардії Семенівським полком.

Брав участь у «» (1694), в Азовських походах (1695—1696), потім у баталіях Північної війни.

До початку Північної війни мав у своєму складі 3 батальйони (звичайні піхотні полки мали 2 батальйони, Преображенський полк — чотири).

19 листопада 1700 р. у невдалій для московитів битві під Нарвою гвардія (Семенівський і полки) стійко оборонялася від шведів і змогла уникнути розгрому. Шведський король Карл XII за військову звитягу погодився зберегти їм зброю: російські гвардійські полки перейшли переправу через річку Нарва (Нарова) з розгорнутими прапорами, з барабанним боєм і зброю. За мужність, виявлену в цій битві, всі солдати полку в 1700—1740 роках носили червоні панчохи (на згадку про те, що «у цій битві стояли по коліна в крові»). У цій битві полк втратив 17 офіцерів (включаючи командира підполковника П. В. Кунінгама) та 454 семенівців з нижніх чинів. Майор Я. І. Лобанов-Ростовський за втечу з поля бою став перед трибуналом і був засуджений до старти П. О. Бобровский, «История лейб-гвардии Преображенского полка». Том 2. — 1904..

У 1702 р. загін зі складу полку брав участь у 13-годинному , за що всі учасники були нагороджені срібними медалями; підполковник М. М. Голіцин, який очолював загін, отримав чин полковника гвардії.

У 1707 р. Преображенський полк із іншими для швидких переміщень лінії фронту був посаджений на коней. 28 вересня 1708 р. полк у складі російських військ брав участь у битві під Лісною та зазнав великих втрат (3 офіцери і 259 нижніх чинів).

27 червня 1709 р. полк брав участь у Полтавській битві; у команді знаходилися підполковники Б. І. Куракін і Юхим Вестов; майори П. М. Голіцин, М. Я. Волков та І. І. Дмитрієв-Мамонов; втрати вбитими та пораненими склали 102 особи.

У 1710 р. полк брав участь в .

Командир Л. І. Депрерадович та офіцери Семенівського полку перебували серед осіб, які брали участь у змові 11 березня 1801 р., наслідком якої стало повалення та вбивство російського імператора Павла I.

Великі втрати зазнав полк у битві під Фрідландом (1807), де загинув полковник Олександр Ржевський, ще 3 офіцери та 294 нижні чини.

Під час російсько-французької війни 1812 р. всі три батальйони полку увійшли до складу 1-ї бригади Гвардійської піхотної дивізії 5-го піхотного корпусу. Під час виступу в похід із Санкт-Петербургу в строю перебували 51 офіцер та 2147 нижніх чинів. Під час Бородінської битви полк стояв у резерві, після захоплення ворогом Батареї Раєвського брав участь у відображенні атак французької важкої кавалерії на центр російської позиції (втрати склали 4 офіцери та 24 нижні чини).

У військовій кампанію 1813 р. брав участь у битвах при Лютцені, Баутцені, Кульмі та під Лейпцигом, в кампанії 1814 р. полк дійшов до Парижу. Особливі втрати полк зазнав під Кульмом, де загинули до 900 осіб зі складу полку, зокрема полковник Андрій Юфімович.

У кампаніях 1813 і 1814 років у бойових діях полку брав участь офіцер — Георгіївський кавалер (№ 2438 (1071); 21 вересня 1812) полковник (згодом генерал) Сергій Васильович Непейцин (1771—1848) втративший ногу раніше під Очаковим, котрий воював на «штучній» нозі конструкції механіка І. П. Кулібіна.

16 жовтня 1820 р. 1-ша рота Семенівського полку, віддана своєму попередньому командирові Я. О. Потьомкіну, подала прохання про скасування суворих статутів, запроваджених за часів О. А. Аракчеєва, та заміну командира полку Шварца. Роту обманом виманили до манежу, заарештували та відправили до казематів Петропавлівської фортеці. За неї заступився весь полк. Полк був оточений столичним військовим гарнізоном, а потім у повному складі відправлений до Петропавлівської фортеці. Перший батальйон був відданий військово-польовому суду, який засудив ватажків до розстрілу, а решту солдатів — до заслання до віддалених гарнізонів. Інші батальйони були розформовані між різними армійськими полками.

Новий Семенівський полк був сформований 12.12.1820 з офіцерів і нижніх чинів 1, 2 і 3 гренадерських дивізій, і отримав права «молодої гвардії»; лише у 1823 р. він був відновлений у своїх колишніх правах. Проте суспільство і гвардійське офіцерство до Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. ставилося до «нового» Семенівського полку з певною часткою відчуження, не вважаючи його «повноцінним». І лише самовіддані та хоробри дії семенівців у війні проти османськоі Туреччини повернули полку колишній престиж та повагу.

9 (22) січня 1905 р., у «криваву неділю», біля «Поліцейського мосту» 3-й батальйон Семенівського полку під командуванням М. К. Рімана взяв участь у розстрілі натовпу на набережній річки Мойки.

У 1905 р. полк був перекинутий до м. Москви з каральною метою, придушення Грудневого повстання. До 16-го числа, коли семенівці та інші прибулі підрозділи, в руках повсталих залишився один з районів міста — Пресня, а також лінія Московсько-Казанської залізниці до станції Голутвіна Иванов И. Б., «За жестокую расправу с восставшими офицерство получило разные награды». // Военно-исторический журнал. — 2001. — № 3. — С.49-55.. Для придушення заворушень поза Москвою командир Семенівського полку полковник Г. О. Мін виділив зі свого полку шість рот під командою 17 офіцерів й під керівництвом полковника М. К. Рімана. Військовослужбовці полку робили незаконні обшуки та розправи над жителями робітничих селищ, службовцями станцій на лінії Московсько-Казанської залізниці. Було вбито загоном Рімана 55 осіб, у тому числі на очах у дітей. Багато людей було поранено. Деяких людей похилого віку, помічників начальника станції Перово Сергія Орловського та Олексія Ларіонова, що зустрічали військовослужбовців з довірою, а також інших солдати полку закололи багнетами, офіцери розмальовували черепи шаблями, трупи повертали родичам спотвореними до невпізнання (наприклад, очні западини пробивалися багнетами до мізків, обличчя представляли криваву маску, розпорювалися животи) Карательная экспедиция отряда лейб-гвардии Семеновскаго полка в декабрьские дни на Московско-Казанской жел. дор. / В. Владимиров. — : Тип. А. П. Поплавского, 1906. — 167 с. : портр.; 22 см..

За придушення Грудневого повстання в Москві командир Лейбгвардії Семенівського полку Георгій Олександрович Мін заслужив на особливу похвалу імператора Миколи II, отримав звання генерал-майора й був зарахований в Свиту. 1906 р. в Петергофі, на шляху до посадки у вагон, щоб їхати до Петербурга, який супроводжував лише дружина Катерина Сергіївна, командир Семенівського полку генерал-майор Георгій Олександрович Мін був убитий чотирма пострілами (всі смертельні) у спину, революціонеркою .

Полк був активним учасником Першої світової війни. Зокрема, бився під час Варшавсько-Івангородської операції 1914 року , 1914 року та Люблін-Холмської битви у липні 1915 року . Потім бився у Віленській операції у серпні-вересні 1915 року .

Після Лютневої революції 9 травня 1917 р. запасний батальйон полку був розгорнутий в трибатальйонний полк під командуванням полковника Раймонда Владиславовича Бржозовського і отримав найменування гвардії Семенівський резервний полк (на підставі наказу по № 262) ВОПЛОЩЕНИЕ ТРАДИЦИЙ ЛЕЙБ-ГВАРДИИ СЕМЁНОВСКОГО ПОЛКА И ИХ СОЦИОКУЛЬТУРНОЕ ЗНАЧЕНИЕ.

Чинний Семенівський полк на фронті складався з 85 офіцерів на 4 листопада 1917 року. У ньому станом на 20 листопада 1917 р. у строю залишалося лише 16 осіб довоєнного (серпня 1914 року) офіцерського складу. Станом на 11-16 грудня 1917 р. у полку було проведено вибори командного складу, за підсумками яких залишилося лише 9 офіцерів початкового складу, а ряд командних посад від командира роти до командира батальйону включно обійняли прапорщики з солдатів (переважно в 3-му та 4-му батальйонах). Кадрові офіцери масово залишали полк з кінця грудня 1917 року. 26 січня 1918 р. з діючого полку до Петрограду прибув виборний командир полку (кадровий офіцер) полковник Микола Карлович Есен у супроводі солдатів нестройової роти, при яких був полковий прапор. Тимчасове командування чинним полком прийняв помічник (заступник) командира полку капітан Володимир Густавович Бойє-ав-Генес. Невдовзі наступним виборним командиром чинного полку став капітан Дмитро Вісаріонович Комаров.

З 10 лютого 1918 р. гвардії Семенівський резервний полк під командуванням Р. В. Бржозовського було перейменовано на Полк з охорони міста Петрограда, що дозволяло зберегти його під час демобілізації старої армії у зв'язку з Берестейським миром. Уникнути демобілізації вдалося шляхом збирання в полк з інших частин солдатів, яким при демобілізації їхати було нікуди через окупацію їхніх рідних місць німцями. Тому на момент отримання наказу про демобілізацію Бржозовський, показавши списки, заявив, що це вже не Семенівський полк, а «полк біженців». Полк було тимчасово передано у відання НКВС РРФСР згідно з наказом від 8 травня 1918 р. № 60. Завданням полку була охорона найважливіших державних установ. При цьому Семенівський полк був знятий з грошового забезпечення і розформований 20 травня 1918 р., згідно з наказом Комісаріату з військових справ Петроградської трудової комуни № 114 від 31 травня 1918 року. Останній наказ командира полку Д. В. Комарова було видано 1 квітня 1918 року.

1 грудня 1918 р. було прийнято рішення про переведення полку з охорони міста Петрограда у відання Народного комісаріату у військових і морських справах РРФСР з включенням його до складу РСЧА. Згідно з наказом Народного Комісаріату з військових та морських справ від 25.12.1918 № 114 його перейменували на 3-й Петроградський стрілецький полк.

У травні 1919 р. під час наступу білогвардійського Північного корпусу на м. Петроград 3-й Петроградський стрілецький полк був направлений під Гатчину. Зі 102 осіб командного складу полку 56 були раніше офіцерами. Командир 2-го батальйону Тереньтєв увійшов у зв'язок із білими. Вранці 29 травня 2-й батальйон виступив у бік села Велике Заріччя, а ротмістр Б. С. Пермікін з одним батальйоном Талабського полку білих зустрів його дорогою. У селі Велике Заріччя червоноармійці були оточені і після арешту комуністів було відведено з однієї з рот талабців на позиції білих. 3-м батальйоном полку, який стояв у Рождествено, командував колишній капітан К. Л. Ердман, який розпорядився прибрати кулемети з охорони. Вранці, поки червоноармійці спали, до села увійшли білі, а Ердман особисто роззброїв і заарештував комісара Калініна і привів білих до села Вира, де знаходився 1-й батальйон та штаб полку. Багато червоноармійців одного батальйону були захоплені сплячими. Командир полку Таврін та бригадний комісар Особливої ​​Петроградської бригади Раков чинили опір, але невдовзі Таврін був тяжко поранений і добитий, а Раков застрелився. Комісара полку Купше знайшли сховавшимся в підвалі, і вбили. Усіх комуністів батальйону було заарештовано, після чого «найнебезпечніші» з них були розстріляні. Прибув ротмістр Пермікін і розпорядився роздати зброю червоноармійцям, які перейшли на бік білих, і призначив їх командиром колишнього капітана В. Зайцова .

Незабаром після переходу полк був відвіданий командиром Північного корпусу генерал-лейтенантом О/. П. Родзянком, який був приємно вражений їх бадьорим виглядом . З 1 червня 1919 р. полк офіційно отримав нове найменування 8-го піхотного Семенівського полку у складі Північної армії, яка 1 липня 1919 р. була перейменована в Північно-західну армію. Полк перебував у складі Північно-Західної армії до її розформування, згідно з наказом по армії від 22.01.1920 р. № 57/оп.

Командири полку

1695—1696 — Іван Іванович Чамберс, 1696—1698 — Іван Іванович Англер, 1698—1700 — Павло Васильович Кунінгам,