Військовий інженер (, від  — здатність, талант, винахідливість) — військовослужбовець інженерно-технічного складу збройних сил, який має вищу військово-технічну (спеціальну) освіту, і займає інженерні посади у формуваннях, органах військового управління та інших військових організаціях. Термін «військові інженери» застосовується до військовослужбовців інженерних військ.

Основними посадовими обов'язками військових інженерів є інженерна діяльність: проєктування, організація робіт з виробництва, монтажу, введення в експлуатацію, військової техніки, озброєння, складних автоматизованих систем управління військами (АСУВ), фортифікаційних споруд та їх інженерних комунікацій, а також інших об'єктів спеціального, дорожнього й іншого будівництва в інтересах збройних сил.

У зв'язку з постійним оновленням та вдосконаленням озброєння, військової техніки та військової справи, військовий інженер є не лише технічно фундаментально підготовленим, але й фахівцем, який регулярно поглиблює та поповнює свої знання, володіє комп'ютерними технологіями збору, зберігання, обробки та використання інформації, що застосовується у сфері його військово-професійної діяльності.

Професійна діяльність Військовий інженер є спеціалістом, підготовленим для самостійної інженерної, дослідницької, управлінської та організаційної діяльності у сфері виробництва, експлуатації та ремонту військової техніки, озброєння та боєприпасів; у сфері будівництва, монтажу, обслуговування та ремонту АСУВ, військових об'єктів, їх інженерних комунікацій тощо, що виробляються на користь всіх видів збройних сил, окремих родів військ, , спеціальних та інших .

Професійна діяльність військових інженерів здійснюється у військових об'єднаннях та з'єднаннях, військових частинах (на кораблях) та військово-навчальних закладах, науково-дослідних інститутах та інших установах збройних сил, де чинним законодавством передбачено військову службу.

Професійна підготовка

У Радянському Союзі (УРСР) професійною підготовкою військових інженерів на користь збройних сил займалися вищі військові навчальні заклади інженерного (або змішаного) профілю: Вищі інженерні (або командно-інженерні) військові чи військово-морські училища.

Історія Військовий інженер — найдавніша існуюча спеціалізація військової інженерії. Слово «інженер» (лат. ingeniator) вперше з'явилося в античному світі, приблизно в III столітті до нашої ери, і спочатку стосувалось людей, які винаходили військові машиниІсторія військових машин враховує пороки, онагри, требушети, балісти, катапульти і т. ін. та керували ними під час військових кампаній.

У Стародавньому Римі робітники, які обслуговували військові машини, були солдатами, а військовими ремісниками — «фабрі» (), які становили особливу цехову корпорацію. Надалі поява і консолідація співтовариств військових майстрів дало імпульс розвитку не тільки військової інженерії, а й цивільної інженерної справи. Згодом, розвиток військових технологій та інженерного мистецтва, зазвичай, йшов попереду інших, та увібрало в себе інші галузі інженерного виробництва.

У стародавній Київській Русі військовий інженер мав назву — .

У Російській імперії професія військових інженерів почала свою історію від 14 (25) січня 1701 р, коли московський цар Петро I заснував «», де почали навчати військових інженерів, артилеристів і штурманів для російської імператорської армії та флоту. Від 1855 р. заіснувала Миколаївська інженерна академія. У 1864 р. в системі військової науки Російської імперії відбулося відділення офіцерських класів від військового училища, і з цього часу звання військового інженера набували особи, які закінчили «по 1-му розряду» трирічний академічний курс. Військовий інженер повинен був і в мирний, і у воєнний час, знати інженерну справу і вміти керувати всіма військово-інженерними роботами у військовій справі (наприклад при атаці та обороні фортець, опорних пунктів, при зміцненні позиції військ і сил, веденні , улаштуванні шляхів сполучення, до залізниць та телеграфів включно); і навіть бути будівельником, для завідування будівництвом фортець, казарм, молів, доків тощо. Усі вони становили Інженерний корпус збройних сил Російської імперії. Для служби саперів Російська імператорська армія мала: 1-й батальйон, 2-й піонерний батальйон, 3-й піонерний батальйон (пізніше — 5-й піонерний батальйон), 4-й піонерний батальйон.

У СРСР до 1984 р. існували спеціальні військові звання офіцерів інженерно-технічного складу, які мали вищу технічну освіту (наведені звання, встановлені в 1975 р.) :

Військові військові звання:Корабельні військові звання: лейтенант-інженер;лейтенант-інженер; старший лейтенант-інженер;старший лейтенант-інженер; капітан-інженер;капітан-лейтенант-інженер; майор-інженер;капітан рангу-інженер; підполковник-інженер;капітан рангу-інженер; полковник-інженер;капітан рангу-інженер; генерал-майор-інженер;контр-адмірал-інженер; генерал-лейтенант-інженер;віце-адмірал-інженер; генерал-полковник-інженер.адмірал-інженер.

Для офіцерів інженерно-технічного складу із середньою технічною освітою були встановлені власні спеціальні військові звання: молодший лейтенант (лейтенант, старший лейтенант тощо) технічної служби. Також власна шкала військових звань для військовослужбовців інженерно-технічного (військово-технічного) складу збройних сил СРСР існувала до 1975 року.

Військові інженери визнаються як окрема професія, мають чітку ієрархічну структуру, що складалася з трьох розрядів: перший розряд — військові , які займаються удосконаленням оборони; другий розряд — , які керують будівництвом укріплень та інших військових об'єктів; третій розряд — решта військових інженерів.

Див. також Інженер-генерал

Примітки

Джерела

Посилання

Професія — ВОЄННИЙ ІНЖЕНЕР. ЗСУ розкривають ТОНКОЩІ роботи