Битва під Севськом — військове зіткнення, що відбулося 3–5 липня (3–6 червня за ст. ст.) 1668 року поблизу міста Севськ та річки Нерусса між московською армією під командуванням боярина Григорія Куракіна та об'єднаним кримсько-ногайсько-козацьким загоном під проводом Муратша-мурзи та сотника Івана Бугая. Битва стала важливим епізодом Антимосковське повстання 1668 року проти царської влади та московсько-українських війн другої половини XVII століття.
Передумови У березні 1668 року велика московська армія під командуванням князя Григорія Ромодановського була направлена на Лівобережну Україну для придушення антимосковського повстання, яке спалахнуло в січні того ж року. Основні сили Ромодановського обложили Котельву та Опішню, а менші загони під керівництвом князя Григорія Куракіна взяли в облогу Глухів.
У червня 1668 року правобережний гетьман Петро Дорошенко переправився через Дніпро, об'єднався з повсталими лівобережцями, позбавив влади та стратив гетьмана Івана Брюховецького, після чого був проголошений гетьманом «обох берегів Дніпра». Дорошенко разом із кримськими союзниками розпочав активний наступ, щоб витіснити московські війська з України. Дізнавшись про наближення армії Дорошенка, Ромодановський зняв облогу з Котельви та почав відступ до Путивля. 12 червня війська Дорошенка наздогнали московську армію й завдали їй відчутних втрат, змусивши залишити територію Лівобережжя.
Щоб відвернути увагу московського командування та розсередити його сили, 22 червня з району Ромен у прикордонні землі Московського царства вирушив великий кримсько-козацький загін (10 тисяч кримців і ногайців хана Аділя Ґерая під проводом воєначальника Муратша-мурзи та загін козаків). Цей рейд змусив князя Куракіна терміново зняти облогу Глухова та відступити на московську територію для організації оборони.
Сили сторін та підготовка до битви Для відбиття вторгнення московське командування зосередило на севському напрямку три полки під командуванням Григорія Куракіна, П. А. Долгорукова та М. С. Волинського загальною чисельністю близько 23 000 осіб. До складу Великого полку Куракіна входили, зокрема, 9 рейтарських полків помісної кінноти, 2 московські виборні полки солдатського строю та 7 московських стрілецьких приказів.
Напад союзних сил мав шанси на успіх завдяки чиннику раптовості, проте Куракін діяв оперативно: він вислав назустріч нападникам кінні загони, які зав'язали бої та затримали просування основних сил Муратша-мурзи. Здобутий час московське командування використало для розгортання оборонних позицій безпосередньо перед новим валом Севської фортеці та перекриття шляхів підходу. На підступах спорудили бар'єри та встановили оборонні рогатки. Першу лінію оборони складали піхотні частини (солдати й стрільці), другу — кіннота. Фланги захищала кавалеристи та спішені драгуни.
Хід битви 3 липня (3 червня) Муратша-мурза розпочав масований штурм московських позицій. Розраховуючи на те, що московські кіннотники, які відступали після перших сутичок, зіб'ють стрій власної піхоти, кримці й козаки пішли в атаку, проте були зустрінуті щільним гарматним і рушничним вогнем. Зазнавши значних втрат, нападники відступили від Севська й спробували просунутися далі вглиб московської території.
Князь Куракін організував переслідування союзних сил кінними з'єднаннями. На Свинячому шляху поблизу річки Нерусси, на північний схід від села Балдиж, московські війська наздогнали та вщент розгромили кримсько-козацькі загони. У ході битви в полон потрапив козацький командир Іван Бугай, який перед цим керував обороною Котельви від військ Ромодановського. Загальні втрати нападників перевищили 3000 осіб вбитими та пораненими, чимало вояків потрапило в полон.
Наслідки Поразка під Севском та на Неруссі суттєво послабила наступальний потенціал союзників. Невдовзі після цього Петро Дорошенко, змушений реагувати на загрозу вторгнення військ Речі Посполитої на Правобережжя, залишив Лівобережну Україну, призначивши наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного.
Отримавши перемогу, Куракін одержав наказ царя Олексія Михайловича висунутися в Україну для підтримки московських залог у Ніжині та Чернігіві. Протім Куракін проігнорував цей наказ і 1 серпня вже вдруге взяв в облогу Глухів, але через запеклий опір місцевого гарнізону змушений був знову відступити. Незважаючи на це, розгром під Севськом став однією з причин підриву сил повсталих та подальшої поразки Лівобережного повстання 1668—1669 років.
Примітки
Джерела та література Бабулин И. Б. Война за возвращение Украины 1668—1669 гг. — М.: Русские Витязи, 2021. — 228 с. — ISBN 978-5-907245-37-2. Беляков С. С. Тень Мазепы. Украинская нация в эпоху Гоголя. — М.: АСТ, 2016. — 768 с. — ISBN 978-5-17-095856-6. Малов А. В. Московские выборные полки солдатского строя в начальный период своей истории, 1656—1671 гг. — М.: Древлехранилище, 2006. — 624 с. — ISBN 978-5-93646-106-4.