Бію́к-Хама́м ( — «Велика лазня») — втрачений комплекс кримськотатарських лазень (хамаму) періоду пізнього Кримського ханства, що розташовувався у середньовічному Карасубазарі на західному березі річки Біюк-Карасу. Споруда слугувала не лише утилітарним гігієнічним закладом, а й важливим осередком соціально-культурного життя мусульманської громади міста. Зазнавши занепаду на початку XX століття, комплекс був повністю зруйнований та знесений у радянські часи (орієнтовно в 1950—1960-х роках).

Як об'єкт архітектурної та культурної спадщини досліджувався у середині 1920-х років реставраційною експедицією під керівництвом архітектора Бориса Засипкіна та Науковою експедицією з вивчення татарської культури під керівництвом директора Бахчисарайського музею Усеїна БоданінськогоМИРАС — НАСЛЕДИЕ. Том 3. Татарстан — Крым. Город Болгар и изучение татарской культуры в Татарстане и Крыму в 1923—1929 годах: в 3 т. / Сост. и отв. ред. C. Г. Бочаров, А. Г. Ситдиков. — Казань-Симферополь: ООО «Астер Плюс», 2017. — Т. 3. — 720 с. — ISBN 978-5-9500720-3-1..

Історія та містобудівний контекст Карасубазар у період Кримського ханства був найбільшим торговельним і ремісничим центром півострова. Функціонування численних заїжджих дворів, караван-сараїв (зокрема Таш-Хан) та базарних площ вимагало наявності розвиненої мережі громадських лазень, які зазвичай зводилися як вакуфне майно (Вакуф) для утримання мечетей або навчальних закладів.

До початку XX століття в місті зберігалися руїни кількох середньовічних лазень: Біюк-хамам («Велика»), Гьок-хамам («Блакитна») та Чай-хамам («Табельна»/«Прибережна»). Точна локалізація об'єктів на сучасній карті міста ускладнена через повну зміну планувальної структури кварталів у післявоєнний період. Порівняльний аналіз картографічних матеріалів XVIII—XIX століть та історичних фотографій дозволяє локалізувати Біюк-хамам у районі сучасних вулиць Каштанової та мосту через річку Біюк-Карасу на вулиці Грибоєдова.

У серпні 1926 року комісія у складі Бориса Засипкіна, Усеїна Боданінського та районного відповідача з охорони пам'яток А. Г. Шейх-заде обстежила споруду. У складеному акті зазначалося, що через відсутність охорони та вільний доступ всередину пам'ятка безповоротно руйнується та засмічується місцевим населенням. Для порятунку об'єкта пропонувалося обнести його колючим дротом і встановити ґрати на отвори, однак протиаварійні роботи так і не були реалізовані. У ході післявоєнної перебудови Білогірська та знищення пам'яток кримськотатарської архітектури впродовж 1950—1960-х років Біюк-Хамам був остаточно знесений.

Архітектурні особливості та інженерне облаштування Біюк-Хамам був зведений за традиційним османсько-кримським архітектурним каноном подвійних лазень (çifte hamam), призначених для одночасного або роздільного відвідування чоловіками та жінками. Планувальна структура складалася з двох симетричних блоків приміщень:

Роздягальня (джамекян / роздягальний зал): просторе приміщення, в центрі якого розміщувався восьмигранний мармуровий або камінний фонтан (шадирван) для обмивання та відпочинку. Проміжна зона (согуклук / прохолодна кімната): коридорний перехід із приміщенням для резервуару з холодною водою. Мийна зала (харарет / гаряче відділення): центральне хрестоподібне в плані приміщення, перекрите банями (куполами). По кутах центрального залу розташовувалися чотири окремі приватні кабінки для миття (хальвети).

Освітлення внутрішніх приміщень здійснювалося через спеціальні шестигранні та круглі засклені отвори у куполах («окулюси» або «голубники»), що створювало м'яке приглушене світло всередині вологих залів.

Система опалення та водопостачання Лазня була обладнана розвиненою системою підпологового опалення типу гіпокауст (крим. külhan — кюльхан):

Під резервуаром для гарячої води розміщувалася масивна піч та прямокутне заглиблення для палива. Гаряче повітря та димові гази проганялися під підлогою по п'яти спеціальних каналах: два проходили безпосередньо під водонагрівачем, а три — під кам'яним помостом критих залів. Вода подавалася по керамічних гончарних трубах із місцевої джерельної мережі.

Будівельні матеріали Стіни споруди були викладені з місцевого бутового каменю та тесаного вапняку на міцному розчині, зовні та зсередини вкриті водонепроницаемою штукатуркою. При муруванні куполів, склепінь та арок використовувалася обпалена плінфоподібна цегла розміром 3×13×30 см. Для захисту від вологи застосовувався так званий «хорасанський розчин» — вапняна суміш із високим вмістом дрібно товченої цегляної крихти, яка надавала гідравлічних властивостей муруванню.

У мистецтві та іконографії Через те що споруда була повністю знищена у радянський період, головним джерелом для її графічної реконструкції слугують обміри Бориса Засипкіна та художня спадщина відомого кримського пейзажиста Костянтина Богаєвського.

У 1920-х роках під час натурних замальовок пам'яток Карасубазара Костянтин Богаєвський створив серію з 11 акварельних робіт, присвячених саме середньовічним хамамам міста. Ці акварелі мають високу історико-архітектурну цінність, оскільки детально фіксують пропорції, фактуру матеріалів та естетику руїнованого Біюк-Хамаму напередодні його остаточного знесення. Десять робіт із цього циклу зберігаються у фондах Феодосійської національної картинної галереї, а одна — у Сімферопольському художньому музеї.

Див. також Хамам Кримськотатарська архітектура Бахчисарайський палац Таш-Хан

Примітки

Література МИРАС — НАСЛЕДИЕ. Том 3. Татарстан — Крым. Город Болгар и изучение татарской культуры в Татарстане и Крыму в 1923—1929 годах: в 3 т. / Сост. и отв. ред. C. Г. Бочаров, А. Г. Ситдиков. — Казань-Симферополь: ООО «Астер Плюс», 2017. — Т. 3. — 720 с. — ISBN 978-5-9500720-3-1.