Гна́т Рошко́вич (старший; ; 11 липня 1822, Токай, комітат Земплін, Австрійська імперія — 15 лютого 1895, Ужгород) — греко-католицький капітульний великий препозит, церковний письменник, перекладач літургії. Батько художника Гната Рошковича.
Біографія Його батько — Янош Рошкович, нотаріус міста Тарцаль. Мати — Вероніка Грегорович.
Здобув середню освіту в Ужгороді, а філософію вивчав у Пешті. Прагнув стати семінаристом, але його не прийняли. Тоді він закінчив юридичний курс в Егері та Надьвараді й отримав диплом. У 1843 році був прийнятий до числа семінаристів, вивчав богослов'я у Пешті та Ужгороді. У 1848 році одружився і був висвячений на священника. Служив душпастирем у Салоку, Ньїркарасі, Гайдубесермені та Ньїрпіліші.
Виданий ним у 1862 році в Дебрецені молитовник «Óhitü imakönyv» (Молитовник старої віри) вважався новаторською працею, витримав численні видання і був найулюбленішим молитовником угорських греко-католиків. У 1866 році став духівником Ужгородської семінарії, пізніше — почесним каноніком, у 1877 році — викладачем теології, у 1878 році — дійсним каноніком та єпархіальним головним інспектором шкіл, у 1892 році — капітульним великим препозитом. Опублікував численні статті в часописах «Tanügyi Lapok» та «Світ» (Svit).
Гнат Рошкович — видатна постать в історії угорської греко-католицької літургії. Окрім молитовника для вірян, він також здійснив переклад літургії. У 1868 році він переклав угорською мовою Літургію Святого Івана Золотоустого, яка найчастіше звершується в греко-католицькій церкві. Один відомий примірник перекладу, який тривалий час вважався втраченим, зберігся в Архиєпископському архіві Естергома. До перекладу, надісланого князю-примасу Яношу Шімору, Рошкович додав супровідний лист та пояснювальну записку, що висвітлює принципи перекладу. Ці документи дозволяють зрозуміти позицію Рошковича щодо літургійних перекладів.
Рошкович віддавав перевагу підходу, який називав «принципом єдності». Це означало, що він уявляв народні переклади Літургії Івана Золотоустого таким чином, що публічні частини літургії — діалог священника (і диякона) з народом — лунали б народною мовою, тоді як так звані таємні (тихі) молитви кожен священник, незалежно від національності, читав би грецькою. На думку Рошковича, це дозволило б, поряд із задоволенням душпастирських потреб, зберігати літургійну єдність духовенства. Він також запропонував видати п'ятимовний служебник (літургікон), у якому публічні тексти розміщувалися б у стовпчиках грецькою, церковнослов'янською, румунською, угорською та латинською мовами. Грецька мова слугувала б як мова-охоронець, а латинська в останньому стовпчику — як вираження єдності з Католицькою церквою.
Праці Óhitü imakönyv (Дебрецен, 1862) — молитовник. Magyarország földrajza versekben (Дебрецен, 1863) — «Географія Угорщини у віршах». Kis katekizmus (Будапешт, 1883) — «Малий катехізис». Moralis (Ужгород, 1878) — моральне богослов'я. Zbornik (Ужгород, 1887) — церковнослов'янський співаник.
Примітки
Література A Pallas nagy lexikona, az összes ismeretek enciklopédiája. 1-16 k. (17-18. pótk. Szerk. Bokor József). Bp., Pallas-Révai, 1893—1904. Magyar Katolikus Lexikon. Főszerk. Diós István. Szerk. Viczián János. Bp., Szent István Társulat, 1993-. Szinnyei József: Magyar írók élete és munkái. Bp., 1891—1914. Hornyánszky Viktor.