Храм Хойсалешвара (також варіанти написання Хойсалешвара або Хойвалешвара), також відомий просто як храм Халебід — індуїстський храм XII століття, присвячений богу Шиві. Це найбільша пам'ятка в Халебіді, місті у штаті Карнатака (Індія) та колишній столиці імперії Хойсалів. Храм побудовано на березі великого штучного озера за сприяння царя Вішнувардхани з імперії ХойсалівPermanent Delegation of India to UNESCO (2014), Sacred Ensembles of the Hoysala, UNESCO. Його будівництво розпочалося близько 1121 року н. е. і було завершено в 1160 році н. е. Foekema (1996), p.59
На початку XIV століття Халебід двічі розграбовували мусульманські армії Делійського султанату з північної Індії, після чого храм і столиця зазнали руйнування та занепадуKamath (2001), p129. Храм розташований за 30 км від міста Гасан і приблизно за 210 км від Бенгалуру.
Храм Хойсалешвара є шиваїстською пам'яткою, але шанобливо містить численні мотиви із традицій вішнуїзму та шактизму в індуїзмі, а також зображення з джайнізму .
Храм Хойсалешвара є подвійним храмом, присвяченим лінгамам Шиви Хойсалешвара та Санталешвара, названим на честь чоловічого та жіночого аспектів, які є рівноцінними та з'єднані у своєму трансепті. Зовні розташовані два святилища Нанді, де кожен Нанді, що сидить, повернений до відповідного лінгама Шиви всередині . Храм містить менше святилище індуїстського бога Сонця Сур'ї. Колись він мав надбудовані вежі, але вони не збереглися, тому храм виглядає пласким . Храм орієнтований на схід, хоча зараз відвідувачі входять із північного боку. Як головні храми, так і святилища Нанді мають квадратне планування . Храм висічено з талькохлориту (мильного каменю).
Він відомий своїми скульптурами, складними рельєфами, деталізованими фризами, а також історією, іконографією та написами північноіндійським і південноіндійським письмом. Художнє оформлення храму дає наочне уявлення про життя та культуру Південної Індії XII століття. Близько 340 великих рельєфів зображують індуїстську теологію та пов'язані з нею легенди . Численні менші фризи розповідають про сюжетні лінії з таких індуїстських текстів, як «Рамаяна», «Махабхарата» та «Бхагавата-пурана». Деякі фризи під великими рельєфами зображують їхні розповідні епізоди.
Художнє оформлення храму Хойсалешвара пошкоджене, але значною мірою збереглося. За кілька кілометрів від храму розташовані численні руїни архітектури Хойсали, зокрема джайнський комплекс Джайн Басаді та храм Кедарешвара.
Храм Хойсалешвара разом із розташованими поблизу храмом Ченнакешава в Белурі та храмом Кешава в Соманатхапурі у 2023 році був оголошений об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО як частина «Священних ансамблів Хойсалів».
Розташування Храм Хойсалешвара розташований у місті Халебід, також званому Халебіду, Галебід, Дорасамудра. Халебід — це місто в окрузі Хассан індійського штату Карнатака. Воно розташоване приблизно за 30 км на північний захід від міста Гасан. Храм розташований приблизно за 16 км від храмів Белура. Поблизу Халебіда немає аеропорту; місто розташоване приблизно за 210 км на захід від Бенгалуру (код IATA: BLR), звідки можна доїхати приблизно за 4 години чотирисмуговою автомагістраллю NH75 через Хассан. Халебід з'єднаний залізничною мережею через Хассан із великими містами Карнатаки.
Історія
Період Хойсали в історії Південної Індії розпочався близько 1000 року н. е. і тривав до 1346 року н. е. У цей період було збудовано близько 1500 храмів у 958 центрах. У первинних написах Халебід називався Дорасамудра (можливо, від Дварасамудра: санскритські слова «Двара» — ворота, двері та «Самудра» — океан, море, водойма). Раніше столицею був Белур, але за царя Вішнувардхани столицею стала Дорасамудра, яка залишалася головним містом імперії Хойсалів майже 300 років Om Prakash Prasad (1979), Three Capital towns of the Hoysalas, Proceedings of the Indian History Congress, Vol. 40 (1979), pp. 88-90.
На відміну від інших храмів Хойсали, що збереглися до сучасних часів, і попри численні написи на території, храм Хойсалешвара не має присвячувального напису . Ймовірно, він був втрачений разом із багатьма іншими елементами оригінального храму. Напис, знайдений приблизно за п'ять кілометрів від храму, поблизу руїн храму Каллешвара у Гхаттадахаллі, свідчить, що Кетамалла — чиновник на службі царя Вішнувардхани — збудував цей храм. У ньому також зазначається, що цар надав землі для підтримки будівництва, функціонування та обслуговування храму Шиви у 1043 році ери Шака (1121 рік н. е.) . Це був не єдиний храм, збудований у той період. Написи свідчать, що столиця складалася з багатьох інших храмів як індуїстської, так і джайнської традицій, а також ступенчастих колодязів, ставків та мандап (мандап, громадських залів) поблизу великого озера Дорасамудра. Це найбільший храм, збудований династією Хойсалів, присвячений індуїстському богу Шиві у Південній Індії.
На початку XIV століття імперія Хойсалів та її столиця Дорасамудра зазнали вторгнення, грабунку та руйнування з боку армій Ала уд-Діна Хілджі з Делійського султанату, а в 1326 році н. е. Белур і Халебід стали об'єктом грабунку та руйнування іншою армією Делійського султанату під проводом султана Мухаммада бін Туґлака. Територія згодом увійшла до складу Віджаянагарської імперії. Як зазначає Джеймс С. Гарл, царство Хойсалів припинило своє існування у середині XIV століття, коли цар Баллала III загинув у війні з мусульманською армією Мадурайського султанату. Дорасамудра та її храми перетворилися на руїни, столицю залишили, а поселення стало відоме як «Халебід» (буквально «старий табір» або «стара столиця»)JF Fleet, Nele-Vidu: Appayana-Vidu, The Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland, Cambridge University Press, pp. 117—119. Близько 300 храмів початкової імперії Хойсалів збереглися у різному ступені пошкодження по всій Карнатаці. З них, як зазначає Гарді, близько 70 були досліджені з різним ступенем деталізації до 1995 року .
Після поразки Тіпу Султана у 1799 році Майсур опинився під впливом британського колоніального панування та науки. Руїни храму Хойсалешвара були серед перших обстежених , а згодом — серед найраніше сфотографованих у 1850-х роках , і стали об'єктом кількох етапів доброчинного ремонту та реставрації, яким бракувало детальної документації. Зруйновані панелі з інших храмів повторно використовувалися тут для покриття Нанді-мандапи, а частини фризів — для ремонту цоколя. Таким чином, храм Хойсалешвара у тому вигляді, в якому він зберігся до наших днів, є поєднанням оригінальної індуїстської архітектури, яка була відкритою, кам'яних решіток із зовнішніми стінами та дверима, доданих до XIV століття, втрачених завершальних веж (шикхара), а також руїн, відремонтованих і відреставрованих багаторазово у XIX та XX століттях .
Опис
Храм Хойсалешвара — це подвійний храм, або двікута-вімана (план з двома святилищами та двома надбудовами). Два храми однакового розміру, а їхні святилища відкриваються на схід, звернені до сходу сонця. Святилище «Хойсалешвари» (царя) та інше для «Санталешвари» (цариці Шантали Деві) мають Шива-лінгам. Зовні, на східній стороні головних храмів, розташовані дві менші святині, у кожній із яких зображено Нанді, що сидить. На схід від південного святилища Нанді знаходиться менше прибудоване святилище Сур'я, де є понад двометрова висока статуя Сур'ї, звернена до Нанді та святилища. Такі історики, як Адам Гарді, стверджують, що храм Хойсалешвара має сліди інших святинь, але вони зараз відсутні, втрачені для історії.
Храмовий комплекс в цілому розташований на джагаті (буквально, мирській платформі). Платформа має ширину 4,6 метра (15 футів) навколо зовнішніх стін храму та призначена для того, щоб відвідувач міг ходити по ній та розглядати твори мистецтва за годинниковою стрілкою, одночасно обходячи святилища. Його називають прадакшіна-патха (шлях для обходу).Kamath (2001), p. 135 Менші святині мають ті самі джагаті, що й головний храм, з'єднані кам'яними сходами. Два святилища розташовані поруч одне з одним у напрямку північ-південь, обидва звернені на схід, і перед кожним є мандапа (також пишеться mantapa, громадський зал). Дві мандапи з'єднані, що створює вид на велику відкриту наварангу для сімейних та громадських зібрань.
Храм мав вежі на вершині кожного святилища, але зараз вони відсутні. За словами Фоекеми, ці вежі, мабуть, мали зіркоподібну форму святилища, оскільки вони є в храмах Хойсалів, які краще збереглися.Foekema (1996), p. 61 Надбудова над вестибюлем, яка з'єднує святиню з мандапою, що називається суканасі (низька вежа, що виглядає як продовження головної вежі), також відсутня. Подібно до ряду прикрашених мініатюрних дахів, східні периметральні стіни та інші святині з головним храмом зникли.Foekema (1996), p. 93
Храм був збудований з хлоритового сланцю, більш відомого як зелений сланець або мильний камінь.Quote:"The Hoysala style is an offshoot of the Western Chalukya style", Kamath (2001), pp. 134–36) Мильний камінь м'який у кар'єрі та легше піддається вирізьбленню у складні форми, але з часом твердне під впливом повітря.
Зовнішні стіни
Зовнішні стіни храму мають вишукане різьблення. Його найнижчі шари складаються зі смуг з фризами, що містять (знизу вгору) слонів, левів, сувоїв із зображеннями природи та мініатюрних танцюристів, коней, сувоїв, сцен з індуїстських текстів, міфічних звірів (макара) та лебедів. За словами Шадакшарі Сеттара, витвір мистецтва демонструє деталі, оскільки «на всьому протязі, що охоплює більше фурлонга (200 метрів), немає двох однакових левів», художники «зобразили Рамаяну та Махабхарату, а також основні епізоди Бхагавати». Зовнішня стіна храму є мальовничим оповіданням індуїстських епосів, а його середня частина має великі панелі, де «представлено весь пантеон індуїстських божеств, це посібник з індуїстської іконографії», стверджує Сеттар. За словами Фоекеми та інших мистецтвознавців, якість та кількість фризів, пов'язаних з епосами, «вражають», але серія панелей не завершує історію в один розрив, а радше після розриву на деякий час вплітається інший текст. Зовнішні стіни святилищ храму Хойсалешвара прикрашені 340 великими рельєфами.
Фризи та настінні зображення на зовнішній стіні переважно розповідають про Рамаяну, Махабхарату, Бхагавата-пурану, інші основні шайва- та вайшнавські пурани. Деякі основні дисплеї включають (за годинниковою стрілкою):
На північно-східній зовнішній стіні північного храму Шиви: сцена суду, Бхайрава, Бхараві, Самудра мантан, музиканти з музичними інструментами ХІІ століття, Сукрачарья, легенда Кача-Деваяні, Лакшмі, Умамахешвара, легенда Вамана-Балі-Трівікрама, легенда Індри, Вірабхадра, Шива в йозі. На південно-східній зовнішній стіні північного храму Шиви: Танцюристи, Бхайрава, Бхайраві, Умамахешвара. На північно-східній зовнішній стіні південного храму Шиви: ліла Крішни з Бхагавати, легенда про Васудев у в'язниці, за яким несе новонародженого Крішну через Ямуну, легенда про вбивство Путані та інших асурі, Крішна краде масло, Крішна грає на флейті, а люди та тварини танцюють, легенда про Крішну та Прад'юмну, Крішна піднімає говердхану, Юдхіштхіра та Шакуні грають у кості, Кічака домагається Драупаді, а Бхіма зустрічає Кічаку, переодягнену в жінку, щоб повернути справедливість.
На південно-східній зовнішній стіні південного храму Шиви: Бхішма-парва та Дрона-парва з Махабхарати; Вішну стоїть, танцюристи та музиканти святкують перемогу Арджуни над Дроною. На південно-західній зовнішній стіні південного храму Шиви: Арджуна з епізодами Крішни в Махабхараті; танцюристи, які святкують перемогу Пандавів; легенди Мохіні у Ведах; Дакшинамурті, Умамахешвара, Тандавешвара, Вішну; Арджуна зустрічає легенди про Шиву; Аранья парва з Махабхарати; Легенда про Бхіму та Бхагадатту; Бхайрава, Ганеша, Вішну і Вамана; Танцюристи та музиканти на весіллі Парваті та Шиви; Вішну-Шива-Брахма разом; легенда Шанмукха і Таракасура; Тандавешвара; три обличчя Брахми на лебеді; Шива з Ганешою і Картікейя; Нарасімха займається йогою; Дурга як Махішасурамардіні; Мохіні танцює.