Ву́лиця Іва́на Франка́ — вулиця у Галицькому, Личаківському та Сихівському районах міста Львова, у місцевості Софіївка. Починається від площі Соборної та закінчується кільцевою транспортною розв'язкою, що сполучає її з вулицями Панаса Мирного та Козельницькою.
Прилучаються вулиці: Богомольця, Шухевича, Князя Романа, Білозіра, Левицького, Зелена, Саксаганського, Костомарова, Грушевського, Скельна, Кобилянської, Гладишевського, Вітовського, Зарицьких, Руставелі, Стрийська, Паркова, Свєнціцького, Самчука, Ярославенка, Карманського.
Одна з перших серед вулиць Львова за кількістю пам'яток архітектури. На вулиці розташовано 52 кам'яниці, що є пам'ятками архітектури місцевого значення та містобудування міста Львова.
Назва У 1950 році з 4 окремих вулиць і однієї площі утворено нову вулицю, завдовжки 3 км. Її назвали на честь Івана Яковича Франка — українського письменника, поета, громадського і політичного діяча. Назви вулиць-попередниць змінювались неодноразово, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів.
Ділянка вулиці від площі Соборної до вулиці Зеленої від 1827 року — Збожова (). від 1871 року — Панська (). від 1929 року — Пілсудського (), на честь польського політичного і державного діяча, прем'єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського. від січня 1941 року — Червоноармійська (). від серпня 1941 року — Пілсудскіштрассе (). від листопада 1941 року — Гауптштрассе (). від липня 1944 року — Пілсудського () — повернута стара довоєнна назва вулиці. від грудня 1944 року — Червоноармійська ().
Ділянка від вулиці Зеленої до вулиці Гладишевського від 1768 року — Стрийська (). від 1886 року — Зиблікевича (), названа на честь польського політика, юриста, президента Кракова, маршалка Галицького сейму. від листопада 1941 року — Фіхтенштрассе (). від липня 1944 року — Зиблікевича () — повернута стара довоєнна назва вулиці. від грудня 1944 року — Чернишевського (), на честь російського письменника і публіциста Миколи Чернишевського.
Ділянка від вулиці Гладишевського до вулиці Зарицьких від 1938 року - площа Пруса (), на честь польського письменника Болеслава Пруса (деякі корінні львів'яни досі називають площу Франка — пляц Пруса). від 1943 року - Ґорліцерпляц (), на честь прориву російського фронту під Горлицями австрійськими та німецькими військами під командуванням генерала Августа фон Макензена навесні 1915 року. від липня 1944 року — площа Пруса () — повернута стара довоєнна назва площі. у радянські часи її умовно називали площею Івана Франка, але офіційно такої адреси не існувало та й усі будинки належать до вулиці Франка.
Ділянка від вулиці Зарицьких до вулиці Ярославенка від 1871 року — Святої Софії (). від листопада 1941 року — Зофієнштрассе (). від липня 1944 року — Святої Софії () — повернута стара довоєнна назва вулиці. від грудня 1944 року — Тімірязєва (), на честь російського біолога Климента Тімірязєва.
Остання ділянка від вулиці Ярославенка до вулиці Панаса Мирного від 1885 року — Понінського (), на честь графа Калікста Понінського. від грудня 1940 року — Франка, на честь українського письменника, поета, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка. від серпня 1941 року — Понінського () — повернута стара довоєнна назва вулиці. від листопада 1941 року — Франкіштрассе (). від травня 1942 року — Льойтенштрассе (). від липня 1944 року — Франка.
З історії вулиці У першій половині XIX століття сучасними вулицями Франка та Левицького проходила межа між Галицьким та Личаківським передмістями Львова.
Частина сучасної вулиці Франка, від Стрийського базару до нинішньої вулиці Ярославенка і далі вздовж вул. Ярославенка, віддавна називалася вулицею Святої Софії.
До 1870-х років на перетині вул. Святої Софії та Стрийської дороги існувала Стрийська рогатка. Далі подекуди траплялися садибні будівлі і, як писав Францішек Яворський, «на цьому місці була романтична пустка, непрохідне переплетення урвищ, ярів, глиняних горбів, зосередження різного роду волоцюг…».
Щоправда, на горі ще з початку XVII століття височів костел Святої Софії, фундований львівською міщанкою Зофією Ганель. Відтоді ця околиця називалася Софіївкою. Вона дістала потужний поштовх для розвитку через проведення у 1894 році Галицької крайової виставки. Відтак у 1890—1910 роках вулицю Святої Софії інтенсивно забудовували чиншовими (дохідними) кам'яницями та віллами.
Місце, де сходяться нинішні вулиці Свєнціцького, Самчука, Паркова та Рутковича, свого часу називалося Софійською площею. Офіційно будинки на площі Святої Софії мали нумерацію прилеглих вулиць. На сучасних планах ця площа не має окремої назви.
Свій нинішній вигляд колишня площа Святої Софії отримала на початку XX століття. Щоправда, деякі будівлі дещо змінили свій вигляд. А з новіших додалася будівля ВП «Західна електроенергетична система» ПАТ «Національна енергетична компанія Укренерго» (вул. Свєнціцького, 2), який почали будувати у 1938 році, а закінчили після другої світової війни, та споруда консулату Республіки Польща, збудована вже у XXI столітті.
Остання ділянка вулиці тягнеться вздовж Стрийського парку (парний бік), в якому збереглися деякі будівлі Галицької крайової виставки 1894 року, зокрема, водонапірна вежа, збудована з червоної цегли у «замковому стилі» за проєктом Міхала Лужецького, та кілька перебудованих павільйонів щорічних виставок-ярмарків «Східні торги», які проводилися тут у міжвоєнний період. Після війни (до 1956 року) цю територію займала радянська військова частина, яку потім перевели до казарм, збудованих на вул. Стрийській, а в колишніх павільйонах «Східних торгів» у 1957 та 1967 роках влаштовували виставки з нагоди ювілеїв Жовтневого перевороту.
Непарна сторона вулиці є більше забудованою.
Ділянка нинішньої вул. Івана Франка від храму святої Софії з кінця XIX століття почали інтенсивно забудовувати віллами. 1895 року, на вшанування пам'яті доброчинця Вінцента Понінського — одного з фундаторів посагів для дівчат-сиріт, вулиця отримала назву вул. Понінського. 1940 року вулицю назвали на честь Івана Франка. Під час нацистської окупації вулиця мала назву Leuthenstrasse (), очевидно, через те, що багато вілл призначалося nur für Deutschen ().
У XXI столітті на кінцевій ділянці вулиці з'явилося кілька новобудов у стилі «євроремонт».
Забудова Переважна більшість будинків на вулиці Івана Франка внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова.
№ 1. Еклектична кам'яниця (колишня адреса — вул. Панська, 1) на розі з вулицею Богомольця, прокладеною у 1904—1905 роках. Кам'яниця споруджена у 1905—1906 роках за проєктом Яна Шульца на місці двоповерхового будинку, який у 1870-х роках належав Альфреду Млоцькому, послу до Галицького сейму. До 1939 року в будинку містився готель «Метрополь» та кав'ярняOrłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — S. 2.Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: Rocznik dziewiętnasty, 1916… — S. 370..
№ 2, 4. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронними №№ 318-м, 319-м Триповерхові житлові будинки у стилі історизму, споруджені 1883 року за проєктом архітекторів Вінцента Равського-молодшого та Ігнатія Віняжа. Неоренесансне скульптурне оздоблення будинку № 2 виконане Леонардом МарконіBiriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 155. — ISBN 978-83-7543-009-7. .
№ 3. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 1403-м У цій кам'яниці 1887 року відкрив власне фотографічне ательє фотограф Давид Мазур. 1904 року здійснена надбудова ательє за проєктом архітектора Августа Богохвальського та отримало модерністичну конструкцію з металу і скла, що забезпечила верхнє освітлення — її встановила відома на той час львівська фірма Зиґмунта Пйотровича та Яна ШуманаŻakowicz A. Dawna fotografia lwowska 1839—1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 20, 63. — ISBN 978-617-629-077-3. .
№ 5. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 1286-м Сецесійний будинок (інша адреса — вул. Богомольця, 2), споруджений у 1907—1908 роках фірмою Івана Левинського. Архітектор Казимир ЖечицькийАрхітектура Львова… — С. 475.. Нині у ній міститься Почесне консульство Канади.
№ 6. — семиповерхова будівля (інша адреса — вул. Шухевича, 1) колишнього бізнес-центру «Галілео», збудованого у 2008—2015 роках будівельною компанією «Девелопмент Інвест Груп» у стилі хай-тек. Нині тут розташований тризірковий готель «Ібіс Стайлз Львів Центр».
№ 7. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 322 Житловий будинок (колишня адреса — вул. Панська, 9), що постав внаслідок перебудови у 1911—1912 роках триповерхової кам'яниці, збудованої у 1874 році. Перебудова у стилі раціональної сецесії з елементами неокласицизму здійснювалася за проєктами Владислава Рауха та Броніслава Бауера. Фасад завершує фронтон мансардного даху та чотирикутна вежа зі шпилем. Вхідні двері кам'яниці, зроблені у стилі ар деко. До війни у цій кам'яниці містився Львівський музичний інститут.
№ 8. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 323-м Кам'яниця збудована у 1911—1914 роках за проєктом Станіслава та Кароля Ріхтманів у стилі раціональної сецесії з елементами неоготики. У трикутному фронтоні будівлі вміщено горельєф хлопчика з птахом.
№ 9 — триповерхова кам'яниця зведена 1898 року за проєктом Анджея Ґоломба у стилі неоренесансу. Її завершує, між двома класичними балюстрадами, металева сецесійна решітка.
№ 15, 17. Пам'ятки архітектури місцевого значення під охоронними № 324-м, 325-м Давній мурований будинок на місці нинішньої кам'яниці, що на розі вулиць Івана Франка та Костя Левицького з'явився на мапі Львова 1802 року та отримав назву «Кручені стовпи» через спіралеподібні колони з обидвох боків входу, розташованого на розі. Перша згадка про будинок з «крученими стовпами» датується 1785 роком.
У 1850-х роках на південно-східній частині ділянки споруджений двоповерховий будинок у стилі бідермаєру за проєктом будівничого Міхаеля Ґерля на замовлення Міхала та Розалії Снядовських, а у північно-східній частині ділянки зведено одноповерхову господарську споруду. Від 1863 року в подвір'ї розташувалася будівля фотографічного ательє Карла Пфлєґєра. У 1880 році власниця Розалія Снядовська отримала дозвіл магістрату на перебудову триповерхової кам'яниці. Реконструкцію провадив львівський будівничий Леопольд Вархаловський за власним проєктом. Під час чергового впорядкування міста у 1889 році будинок отримав сучасні номери № 15 та № 17, існуючі дотепер. Одним з його співвласників тоді був польський публіцист, композитор Казімєж Інокентій Остоя-Осташевський (правнук композитора Міхала Огінського по материнській лінії). 1892 року Кароль Снядовський збудував невелику сторожівку у подвір'ї будинку за проєктом будівничого Леона Лєґєжинського. 1893 року в будинку проводили ремонтно-реконструкційні роботи за проєктом будівничих Якуба Кроха та Маврикія Зільберштайна. 1894 року кам'яниця Снядовських була виставлена як лот в лотереї під час проведення Загальної крайової виставки у Львові. На межі XIX та XX століть власником будинку був Броніслав Данек, громадський діяч та музикант.
На початку XX століття кам'яниця стала власністю купця Мавриція Каліша. У 1910 році на його замовлення архітектор Саломон Рімер розробив проєкт нового будинку, що був того ж року був погоджений. У 1912 році Артур Шлеєн розробив проєкт наріжного еркера та порталу з крученими колонами. Після цього, весь проєкт фасадів був перероблений у неоготичному стилі. У розплануванні частково була використана конструктивна схема старої кам'яниці. Стрічкові дерев'яні балкони у південному крилі демонтували, у північному — замінили на бетонні. Сходові клітки — переплановані та замінені на вогнетривкі. Овальна зала у наріжнику залишилася, але переділена перегородками. До північного крила з боку подвір'я прибудували брилу з одним помешканням на поверсі та із сходами.