Місцева ініціатива - форма участі жителів територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення, за якою жителі можуть ініціювати розгляд місцевою радою будь-якого питання, віднесеного до повноважень органів місцевого самоврядування.

В Україні право на місцеву ініціативу передбачене статтею 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Після законодавчих змін 2024 року закон докладніше визначає порядок її розгляду, а конкретні вимоги до ініціативної групи, кількості підписів та способу їх збирання мають встановлюватися статутом територіальної громади або, для районних і обласних рад, відповідним рішенням ради.

Правова основа

Місцева ініціатива була передбачена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з часу його ухвалення у 1997 році. У початковій моделі члени територіальної громади мали право ініціювати розгляд у раді питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування, а порядок внесення ініціативи визначався представницьким органом місцевого самоврядування або статутом громади.

Україна також є стороною Додаткового протоколу до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах органу місцевого самоврядування. Протокол набрав чинності для України 1 квітня 2015 року та передбачає право особи на участь у справах місцевого самоврядування і створення процедур, за допомогою яких жителі можуть впливати на здійснення повноважень місцевої влади.

9 травня 2024 року було ухвалено Закон № 3703-IX щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування. Він виклав статтю 9 у новій редакції та систематизував місцеву ініціативу серед форм участі територіальної громади. Основні положення реформи набрали чинності 8 січня 2025 року.

Порядок внесення та розгляду

За чинною моделлю місцева ініціатива вноситься до ради у письмовій формі. Вона може стосуватися будь-якого питання, яке належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Місцева ініціатива має бути розглянута на наступній черговій сесії ради. Членів ініціативної групи запрошують на розгляд із правом виступу, а за результатами розгляду рада приймає рішення.

Статут територіальної громади має визначати, зокрема:

порядок внесення місцевої ініціативи; вимоги до кількісного складу та утворення ініціативної групи; кількість підписів на підтримку ініціативи; порядок і спосіб збору підписів; порядок інформування жителів про результати розгляду і реалізацію ініціативи; інші процедурні питання.

Методичні рекомендації Міністерства розвитку громад та територій України 2025 року містять модельні положення щодо місцевих ініціатив для використання під час підготовки або оновлення статутів територіальних громад.

Окреме правило встановлено для участі молоді: жителі, яким виповнилося 14 років, мають право ініціювати та брати участь у місцевій ініціативі поряд з іншими визначеними законом формами місцевої участі.

Відмінність від інших форм участі

Місцева ініціатива відрізняється від громадських слухань за юридичною формою. Місцева ініціатива спрямована на внесення питання на розгляд ради і завершується прийняттям радою рішення. Громадські слухання є публічною зустріччю жителів з депутатами та посадовими особами, на якій обговорюються питання місцевого значення і формулюються пропозиції.

Від електронної петиції місцева ініціатива відрізняється тим, що закон безпосередньо пов'язує її з розглядом питання на сесії ради та прийняттям радою рішення. Конкретна процедура місцевої ініціативи встановлюється статутом громади.

Практика та дослідження в Україні

До законодавчого оновлення 2024 року практичне застосування місцевої ініціативи значною мірою залежало від локальних актів конкретної ради. Наукові та аналітичні дослідження відзначали суттєві відмінності між громадами у вимогах до ініціативних груп, кількості підписів та порядку розгляду.

У дослідженні «Індекс демократичності міст» 2016 року аналізувалися нормативні акти 48 міст. Право громади на місцеву ініціативу було зафіксовано у локальних актах 40 міст, але детальні процедури ініціювання, внесення та розгляду були визначені в 11 містах. У шести досліджених містах, серед яких був Ужгород, для підтримки ініціативи вимагалося не більше 75 підписів; водночас в окремих містах діяли значно вищі пороги, зокрема вимога підтримки 10 відсотків жителів або кількох тисяч підписів.

Дослідження 2018 року охопило 24 обласні центри та понад 300 рішень місцевих рад щодо інструментів місцевої демократії. Автори дослідження фіксували, що в окремих містах високі підписні пороги фактично ускладнювали використання місцевої ініціативи; зокрема для Кропивницького наводився поріг у 19 тисяч підписів.

Після реформи 2024 року дослідники продовжили розглядати місцеву ініціативу як один із базових механізмів участі жителів у місцевому самоврядуванні, при цьому увага приділяється не лише формальній наявності процедури, а й доступності її практичного використання.

Приклад Ужгорода

В Ужгороді проблематика доступності механізмів місцевої участі досліджувалася щонайменше з початку 2010-х років. Дослідження місцевої демократії 2013 року також фіксувало відсутність в Ужгороді окремого положення про місцеву ініціативу на той момент.

11 квітня 2014 року Ужгородська міська рада ухвалила рішення № 1268 «Про місцеві ініціативи в місті Ужгород, зміни та доповнення до Статуту територіальної громади міста Ужгорода». Місцева процедура незмінювалась з 2014 року та передбачає внесення ініціативи за підтримки 50 підписів жителів.

Див. також

Громадські слухання Статут територіальної громади Місцеве самоврядування в Україні Територіальна громада України Електронна петиція Бюджет участі Орган самоорганізації населення

Примітки