Федеральна резервна система, широко відома як «ФРС», зіткнулася з різною критикою ще з моменту її створення в 1913 році. Критики ставили під сумнів ефективність цієї структури у контролі над інфляцією, регулюванні банківської системи та стабілізації економіки. Найбільш відомим критиком є лауреат Нобелівської премії, економіст Мілтон Фрідман та його колега-монетаристка Анна Шварц, які стверджували, що політика ФРС посилила Велику депресію . Лібертаріанські діячі, такі як Рон Пол та Ренд Пол, закликали до більшої прозорості та підзвітності, а Рон Пол взагалі активно виступав за скасування ФРС та повернення до золотого стандарту .

Критики також висловлювали стурбованість щодо ролі ФРС у частковому резервному банкінгу, її внеску в економічні цикли та прозорості всієї системи. Експансіоністську політику, що полягала у зниженні процентних ставок та збільшенні грошової маси, часто звинувачують у створенні бульбашок активів, інфляції та інших економічних викривлень. Також ФРС звинувачували у створенні передумов економічних криз, зокрема фінансової кризи 2008 року, та у значному впливі приватних інтересів. Зокрема, реакція ФРС на цю кризу, що полягала у порятунку великих фінансових установ, викликала критику через створення морального ризику та непропорційного отримання вигоди для Волл-стріт за рахунок пересічних громадян. Незважаючи на цю критику, Федеральна резервна система залишається центральною установою у фінансовій системі Сполучених Штатів, але дебати щодо її ролі, політики та необхідності реформ тривають.

Створення Перша версія Закону про Федеральну резервну систему була розроблена ще в 1910 році на острові Джекілл, штат Джорджія, сенатором -республіканцем Нельсоном Олдрічем, головою Національної валютної комісії, та кількома банкірами з Уолл-стріт. Але остаточний варіант закону, який містив положення, спрямовані на покращення державного нагляду та послаблення впливу банківського істеблішменту Нью-Йорка, був розроблений конгресменом -демократом з Вірджинії Картером Глассом. Загалом структура ФРС була компромісом між бажанням банкірів мати центральний банк під своїм контролем та бажанням президента Вудро Вільсона створити децентралізовану структуру під державним контролем. Закон про Федеральну резервну систему був схвалений Конгресом і підписаний президентом Вільсоном у грудні 1913 року.

Економіст Ганс Зеннгольц назвав створення ФРС «найбільш трагічною помилкою, яку будь-коли скоїв Конгрес. У день прийняття цього закону стара Америка померла, і почалася нова ера. Народилася нова інституція, яка спричинила або значною мірою сприяла безпрецедентній економічній нестабільності в наступні десятиліття».

Інфляційна політика У своїй праці «Справа проти ФРС» Мюррей Ротбард у 1994 році стверджував, що, хоча нібито основною функцією Федеральної резервної системи стала підтримка низького рівня інфляції, її політика (як і політика інших центральних банків) фактично посилювала інфляцію. Це трапляється, внаслідок того, що ФРС створює занадто багато фіатних грошей, які нічим не підкріплені. Він назвав політику створення грошей ФРС «легалізованою підробкою» та виступив за повернення до золотого стандарту . Він писав:

Федеральну резервну систему також критикували за те, що вона не досягає своїх цілей щодо посилення стабільності та зниження інфляції. Це призвело до низки запропонованих змін, включаючи пропаганду інших правил політики або кардинальної реструктуризації самої системи .

Мілтон Фрідман дійшов висновку, що уряди справді відіграють значну роль у грошовій системі, він критикував Федеральну резервну систему через її низьку ефективність і вважав, що її слід скасувати. Фрідман вважав, що Федеральну резервну систему краще замінити комп'ютерною програмою. Він виступав за систему, яка б автоматично купувала та продавала цінні папери у відповідь на зміни грошової маси. Ця пропозиція стала відомою як правило k-відсотків Фрідмана.

Інші дослідники, що критикували ФРС пропонували таргетування номінального ВВП як альтернативне правило для керівництва та вдосконалення політики центрального банку. Серед видатних прихильників цього методу є Скотт Самнер , Девід Бекворт та Тайлер Коуен .

Конгрес Кілька членів Конгресу також критикували ФРС. Сенатор Роберт Оуен, чиє ім'я фігурувало в Законі Гласса-Оуена про Федеральну резервну систему, вважав, що ФРС не виконує обіцяного. Він сказав:

Велика депресія (1929)

Мілтон Фрідман та Анна Шварц заявляли, що ФРС проводила помилково обмежувальну монетарну політику, що загострило Велику депресію . Після краху фондового ринку 1929 року ФРС продовжила скорочення грошової маси та відмовилася рятувати банки, які боролися з панічним зняттям коштів . Критики стверджують, що ця помилка призвела до того, що те що могло б відчуватися в економіці відносно легкою рецесією, перетворитися на катастрофу. Фрідман і Шварц вважали, що депресія була «трагічним свідченням важливості монетарних сил». До створення Федеральної резервної системи банківська система справлялася з періодичними кризами (такими як паніка 1907 року ), призупиняючи конвертацію депозитів у валюту. У 1907 році система майже розвалилася, і відбулося надзвичайне втручання спеціально створеної коаліції, сформованої Дж. П. Морганом .

У 1910–1913 роках банкіри вимагали створення центрального банку для вирішення цієї структурної проблеми. Фрідман припустив, що подібне втручання мало бути здійснене під час банківської паніки наприкінці 1930 року . Це могло б зупинити замкнене коло примусової ліквідації активів за низькими цінами, так само як призупинення конвертованості у 1893 та 1907 роках швидко поклало край кризам ліквідності того часу.

По суті, згідно з монетаристською точкою зору, Велика депресія була спричинена скороченням грошової маси. Фрідман і Шварц зазначають, що «від циклічного піку в серпні 1929 року до циклічного мінімуму в березні 1933 року обсяг грошової маси скоротився більш ніж на третину». Milton Friedman; Anna Schwartz (2008). The Great Contraction, 1929–1933 (New ed.). Princeton University Press. p. 11. ISBN 978-0691137940. Результатом стало те, що Фрідман називає «Великим скороченням» — період падіння доходів, цін та зайнятості, спричинений задушливим впливом обмеженої грошової маси. Механізм, запропонований Фрідманом і Шварцем, полягав у тому, що люди прагнули тримати в обігу більше грошей, ніж надавала Федеральна резервна система. Тому люди накопичували гроші, зменшуючи споживання. Це, у свою чергу, спричинило скорочення зайнятості та виробництва, оскільки ціни не були достатньо гнучкими, щоб негайно знизитися. Фрідман і Шварц стверджували, що Федеральна резервна система допустила різке падіння грошової маси через некомпетентність та неефективне керівництво.Chang-Tai Hsie; Christina D. Romer (2006). "Was the Federal Reserve Constrained by the Gold Standard During the Great Depression?" (PDF). Journal of Economic History. Archived (PDF) from the original on 2016-02-22. Retrieved 2015-12-23.

З того часу багато хто погодився з цією теорією, зокрема Бен Бернанке, голова Федеральної резервної системи з 2006 по 2014 рік, який у промові на честь Фрідмана та Шварц зазначив:Дозвольте мені завершити свою промову, трохи зловживаючи своїм статусом офіційного представника Федеральної резервної системи. Я хотів би сказати Мілтону та Анні: щодо Великої депресії ви маєте рацію. Це ми зробили. Нам дуже шкода. Але завдяки вам ми більше цього не зробимо.Bernanke, Ben S. (8 Nov 2002). "Remarks by Governor Ben S. Bernanke". Federal Reserve. Archived from the original on 24 March 2020. Retrieved 1 Jan 2007.Milton Friedman; Anna Jacobson Schwartz (2008). The Great Contraction, 1929–1933 (New ed.). Princeton University Press. p. 247. ISBN 978-0691137940. Archived from the original on 2020-01-16. Retrieved 2018-09-19.Фрідман заявляв, що в ідеалі він волів би «скасувати Федеральний резерв і замінити його комп’ютером».O'Toole, Kathleen (9 September 1997). "Greenspan voices concerns about quality of economic statistics". Stanford News Service. Archived from the original on 14 February 2009. Retrieved 24 June 2009. Він віддавав перевагу системі, яка збільшувала б грошову масу з певною фіксованою швидкістю, і вважав, що «передача монетарних та банківських механізмів у руки ринку дала б більш задовільний результат, ніж той, що був фактично досягнутий завдяки втручанню уряду».Ebeling, Richard M. (1 March 1999). "Monetary Central Planning and the State, Part 27: Milton Friedman's Second Thoughts on the Costs of Paper Money". fff.org. Archived from the original on 21 October 2014. Retrieved 30 December 2014.

На противагу твердженню Фрідмана про те, що ФРС зробила занадто мало для пом’якшення наслідків кризи, Мюррей Ротбард у книзі «Велика депресія в Америці» стверджував, що криза була спричинена надто м’якою монетарною політикою ФРС у 1920-х роках.

Фінансова криза 2008 року

Деякі економісти, такі як Джон Б. Тейлор стверджували, що ФРС була відповідальна, принаймні частково, за бульбашку на ринку житла в Сполучених Штатах, яка виникла до рецесії 2007 року. Також вони стверджують, що ФРС утримувала процентні ставки занадто низькими після рецесії 2001 року . Потім бульбашка на ринку житла призвела до кредитної кризи.

Інші економісти, особливо ті, що пов'язані з Австрійською школою економіки, включаючи колишнього конгресмена США Рона Пола та історика Тома Вудса, стверджували, що штучно занижені відсоткові ставки сприяли спекулятивним інвестиціям та неприйнятному рівню боргу, особливо в житловому будівництві. У книзі Тома Вудса «Meltdown» Вудс стверджує, що маніпуляції Федеральної резервної системи грошовою масою та кредитними ринками спотворювали звичайні цінові сигнали, які призводили до широкомасштабних неправильних інвестицій, що спричиняло неминучу корекцію . Тодішній голова Алан Грінспен заперечує це тлумачення. Він зазначає, що контроль ФРС над довгостроковими відсотковими ставками (на які посилаються критики) є лише непрямим. ФРС справді підвищила короткострокову процентну ставку, яку вона контролює (тобто ставку федеральних фондів), але довгострокова процентна ставка (яка зазвичай йде після першої) не зросла.

Пол і Вудс також піддали критиці роль компаній «Фанні Мей» та «Фредді Мак» у кризі, стверджуючи, що ці організації йшли на надмірний ризик, розширюючи масштаби придбання житла понад стійкий рівень. При цьому втручання уряду створило «моральний ризик», запевнивши великі фінансові установи в тому, що вони отримають державну підтримку в кризові часи, що, на думку Пола та Вудса, спонукало їх до більш ризикованої поведінки.Woods, Thomas E. (2009-02-09). Meltdown: The Classic Free-Market Analysis of the 2008 Financial Crisis. Simon and Schuster. ISBN 978-1-59698-106-5."Moral Hazard and the Financial Crisis". ResearchGate. Archived from the original on 2025-08-05. Retrieved 2025-08-28.

Роль Федеральної резервної системи як наглядового та регулюючого органу піддавалася критиці за неефективність. Колишній сенатор США Кріс Додд, який на той час очолював Комітет Сенату США з питань банківської діяльності, житлового будівництва та міського господарства, так прокоментував роль ФРС у економічній кризі 2007–2008 років: «Ми бачили протягом останніх кількох років, що коли вони взяли на себе обов’язки щодо захисту споживачів та регулювання банківських холдингових компаній, це закінчилося жахливою поразкою».

COVID-19 пандемія Під час пандемії COVID-19 політика Федеральної резервної системи, така як швидке зростання M2, збільшення банківських резервів, кількісне пом'якшення (QE) та утримання процентних ставок близько нуля до березня 2022 року, критикувалося економістами, особливо монетаристами, як заходи, що значною мірою сприяли стрибку інфляції, який досяг свого піку в 9,1%, що є рекордно високим показником за понад 40 років.

Створення грошей Основна стаття: Австрійська теорія економічних циклів