Простір обдумування або свобода розсуду (також межі розсуду держави, ) — правова доктрина з широкою сферою застосування у міжнародному праві з прав людини. Вона була розроблена Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) для визначення того, чи слід накладати санкції на державу-учасницю Європейської конвенції з прав людини за обмеження у користуванні правами. Ця доктрина дозволяє суду узгоджувати практичні розбіжності у застосуванні статей конвенції. Такі розбіжності створюють обмежене право для договірних сторін «відступати від зобов'язань, викладених у Конвенції».Application No. 176/56 (Greece v United Kingdom, "Cyprus"), 2 Yearbook of the European Convention 1958-1959, 174-199 at 176. Доктрина також посилює роль Європейської конвенції як системи нагляду за дотриманням прав людини. Застосовуючи цей розсуд, судді ЄСПЛ повинні враховувати відмінності між національними законодавствами договірних сторін у питаннях матеріального та процесуального права.The Sunday Times v United Kingdom, no. 6538/74, § 61, ECHR 1979 A30. Доктрина свободи розсуду містить концепції, аналогічні принципу субсидіарності, що застосовується у не пов'язаній з нею сфері права ЄС. Метою свободи розсуду є балансування прав особи з національними інтересами та вирішення будь-яких потенційних конфліктів. Висловлювалася думка, що Європейський суд загалом повинен спиратися на рішення держави, оскільки він є міжнародним судом, а не біллем про права.
Доктрина свободи розсуду «не знайшла чіткого паралельного розвитку» у практиці Міжамериканського суду з прав людини.
Визначення та походження Англійська фраза «margin of appreciation» є буквальним перекладом з французької «marge d'appréciation». Останній вислів посилається на поняття адміністративного права, розроблене Державною радою Франції (Conseil d'État), але еквівалентні концепції також виникли в усіх інших юрисдикціях цивільного права. На рівні Європейської конвенції з прав людини свобода розсуду означає певну «свободу дій або межу похибки, яку страсбурзькі органи надають національним законодавчим, виконавчим, адміністративним і судовим органам».H.C. Yourow, The Margin of Appreciation Doctrine in the Dynamics of European Human Rights Jurisprudence (Martinus Nijhoff, Dordrecht, 1996) at 13. Це є проміжною нормою в юриспруденції ЄСПЛ. Вона дозволяє знайти певний компроміс між прагненнями конвенції та обставинами, з якими стикається договірна сторона. Доктрина адміністративного розсуду вперше набула ваги на національному рівні, зокрема у практиці німецького Федерального адміністративного суду (Bundesverwaltungsgericht), перш ніж вона трансформувалася в доктрину наглядового розсуду для регіонального контексту.
Концепція свободи розсуду на європейському рівні виникла через питання, пов'язані з воєнним станом. Її було введено до юриспруденції Європейської конвенції у 1956 році через висновок Європейської комісії з прав людини у справі «Греція проти Сполученого Королівства», щоб дозволити Великій Британії, відповідно до статті 15, відступити від своїх зобов'язань під час надзвичайного стану на британському Кіпрі.P. van Dijk, et al. (ed.s) Theory and Practice of the European Convention on Human Rights (Fourth Edition) (Intersentia, Antwerpen, 2006) at 1055-1056. Згодом слухання у справі «Лоулесс проти Ірландії» (тобто першій справі, офіційно вирішеній Судом) включало усний виступ Голови Комісії сера :Lawless v Ireland, no. 332/57, ECHR 1961 A3 (N.B. verbatim record of the hearing on 8 April). Cited in J. Christoffersen, Fair Balance: Proportionality, Subsidiarity and Primarity in the European Convention on Human Rights (Koninklijke Brill NV, Leiden, 2009) at 244.
Пізніше «Справа про мови в Бельгії» (Belgian Linguistic Case, No. 2) 1968 року поширила межі розсуду на обставини, що виходили за межі надзвичайних ситуацій, визначених статтею 15 Конвенції. Ця справа виявилася критичною для встановлення широкої сфери застосування нової доктрини. Вона визначила два ключових елементи для встановлення межі свободи розсуду: стандарт консенсусу серед «держав-підписантів Конвенції» та принцип пропорційності в юриспруденції Європейської конвенції.Yourow (1996), above n 6, at 30-31. Останній елемент складався з двох вагових факторів, які є необхідними для встановлення обсягу конкретних меж. Цими факторами є «природа відповідного права» та «мета, яку переслідує оскаржуваний захід».P. Alston and R. Goodman, International Human Rights: Text and Materials (the Successor to International Human Rights in Context) (Oxford University Press, Oxford, 2013) at 946. Маючи на увазі розширену доктрину, Європейський суд також намагався обмежити себе, заявивши:Case Relating to Certain Aspects of the Laws on the Use of Languages in Education in Belgium ("Belgian Linguistic Case") (No. 2), no. 1474/62, 1677/62, 1691/62, 1769/63, 1994/63, 2126/64, §10, ECHR 1968 A6.
Доктрина свободи розсуду отримала значний розвиток у 1976 році завдяки рішенню Суду у справі «», яка стосувалася публікації данського підручника для дітей молодшого шкільного віку, в якому сексуальна поведінка обговорювалася у відвертих термінах. Він був успішно опублікований у кількох державах-підписантах, але викликав суперечки у Великій Британії. Гендісайд, англійський видавець, був засуджений за порушення внутрішнього законодавства про непристойні публікації. У справі, поданій до ЄСПЛ, оскаржувалося, чи могла Велика Британія обмежувати свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 на підставі захисту моральних норм. Той факт, що «Маленька червона шкільна книга» (Little Red Schoolbook) була сприйнята в інших європейських країнах, став підставою для цього оскарження. Проте Суд дозволив накладене обмеження на свободу вираження поглядів і не виявив порушення конвенції. Він постановив:Handyside v United Kingdom, no. 5493/72, §48, ECHR 1976 A24.
Цим рішенням Європейський суд посилив своє розмежування між наглядовою юрисдикцією в рамках Конвенції та внутрішніми формами розсуду. Разом з тим він також підтвердив:Ibid., §49.
У справі «Z проти Фінляндії» Суд, погоджуючись з тим, що індивідуальні інтереси іноді можуть поступатися суспільним інтересам у розслідуванні та судовому переслідуванні злочинів, наголосив на фундаментальній важливості захисту конфіденційності медичних даних заради особистого приватного життя та збереження довіри до медичної професії й медичних послуг. Він визнав, що заходи, включно з розкриттям медичних карток заявниці без її згоди під час кримінального провадження проти її чоловіка, становили порушення статті 8.
Сфера дії та застосування
Рішення Європейського суду у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» сформулювало доктрину свободи розсуду в контексті системної напруженості в структурі Європейської конвенції. Тому цю концепцію легко спотворити в негативному сенсі «для обходу прямих вимог Конвенції».C.S. Feingold, "The Doctrine of Margin of Appreciation and the European Convention on Human Rights" (1977-1978) 53 Notre Dame Law 90 at 105. Однак офіційна позиція Суду полягає в тому, що свобода розсуду повинна випливати із «справедливого балансу між захистом загальних інтересів суспільства та повагою до фундаментальних прав людини, надаючи особливого значення останнім»."Belgian Linguistic Case" (No. 2), above n 6, §5. Цей прецедент ілюструє певну спадкоємність між початковою функцією свободи розсуду як виправданого відступу (derogation simpliciter) і її нинішньою метою розмежування прав і свобод для окремих осіб у відносинах з державами-учасницями. Проте також було проведено чітке розмежування між цією останньою матеріальною метою, яка еволюціонувала з часом, а також структурною метою доктрини.G. Letsas, "Two Concepts of the Margin of Appreciation", Oxford Journal of Legal Studies, 26 (2006) 4, 705-732. Структурна мета свободи розсуду полягала в тому, щоб побудувати «географічно і культурно плюралістичне уявлення про імплементацію».F. Mégret, 'Nature of Obligations'; in D. Moeckli et al., International Human Rights Law (Second Edition) (Oxford University Press, Oxford, 2014) at 104. У результаті доктрина продовжувала існувати у вигляді неструктурованого набору елементів. Це можливо тому, що базова концепція межі розсуду є за своєю суттю абстрактною і менш пов'язаною з основними цілями конвенції, особливо якщо її порівнювати з іншими принципами тлумачення, такими як законність або ефективний захист прав.S. Greer, The European Convention on Human Rights: Achievements, Problems and Prospects (Cambridge University Press, Cambridge, 2006) at 194.
Оскільки виправдання будь-якого відступу від Європейської конвенції в кінцевому підсумку ґрунтується на концепції «демократичної необхідності» у суспільстві, межі розсуду орієнтовані на ситуацію, а судова практика з цього питання часто позбавлена послідовності.Y. Arai, "The System of Restrictions"; in P. van Dijk, et al., above n 4, at 340. Розширена доктрина свободи розсуду використовувалася для тлумачення гарантій Європейської конвенції щодо належної правової процедури (Статті 5 і 6) та особистих свобод (Статті 8-11). Це надало доктрині відчуття повсюдності і призвело до її застосування у важливих правових подіях, зокрема у викликах, пов'язаних із дискримінацією у контексті прав людини.See, for example, Dudgeon v United Kingdom, no. 7525/76, ECHR 1981 A45; ADT v United Kingdom, no. 35765/97, ECHR 2000-IX; and, Goodwin v United Kingdom, no. 28957/95, ECHR 2002-VI. Втім, ця доктрина також застосовувалася до таких різноманітних питань, як безперешкодне користування майном,See, for example, Stummer v Austria, no. 37452/02, ECHR 2011. використання релігійних символівSee, for example, Lautsi v Italy, no. 30814/06, ECHR 2011. та впровадження екологічної політики і нормативних актів.See, for example, Hardy & Maile v United Kingdom, no. 31965/07, ECHR 2012. Межі свободи розсуду в кожній з категорій справ відрізнялися залежно від виду розглядуваного права. Наприклад, якщо приватні особи залучені більш безпосередньо, державам-учасницям зазвичай надається менше розсуду.R.K.M. Smith, Textbook on International Human RightsSixth Edition (Oxford University Press, Oxford, 2014) at 182. Звісно, цей критерій підпадає лише під один із трьох критеріїв: природа права, переслідувана мета та наявність або відсутність європейського консенсусу,Francesco Perrone, La Divisione ricerca della Corte Edu: impatto sulle decisioni della Corte e profili di criticità, Questione giustizia, speciale n. 1/2019 (La Corte di Strasburgo a cura di Francesco Buffa e Maria Giuliana Civinini). які використовуються для визначення обсягу будь-якої конкретної межі розсуду. Як постановив Європейський суд у справі «» (Dickson v United Kingdom):Dickson v United Kingdom, no. 44362/04, §78, ECHR 2007-V.