Жорстоке і незвичне покарання () — це фраза у загальному праві, що описує покарання, яке вважається неприйнятним через страждання, біль або приниження, яких воно завдає особі, що піддається санкції. Точне визначення різниться залежно від юрисдикції, але зазвичай включає покарання, які є свавільними, непотрібними або надмірно суворими порівняно зі злочином.
Історія Слова «жорстоке і незвичне покарання» (спочатку використовувалися слова «незаконні та жорстокі покарання», а потім «жорстокі та незвичні покарання») були вперше використані в англійському Біллі про права 1689 року. Пізніше вони також були прийняті в Сполучених Штатах у Восьмій поправці до Конституції США (ратифікована 1791 року) та на Британських Підвітряних островах (1798). Дуже схожі слова: «Ніхто не може зазнавати катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання», з'являються у статті 5 Загальної декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Це право в іншому формулюванні також міститься у статті 3 Європейської конвенції з прав людини (1950) та у статті 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966). Канадська хартія прав і свобод (1982) також містить це фундаментальне право у розділі 12, і воно міститься у статті 4 (яка дослівно цитує Європейську конвенцію) Хартії основних прав Європейського Союзу (2000). Воно також закріплене у статті 16 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984) та у статті 40 Конституції Польщі (1997).Constitution of Poland, Chapter 2 Конституція Маршаллових Островів у шостому розділі свого Білля про права (Стаття 2) забороняє «жорстоке і незвичне покарання», яке вона визначає як: смертну кару; катування; «нелюдське поводження та таке, що принижує гідність»; і «надмірні штрафи або поневіряння».Constitution of the Marshall Islands, art.II, s.6
Сполучені Штати Америки Восьма поправка до Конституції США стверджує, що «не повинні призначатися жорстокі і незвичні покарання». Загальні принципи, на які спирався Верховний суд США, щоб вирішити, чи є конкретне покарання жорстоким і незвичним, були визначені суддею . У справі «» (1972) суддя Бреннан у своїй погоджувальній думці написав: «Існує чотири принципи, за якими ми можемо визначити, чи є конкретне покарання "жорстоким і незвичним"». «Основним предикатом» є те, «що покарання за своєю суворістю не повинно принижувати людську гідність», особливо це стосується катувань. «Суворе покарання, яке вочевидь застосовується абсолютно свавільно» (саме з цієї причини у справі Фурмана проти Джорджії було тимчасово призупинено смертну кару). «Суворе покарання, яке чітко і повністю відкидається всім суспільством». «Суворе покарання, яке є очевидно непотрібним».
І він додав: «Зрештою, функція цих принципів полягає просто в тому, щоб надати засоби, за допомогою яких суд може визначити, чи відповідає оскаржуване покарання людській гідності. Тому вони взаємопов'язані, і в більшості випадків саме їхня сукупність обґрунтовуватиме висновок про те, що покарання є "жорстоким і незвичним". Таким чином, перевірка зазвичай буде кумулятивною: якщо покарання є надзвичайно суворим, якщо існує висока ймовірність того, що воно застосовується свавільно, якщо воно значною мірою відкидається сучасним суспільством, і якщо немає підстав вважати, що воно слугує будь-якій кримінальній меті більш ефективно, ніж якесь менш суворе покарання, тоді подальше застосування цього покарання порушує вимогу Поправки про те, що Держава не може застосовувати нелюдські та нецивілізовані покарання до тих, хто засуджений за злочини».
Далі він писав, що очікує, що жоден штат не ухвалить закон, який очевидно порушує будь-який із цих принципів, тому рішення суду щодо Восьмої поправки включатимуть «кумулятивний» аналіз наслідків кожного з чотирьох принципів. Таким чином, Верховний суд США «встановив стандарт, згідно з яким покарання є жорстоким і незвичним, [якщо] воно занадто суворе для злочину, [якщо] воно свавільне, якщо воно ображає почуття справедливості суспільства або якщо воно не є ефективнішим за менш суворе покарання».
Смертна кара Триває багато дискусій щодо того, чи вважається смертна кара жорстоким і незвичним покаранням. Поширені аргументи полягають у тому, що смертна кара є дорожчою, якщо врахувати витрати на апеляції порівняно з довічним ув'язненням, і що уряд раніше вже помилявся у справах щодо смертної кари (отже, уряд може помилитися знову і не повинен мати повноважень позбавляти життя). Самі лише ці два аргументи можуть відповідати або не відповідати критеріям, висунутим урядом, які також можна вважати свавільними, особливо якщо суспільство недостатньо поінформоване про ці важливі факти. Протягом більшої частини письмової історії смертні кари часто були навмисно жорстокими, болючими та/або такими, що принижували гідність. Суворі історичні методи страти включають колесування, , , варіння живцем, спалення, , замуровування, розп'яття, саджання на палю, страту слонами, побиття камінням, та лінчі (повільне різання).
У 2008 році Майкл Портілло в передачі Horizon (BBC) стверджував, що для того, щоб гарантувати, що страта не матиме жорстокого і незвичного характеру, повинні бути виконані наступні критерії: Смерть має бути швидкою і безболісною, щоб запобігти стражданням людини, яку страчують; Кат повинен мати медичну освіту, щоб запобігти стражданням, викликаним помилкою; Смерть не повинна бути кривавою (щоб запобігти стражданням тих, хто здійснює страту); і Від особи, яку страчують, не повинно вимагатися жодної співпраці, щоб запобігти бездіяльності, стресу та/або стражданням, викликаним тим, що в'язень змушений брати участь у власній страті.
Було виявлено, що жоден з методів, що використовуються в даний час, не може відповідати цим критеріям, і неетична природа смертної кари зводить ці принципи нанівець, але гіпоксія, тобто задушення інертним газом (метод, який тоді не використовувався), виглядає найбільш перспективно. Крім того, дослідження, проведене Гарольдом Гіллманом у 1993 році щодо «можливого болю, який відчувають під час страти різними методами», дійшло висновку, що «усі методи, що використовуються для страти людей [включаючи розстріл, повішення, обезголовлювання, страту на електричному стільці та вдихання газу в газовій камері], за можливим винятком смертельної ін'єкції, ймовірно, викликають біль».
Див. також
Відплатне правосуддя Воєнний злочин Женевські конвенції Знущання з ув'язнених
Психологічне катування
Примітки
Посилання Плюси та мінуси смертної кари (англ.)