Європейська конвенція про захист тварин, яких утримують для сільськогосподарських цілей (), також відома як Конвенція про сільськогосподарських тварин, — це міжнародний договір Ради Європи у сфері захисту тварин, ухвалений 10 березня 1976 року в місті Страсбург та чинний з 10 вересня 1978 року.

Основні положення Основні положення Конвенції про сільськогосподарських тварин стосуються: визначення понять «тварини» та «сучасні інтенсивні системи тваринництва»; загальних принципів, що регулюють умови проживання сільськогосподарських тварин, які повинні бути забезпечені приміщеннями, харчуванням та доглядом, що відповідають їхнім фізіологічним та етологічним потребам; необхідності вжиття належних заходів для уникнення зайвих страждань тварин.

Розробка У 1960-х роках Рада Європи почала приділяти більше уваги питанням захисту тварин через зростання обізнаності громадськості та активні дискусії, і у 1968 році ухвалила конвенцію про мінімальні вимоги до транспортування тварин. Згодом Парламентська асамблея Ради Європи звернулася до Комітету міністрів з проханням розробити конвенцію про захист сільськогосподарських тварин, яка б визначала загальні принципи утримання тварин у сучасних системах інтенсивного тваринництва. Для цього у 1971 році Комітет міністрів створив спеціальний комітет експертів із держав-членів. Це зрештою призвело до підписання Європейської конвенції про захист тварин, яких утримують для сільськогосподарських потреб, у 1976 році.

У 1979 році було створено Постійний комітет для розробки рекомендацій щодо конкретних видів тварин, зокрема: великої рогатої худоби (1988), птиці (1986, 1995), свиней (1986, 2005), овець і кіз (1992), телят (1993), безкільових птахів (1993), качок, гусей та хутрових звірів (1999). На відміну від інших європейських конвенцій із захисту тварин (див. розділ Статус нижче), Конвенція про сільськогосподарських тварин має характер рамкового закону, є більш відкритою для подальшого доопрацювання і дозволяє Постійному комітету розробляти детальні правила, що мають такий самий юридичний статус, як і сама Конвенція. Міжурядові та неурядові організації (включно з (ISAE), Всесвітнім товариством захисту тварин (WSPA), , Європейською конфедерацією сільського господарства та ) запрошуються надавати експертів із прикладної етології для консультаційних сесій, результати яких потім використовуються для розробки нових правил. Сторони Конвенції зобов'язані імплементувати ці рекомендації у національне законодавство та законодавство Європейського Союзу.

6 лютого 1992 року було ухвалено Протокол про поправки, щоб «поширити дію Конвенції також на певні аспекти розвитку тваринництва, зокрема щодо біотехнологій, та на забій тварин у фермерських господарствах».

Статус Конвенція про сільськогосподарських тварин та її Протокол про поправки є частиною основи європейського законодавства щодо захисту тварин, яке також включає (1979), Європейську конвенцію про захист тварин під час міжнародного транспортування (переглянута 2003), Європейську конвенцію про захист хребетних тварин, що використовуються для дослідних та інших наукових цілей (1986, з Протоколом про поправки 1998 року; див. також Директиву 2010/63/ЄС) та Європейську конвенцію про захист домашніх тварин (1987).

Станом на травень 2021 року Європейський Союз (наступник Європейського економічного співтовариства) та 33 держави ратифікували її або приєдналися до неї, а одна держава (Естонія) лише підписала. Станом на травень 2021 року Протокол про поправки ще не набув чинності, оскільки його Стаття 6 вимагає, щоб усі тодішні Сторони Конвенції (14 держав плюс ЄС) також стали Сторонами Протоколу, що на той момент зробили лише Нідерланди.

Див. також

Примітки

Посилання Офіційний текст