Європейська конвенція про захист тварин під час міжнародного транспортування () — спільна назва двох міжнародних договорів Ради Європи у сфері захисту тварин, що стосуються (включно з експортом живих тварин): CETS No. 65: Оригінальна конвенція була ухвалена Радою Європи 13 грудня 1968 року в Парижі та набула чинності 20 лютого 1971 року. CETS No. 193: Переглянута конвенція (зі словом «(переглянута)» у назві) була ухвалена Радою Європи 6 листопада 2003 року в Кишиневі та набула чинності 14 березня 2006 року. Її мета — замінити оригінальну конвенцію 1968 року; вона вимагає від Сторін конвенції 1968 року денонсувати її перед ратифікацією конвенції 2003 року. До денонсації конвенція 1968 року залишається чинною для тих Сторін, які її ратифікували.

Розробка Через зростання обізнаності громадськості та суспільні дискусії щодо захисту тварин у 1960-х роках, Рада Європи почала приділяти цій темі більше уваги. 13 грудня 1968 року в Парижі була ухвалена конвенція про мінімальні вимоги до транспортування тварин: оригінальна Європейська конвенція про захист тварин під час міжнародного транспортування. Далі, у 1976 році, була ухвалена Європейська конвенція про захист тварин, що утримуються для сільськогосподарських цілей (Конвенція про сільськогосподарських тварин). У 1979 році з'явилася Європейська конвенція про захист тварин, призначених для забою (Конвенція про забій), яку було переглянуто в 1991 році. Всі ці договори ґрунтувалися на рекомендаціях із захисту тварин, отриманих у результаті новітніх наукових досліджень з прикладної етології. Конвенція про сільськогосподарських тварин функціонувала як загальний рамковий закон, що міг деталізуватися згодом, тоді як конвенції про транспортування та забій були набагато детальнішими, «закритими» і мали остаточний характер.

У роки після 1968 року компанії почали віддавати перевагу автомобільному транспорту замість потягів і суден, оскільки це часто було швидше, гнучкіше, вимагало менше персоналу і, відповідно, було дешевшим. З іншого боку, це ускладнило нагляд для національних органів влади. У поєднанні з відсутністю ефективних механізмів моніторингу на європейському рівні, положення конвенції 1968 року зрештою були визнані недосконалими та такими, що потребують перегляду. У 1996 році масштабна медіакампанія привернула увагу до серйозних порушень практики транспортування тварин по всій Європі, змусивши Сторони діяти. Враховуючи досвід 30-річного застосування конвенції 1968 року та її недоліки, а також висновки нових наукових досліджень за цей період, Рада Європи переглянула договір у співпраці з Європейським Союзом, який запровадив дуже схожі правові інструменти. Переглянуту конвенцію ухвалили 6 листопада 2003 року в Кишиневі; вона мала відкритіший характер як рамкова конвенція, а додаткові деталі мали розроблятися пізніше у вигляді технічних протоколів. Переглянута конвенція 2003 року набула чинності 14 березня 2006 року.

Основні положення Оригінальна конвенція 1968 року встановлювала правила щодо «підготовки тварин до завантаження, самого завантаження, конструкції транспортних засобів, придатності тварин до транспортування, умов транспортування, ветеринарних перевірок, поводження з тваринами, сертифікатів та специфічних аспектів різних видів транспорту (залізничного, автомобільного, водного або повітряного)».

Переглянута конвенція 2003 року зберегла багато правил з оригіналу, але отримала більш відкритий характер як рамкова угода з додатковими нормами, тоді як детальніші вимоги мали бути викладені в технічних протоколах, які розроблятимуться згодом. Ці протоколи стосуватимуться «мінімальних норм простору та максимальної тривалості подорожей, мінімальних інтервалів для напування та годування тварин, а також мінімальних періодів відпочинку».

Статус Конвенцію 1968 року підписали та ратифікували 25 держав, 10 з яких пізніше денонсували її після підписання та ратифікації переглянутої конвенції 2003 року. Жодна країна Східного блоку не підписувала і не ратифіковувала її до часів Осені народів: Чехія зробила це в 1998 році, Литва — у 2003/2004 роках. Болгарія є єдиною країною, яка лише підписала конвенцію 1968 року (21 травня 2003 року, за кілька місяців до ухвалення переглянутої конвенції 6 листопада 2003 року) без подальшої ратифікації; згодом вона підписала та ратифікувала конвенцію 2003 року.

Станом на травень 2021 року конвенцію 2003 року підписали 19 держав і ЄС, а ратифікували — 13 держав. З 13 ратифікаторів 10 раніше підписали, ратифікували і згодом денонсували конвенцію 1968 року; 3 держави (Болгарія, Естонія та Словенія) ратифікували її вперше; 4 держави (Бельгія, Велика Британія, Італія та Фінляндія) підписали, але ще не ратифікували конвенцію 2003 року і досі застосовують договір 1968 року; 2 держави (Молдова та Хорватія) і ЄС ніколи не підписували конвенцію 1968 року і наразі лише підписали, але ще не ратифікували конвенцію 2003 року.

Див. також

Джерела

Посилання Деталі оригінальної конвенції 1968 року Деталі переглянутої конвенції 2003 року