Конвенція про уніфікацію деяких питань матеріального права щодо патентів на винаходи, також відома як Страсбурзька конвенція або Страсбурзька патентна конвенція, — багатосторонній договір, підписаний державами-членами Ради Європи 27 листопада 1963 року у Страсбурзі, Франція. Він набув чинності 1 серпня 1980 року та призвів до значної гармонізації патентного законодавства в європейських державах.
Ця Конвенція встановлює критерії патентоспроможності, тобто визначає, на яких підставах винаходи можуть бути відхилені як непатентоспроможні. Його метою було гармонізувати матеріальне патентне право, але не процесуальне. Ця конвенція суттєво відрізняється від Європейської патентної конвенції (ЄПК), яка встановлює незалежну систему видачі європейських патентів.
Страсбурзька конвенція мала значний вплив на ЄПК, на національне патентне законодавство по всій Європі, на Договір про патентну кооперацію (PCT), на Договір про патентне право (PLT) та на Угоду ТРІПС Світової організації торгівлі.
Ратифікації та приєднання Тринадцять країн ратифікували договір або приєдналися до нього: Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Північна Македонія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство.
Додаткова інформація
Christopher Wadlow, Strasbourg, the Forgotten Patent Convention, and the Origins of the European Patents Jurisdiction, IIC, 2010, Vol. 2, p. 123ff.
Див. також
Міжнародний патентний інститут (МІП) Паризька конвенція про охорону промислової власності (SPLT) Унітарний патент — європейський патент, який має унітарну дію в державах-членах Європейського Союзу.
Посилання
Офіційний текст Конвенції Дати підписання, ратифікації, приєднання та набрання чинності Декларації та застереження.