Діти Чумацького шляху – роман української письменниці Докії Гуменної, перші три томи якого були опубліковані у 1948 році видавництвом «Українська трибуна» у Мюнхені, четвертий – у 1951 році у Нью-Йорку видавництвом «CIHA». Вважається найвидатнішим твором у творчому доробку автора.
Історія створення Робота над твором, яку Д. Гуменна розпочала у 1942 році в окупованому німцями Києві, продовжувалась декілька років, незважаючи на несприятливі обставини.
За спогадами письменниці, в неї «…почали вимальовуватися перші грубі обриси першої, потім другої й третьої книжки. Але події навколо були грізні, нестерпні. Загальна похмура атмосфера…Постійний страх… І всі ці обставини… були тим батогом, що підганяв мене… Я відчула лет творчої думки… На поставлене самій собі запитання: «Що ж було рушієм такої моєї «маніакальної впертості» серед хаосу й катастроф, під час війни – таки здійснити цей мій задум?... Д. Гуменна відповідає: «Свідомість мого права працювати словом в українському культурному процесі, того права, яке відібрали в мене на початку мого літературного росту…».
Сюжет Відображені в романі події відбуваються на теренах сучасної України у період з кінця ХІХ-го до першої половини 30-х років ХХ-го століття та представляють життя трьох поколінь українських родин.
Від початку розповідь ведеться від імені автора, подаючи історію старшого покоління Осташенків та Сарґол, згадуючи їх подорожі Чумацьким шляхом та наполегливу щоденну селянську працю.
Далі історія продовжується від імені представника молодшого покоління, Тараса Сарґоли, сина Меркурія Сарґоли та Дарочки Осташенко.
Його життя проходить під час змін суспільного ладу та розбудови соціалізму в СРСР. Навчаючись в інституті народної освіти, Тарас відчуває у себе покликання до письменства, бере активну участь у літературному русі, відвідуючи численні зібрання та диспути, особливо захоплюючись поглядами Миколи Хвильового.
Сподіваючись на соціальну справедливість нової влади, Тарас бачить протилежне: обмеження прав так званих «куркульських дітей», яким майже зачинений доступ до навчання, заборону на створення організацій національного спрямування.
По закінченню навчання Тарас через деякий час повертається вчителювати у рідне село, де з надією на краще життя, ентузіастами Серафімом Кармалітою та Яківом Дуб’ягою створюється комуна «Вперед», ідея якої зрештою спотворюється, стикаючись із реаліями побудови соціалізму.
До того ж, село потерпає від голоду, що стався, коли у селян відібрали майже весь врожай, позбавивши їх можливості нормального існування.
При цьому Якова Дуб’ягу усувають з керівної посади, як такого, що не виконав поставлених завдань, а Серафім Кармаліта, розуміючи руйнування мрій на побудову справедливого суспільства, вдається до одиночного спротиву радянській владі і гине в бою з міліцією.
Згадавши соціальне «куркульське» походження Тараса, його звільняють з роботи та він їде до Києва, намагаючись реалізувати свої письменницькі амбіції. Але й у місті він стає свідком несправедливості, коли провідні посади у новостворених письменницьких організаціях займають пристосуванці та конформісти на кшталт Бориса Микитчука, котрий свого часу привласнив Тарасову п’єсу, завдяки якій став відомим драматургом. Спроба Тараса відновити справедливість закінчилась фактичним відстороненням його від літературного життя та звинуваченнями у наклепі.
Також він бачить поступовий занепад української культури, що стався через урядову політику зросійщення.
До життєвих розчарувань Тараса додається смерть матері, якій він не зміг запобігти.
Повертаючись з її похорон, він випадково вступає у бесіду із дівчиною, яка виявляється донькою Якова Дуб’яги та своїми поглядами пробуджує в Тарасові впевненість у майбутньому відродженні України.
Сприйняття Оцінюючи роман, Улас Самчук в одному із своїх листів Докії Гуменній зазначав: «Було винятково приємно дістати Вашу книгу про наше минуле, а ще приємніше її читати, що значить входити у ті далекі простори часу, що воскресають у нашій уяві, мов живі… Книга велика, цікава, потрібна і дяка Вам за неї…».
За відгуком історика української літератури Юрія Шереха, «Роман змальовує наступ більшовизму на український народ, поданий письменницею в двох головних паралельних планах: колективізація українського села і ліквідація «куркульства» з одного боку, і процес винищення української культури – з другого…».
Примітки