Доброво́льча а́рмія () — оперативне з'єднання «білих» військ на півдні території колишньої Російської імперії під час Громадянської війни в Росії.
Формування
Алексєєвська організація
26 жовтня 1917 року донський отаман-генерал О. М. Каледін у відповідь на телеграму з Петрограду з вимогою визнати владу Раднаркому заявив про вірність Тимчасовому уряду, розігнав ради в області Війська Донського і закликав членів Тимчасового уряду, а також «всіх вірних честі і присязі» до себе на Дон. 2 (15) листопада 1917 в Новочеркаськ прибули генерали М. В. Алексєєв, А. І. Денікін і О. С. Лукомський, які втекли із в'язниці під Могильовомкуди їх посадив Керенський за участь в спробі державного перевороту (Татьяна Нечапайка «Побег из Быхова» ). Ще раніше з Києва прибула купка офіцерів на чолі з полковником Іваном Кірієнком, які сповістили отамана Калєдіна про те, що готові активно боротися проти більшовизму. З цих невеликих груп «внутрішніх емігрантів» в Новочеркаську почалося формування зародка нової армії, під назвою «Алексєєвська організація». З початку грудня до створення армії підключився генерал Л. Г. Корнілов.
Спочатку Добровольча армія комплектувалася виключно добровольцями (переважали офіцери, були також юнкери, студенти та ін.)з 1919 — також шляхом мобілізаційВступаючи в армію, добровольці підписували терміновий контракт на чотири місяці ( ). Зокрема, 1 січня 1918 прибувають до Новочеркаська 50 офіцерів і до 500 солдатів Корніловського полку з Києва..
Перші кроки На Різдво 25 грудня 1917 (7 січня 1918) організація отримала офіційне найменування «Добровольча армія». Її верховним керівником став генерал Алексєєв, головнокомандувачем — генерал Корнілов, начальником штабу — генерал Лукомський, начальником 1-ї дивізії — генерал Денікін, начальником штабу дивізії — генерал С. Л. Марков. Для управління цивільними справами була створена Рада, до якої увійшли відомі російські громадські діячі, зокрема Струве, князь Г. Трубецькой та П. М. Мілюков. Фінансову допомогу армії надали московські промисловці. Кошти поступили також від ростовських і новочеркаських жителів. Відмовою відповів лише уряд Кубані. Політичною метою Добровольчої армії була передача влади Установчим зборам:
На початок лютого до складу армії входили: Корніловський ударний полк (до якого 11 лютого увійшов загін полковника Симановського та Георгієвська рота). Георгіївський полк — з невеликої кількості офіцерів з Києва 1-й, 2-й, 3-й офіцерські батальйони — з офіцерів Новочеркаська і Ростова Юнкерський батальйон — головним чином з юнкерів столичних училищ і кадетів Ростовський добровольчий полк — з молоді Ростова Два кавалерійські дивізіони (1-й кавалерійський дивізіон, 2-й кавалерійський дивізіон) Юнкерський та студентський батальйони Чехословацький піхотний батальйон, до складу якого увійшов також «Карпато-руський загін», створений з емігрантів з Галичини та Буковини Дві артилерійські батареї — переважно з юнкерів артилерійських училищ і офіцерів Загальна чисельність армії становила близько 4 тисяч осіб.
Перший Кубанський похід
На початку січня 1918 Добровольча армія (чи Добрармія) діяла на Дону спільно з загонами Донських козаків під командуванням отамана генерала Каледіна. Проте козаки не виявили бажання воювати за «білу справу», і 29 січня 1918 року отаман Каледін застрелився. За свідченням очевидців, останніми його словами були:
Добрармія перемістилася до Ростова. 23 лютого 1918 рокудалі всі дати дані за новим стилем. під натиском набагато переважаючих сил «Соціалістичної армії» під командуванням Р. Ф. СиверсаФормально Червона армія ще не існувала частини Добрармії залишили Ростов і рушили на Кубань;— почався славетний «Крижаний» похід.
27 березня 1918 року до Добровольчої армії приєднався 3-тисячний загін кубанських козаків під командуванням генерала В. Л. Покровського. Загальна чисельність армії зросла до 6 тисяч бійців.
Проте, незважаючи на всі зусилля і жертви, узяти Катеринодар не вдалося. 13 квітня загинув генерал Корнілов і Денікін, його наступник, наказав повернутися на Дон, де на той час повсталі козаки повалили владу більшовиків.
13 травня 1918 року сили Добрармії розташувалися на відпочинок в двох великих станицях Донської області — Мечетинській і Єгорлицькій на південний схід від Ростова. З походу повернулося 5 тисяч бійців і 1,5 тисячі поранених. За спогадах одного з учасників походу, Р. Гуля: «з Ростова вийшли партизанські загони, повернулося на Дон міцне ядро армії».
Всі учасники походу отримали спеціальний нагрудний знак (див. зображення) і почесне звання «першопоходників».
Український внесок
Україна була одним із осередків формування білої армії. За гетьмана у всій Україні було відкрито 25 вербувальних бюро, через які відправлено в армію близько 16 тисяч добровольців, 30 % яких складали офіцери, і близько 4 тисяч у Добровольчу армію. Гетьман передав до армії кадри 4-ї піхотної дивізії, з яких планувалося ще навесні створити Окрему Кримську бригаду української армії. Крім того, до Південної армії були передані кадри 19-й і 20-ї піхотних дивізій, майже не використані у гетьманській армії. Саме вони послужили основою для 1-ї та 2-ї дивізій Південної армії. Окрім того у Добровольчій армії існував Карпато-руський загін сформований з галичан-москвофілів.
При безпосередній участі гетьмана були створені Саратовська і Астраханська армії. Цим арміям (як і Південній) на утримання з української скарбниці було передано значні суми. З 30 вересня 1918 формування всіх цих армій (понад 20 тисяч осіб) до початку 1919 року воювали в складі Донський армії, а потім влилися у ЗСПР.
Другий кубанський похід
Прибуття загону Дроздовського
На початку травня з Румунії на Дон прибув загін полковника Дроздовського. Загін налічував близько 3000 бійців, був добре озброєний і екіпірований: мав кулемети, артилерію, два броньовики і навіть аероплан. 70 % загону складали офіцери-фронтовики. Наказом від 25 травня 1918 загін був включений до складу армії як 3-тя піхотна дивізія.
Відносини з Кубанською Радою
В Мечетинській поновився конфлікт між Радою, з одного боку і кубанським офіцерством — з іншого. Отаман кубанського війська полковник Філімонов став на бік офіцерства. 30 травня відбулися збори, на яких отаман звинуватив уряд і Раду в узурпації влади. Офіцерство було готове розправитися з керівництвом Ради. Бажаючи уникнути розколу серед козаків, Денікін запропонував Філімонову припинити розправу.
На конференції козаків та горян у червні 1919 року йшлося про необхідність об'єднання державних утворень на території України, Кубані, Дону. Тереку, Грузії для боротьби з більшовиками, причому про об‘єднання на демократичних засадах, голова Законодавчої Ради Микола Рябовол зазначав:
На думку істориків, лідери Добровольчої армії такого стерпіти не могли. Учасник тодішніх подій кубанець Георгій Покровський так описує вбивство визнаного провідника кубанського козацтва:
1 січня 1920 року Кубанська Крайова Рада у Катеринодарі розірвала союз із Добровольчою армією.
Наступ на Катеринодар На початку 2-го Кубанського походу, тобто в червні 1918 року, до складу Добровольчої армії входили: 5 полків піхоти, 8 кінних полків, 5½ батарей загальною чисельністю 8½ — 9 тисяч багнетів і шабель, та 21 гармата.
Сили червоних на Північному Кавказі були представлені Північно-кавказькою армією (командувач — Автономов, потім Калнін, потім Сорокін) загальною чисельністю 80-100 тисяч.
2-й Кубанський похід почався 9-10 червня 1918: 11 червня — гине в бою ген. МарковДля увічнення пам'яті першого командира 1-го Офіцерського полку ця частина надалі іменуватися «1-й Офіцерський генерала Маркова полк» 12 червня — зайнята станція Торгова з великими запасами військового спорядження 14 липня дивізія генерала Дроздовського зайняла станцію Донську, захопивши 3 гармати, 600 полонених і великі запаси спорядження 15 липня важкі бої за станицю Корєновську
Перед лицем багатократно переважаючих сил супротивника частини білих були вимушені відступити: «Відхід піхоти, що мала на своєму шляху болотисту річку, був дуже важким. Були випадки самогубства добровольців, що не мали від знемоги змоги (піти) від супротивника і боялися потрапити до його рук. Залишених на полі бою поранених і тих, хто вибився з сил, спіткала страшна смерть. Червоні проявляли нелюдську жорстокість, виколювали очі, вирізували члени і спалювали (потім) поранених на вогнищах…» Ситуацію врятував 1-й Кубанський полк з батареєю і бронепоїздом, що атакував супротивника з тилу. Червоні були розбиті, але і білі зазнали важких втрат: 1-ша і 3-тя дивізії Добровольчої армії втратили в бою під Кореновськой 25-30 % свого складу. 25 липня зайнята станиця Корєновська 1 серпня частини армії підійшли до Катеринодару 3 серпня Катеринодар був узятий
У зв'язку з узяттям столиці Кубані, командувач Добровольчою армією генерал Денікін надіслав телеграму отаманові Кубанського козацького війська полковнику Філімонову, в якій, зокрема, говорилось:
У своїх виступах у відповідь керівники Кубані, — Філімонов, Бич, Рябовіл та інші, — казали про свою відданість національній ідеї:
26-27 березня 1920 залишки Добровольчої армії були евакуйовані з Новоросійська в Крим, де ввійшли до складу Російської Армії генерала барона П. Н. Врангеля.
Добровольча армія в Україні Наприкінці листопада 1918 року денікінці закрили посольство України в Катеринодарі і заарештували посла Федора Боржинського. Делегація Законодавчої Ради на Паризькій мирній конференції в 1919 р., вимагала від Антанти засудження чорносотенства (себто денікінщини), яке знищує паростки демократії.
Весняні та літні бої за міста 21 квітня — 3 травня відбувалися бої за Луганське між частинами Червоної армії та військами Денікіна .
14 червня 1919 добрармійці вибили червоні загони з Куп'янська, 17 червня — з Лозової, 25 червня після п'ятиденних боїв здобули Харків.
Станом на 1 серпня 1919 фронт білої Добровольчої армії в Україні проходив по лінії Полтава-Верхньодніпровськ-Катеринослав-Нікополь-Олешки.
Перемовини та події осені 1919 13 вересня 1919 в Пості-Волинському біля Києва пройшли переговори між делегацією українського війська на чолі з І. Омеляновичем-Павленком та представництвом Добровольчої армії на чолі з генералом П. Непеніним про встановлення демаркаційної лінії між арміями, які закінчилися безрезультатно.
15 вересня 1919 року в Києві пройшла нарада представників громадських, фінансових, торгово-промислових, кооперативних та робітничих організацій ухвалила провести самооподаткування населення Києва на користь Добровольчої армії. Передбачалося зібрати 300 млн крб. Була утворена комісія для визначення розміру та розподілу оподаткування серед громадян міста відповідно до їх майнового стану.
Того ж [місяця?] відбулося зайняття Одеси білими військами Добровольчої армії.
22 вересня 1919 р., з перехопленого наказу денікінського командування, стало відомо про початок наступу денікінців проти українських військ. Того ж дня денікінці атакували українські позиції по всьому фронту. 24 вересня члени Директорії Петлюра, Макаренко і Швець, президент ЗУНР Петрушевич і міністри уряду Директорії на чолі з Мазепою підписали декларацію, у якій закликали український народ боротися з ворогом — армією Денікіна. Наприкінці вересня — у жовтні важкі бої між українськими військами й денікінцями відбувалися в районах Козятина, Бердичева, Брацлава, Тульчина, Умані (змушені 25 вересня полишити) та в інших місцях. Після залишення Білої Церкви українським військом туди вступили добровольці і розпочали кількаденний погром.