Історія Шевченкового — селища Куп'янського району Харківської області України.
Початки Наприкінці XIX століття на місці сучасного селища лежав степ, вкритий багатим різнотрав'ям. В тогочасній пореформеній Росії, незважаючи на значні пережитки феодально-кріпосницької системи, швидко утверджується капіталізм. Швидко зростають підприємства фабрично-заводського типу. В 1869 році перша залізниця пройшла через Харків, незабаром місто було з'єднане стальними магістралями з Москвою, Севастополем, Миколаєвом, Донбасом. У 1895 році була введена в експлуатацію залізниця Харків-Балашов, яка пройшла через Чугуїв та Куп'янськ і одночасно дала поштовх для заснування селища, що нині зветься Шевченкове. На території сучасного Шевченківського району наприкінці XIX століття великим наділом землі 10400 десятинами (майже 11,5 тис. га) володіли колишні молдавські бояри, на той час уже російські дворяни Булацелі. Перша назва Шевченкового Булацелівка пов'язана з Булацелями: вони згодились віддати під залізницю частину своєї землі при умові, що їх прізвищем буде названа залізнична станція. Пізніше ця назва розповсюдилася на село, що стало формуватися навколо станції. За свідченням старожилів, станцію будували в 1895—1896 роках із цегли місцевого виробництва. Її випалювали в економії пана Костомарова у селі Петропілля, і на возах возили до залізниці. Першим жителем Булацелівки став купець Олексій Бабков, який у 1896 році купив у Булацеля ділянку землі біля залізниці, побудував свій будинок та зернозсипку і став скуповувати у навколишніх селян хліб.
Незабаром біля Бабкова поселилися купці Литвин, Гульва, Василенко, Куніч, Худолій, Анохін, Караченцев. У районі сучасних вулиць Шевченка та Леніна вони поставили будинки, дерев'яні склади, зернозсипки, крамниці.
Уже напередодні революції 1905—1907 років у селі нараховувалося 8 крамниць, 7 зернозсипок, кузня, корчма, два вітряки. Найбільшими населеними пунктами від Булацелівки на початку ХХ століття були села Луїзенталь, Мирна Долина (зараз с. Раївка), а також хутори Іваницький, Кашинський, Тетянівка, Аннінський, Огурцівка, Верхня і Нижня Зорянка. Огурцівка і Зорянка були засновані в 1906 році купцями Огурцовим і Зоріним, що також придбали землю у Булацелів.
Поява купців і поступовий перехід землі у їхню приватну власність — характерна ознака капіталістичної Росії. Багато поміщиків після реформи 1861 року не змогли пристосуватися до нових умов господарювання, вони розорялися, розпродували свої землі. Так сталось і з Булацелями.
Так, у Безмятежному вони продали землю місцевому сільському товариству, у Волоській Балаклії землю Булацелів захопив купець 1-ї гільдії Марков, у Кашинському Булацелі частину землі розпродали купцям, а решту в 1907 році разом із садибою продали місцевому товариству. Останній представник династії Булацелів разом з двома синами виїхав до Харкова, пізніше перебрався у Петроград, а далі їхні сліди загубилися у буремному 1917 році.
Булацелівка у перші роки свого існування зростала повільними темпами. Поряд із купцями тут стали селитися сім'ї селян-бідняків, робітників залізниці. Перед першою світовою війною в селі нараховувалося до 20 дворів і проживало близько ста жителів.
Першу чверть століття свого існування Булацелівка нічим не виділялася серед численних сіл та хуторів нашого краю, тут не було зафіксовано ніяких пам'ятних подій. Кількість жителів зростала повільно. За рахунок переселенців, в основному із сусідніх населених пунктів, Булацелівка поступово й збільшувала число своїх жителів. Звертає на себе увагу і той факт, що в архівних документах до початку 20-х років Шевченкове називалося не селом чи хутором, а станцією.
Українська революція
Тривожними видалися для жителів Булацелівки 1917—1921 роки, коли влада неодноразово переходила з рук в руки, постійно була загроза нападу численних банд. Після повалення російського самодержавства в лютому 1917 року становище в краї спочатку контролював Тимчасовий уряд, у листопаді-грудні 1917 року — Центральна Рада, а наприкінці грудня, протягом Першої радянсько-української війни, — більшовики. У ході українських визвольних змагань Булацелівка стала частиною проголошеної ІІІ Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Донеччина. У квітні 1918 в ході контрнаступу українських та союзних військ, радянська армія намагається нанести удар у напрямі на Куп'янськ щоб запобігти повної втрати земель сходу України, але терплять поразку. Того ж місяця року Україна, в тому числі й Харківщина, за підсумками Брестського миру, населений пункт повернувся під контроль УНР. На початку 1919 року більшовики відновили контроль над територією, та в липні вони змушені були відступити під натиском білогвардійських військ генерала Денікіна. Лише в грудні 1919 року, протягом Другої радянсько-української війни після важких боїв з денікінцями Червона Армія остаточно встановила свою владу в Шевченковому.
Радянський період Ранній СРСР
У другій половині 1921—1922 років, після введення нової економічної політики, обстановка поступово нормалізувалася. В цей час у Булацелівці утворилася перша сільська Рада, головою якої обрали Федора Андрійовича Протопопова. Одночасно виник комітет незаможних селян на чолі з Романом Лукичем Багнюком. Під їх керівництвом стали проводитися соціально-економічні перетворення, перш за все розділили землю між селянами. В середньому на кожного селянина, незалежно від віку дісталося по 1,5 десятин землі, на двір — від 5 до 15 десятин.
Як свідчать архівні документи Шевченківського Загсу, в 1922 — на початку 1923 року була змінена назва з Булацелівки на Шевченкове, залізнична станція до середини 80-х років зберегла свою стару назву. За переказами, було це так: активісти збиралися в хаті-читальні і обговорювали різні питання. Хтось із них запропонував відмовитися від назви села, яка нагадувала про пана Булацеля. Всі дружно підтримали цю ідею, а над новою назвою довго не задумувались: в хаті-читальні на стіні висів портрет Т. Г. Шевченка. Його ім'я і вирішили увічнити у назві села.
На початку 20-х років в Шевченковому з'явився партійний осередок на чолі з Чижевським, а в 1923 році присланий з Куп'янського окружного комітету комсомолу Микола Хомич Чебукін взявся за організацію місцевого комсомолу.
В середині 20-го десятиріччя в селі уже нараховувалося близько 50 дворів, що двома вулицями вишикувались на південь від залізничної станції. Більшість мешканців були селянами, робітниками й службовцями залізниці, купцями. Їх головним заняттям залишалося сільське господарство, але чимало людей втягувалися і в товарно-грошові відносини, розвивали різноманітні промисли, торгували. Так, наприклад, Худолій, Гаврилейченко, тримали власні магазини, Борщ — чайну, Федоров — кузню, поляки Чесняк і Ломінський відкрили механічну олійницю. Поряд з олійницею діяв пункт реалізації сільськогосподарських машин «Гельферіх саде». За кілометр від станції в північно-східному напрямку працював цегельний завод Василя Леонтійовича Ісаєва, а на Огурцівці — відомий на всю Харківщину механічний млин німця Петра Мартиновича Фурманова.
В Шевченковому знаходився великий зернозсипний пункт, що нараховував одинадцять комор і пікгауз загальною ємністю 1730000 пудів зерна.
В великому будинку була відкрита лікарня, а в іншому з 1924 року стала працювати початкова школа, якою завідувала Баштова З. І.
Наприкінці 20-х років у конфіскованому будинку В. Г. Фірстової-Куніч відкрили пошту.
У 20-ті роки майже 80 % селянських господарств України були охоплені різноманітними формами кооперації. Членство в кооперативах, на відміну колективізації 30-х років, було добровільним і економічно вигідним, тому селяни охоче вступали до них. Найчастіше це була виробничо-сільськогосподарська, споживча і кредитна. В 1926 році, як свідчить один з архівних документів районного музею, в селах Раковського району (так тоді називався Шевченківський район) діяли близько 30 кооперативних товариств. В Шевченковому був ТСОЗ (товариство спільної обробки землі), куди входило 15 найбільших селянських господарств, які взявши кредит купили трактор «Фордзон». Першим трактористом став Василь Романович Багнюк. До трактора спочатку підчіпляли кінні плуги, згодом придбали великого тракторного плуга. Трактором почали розорювати землі на південь від залізниці, де в 20-ті роки місцеві жителі ще майже не поселялися. Нелегко жилося селянам в 20-ті роки. Землі в кожного було чимало, а с/г техніки бракувало. Воли та коні — основна тяглова сила — також були не в кожного. На селі продовжувала зберігатися соціальна нерівність між бідняками і заможними селянами, нерідко бідні селяни змушені були віддавати свою землю в оренду багатішим сусідам «за третій сніп». Відносна економічна самостійність і величезна працелюбність селян давали непочаті результати. Як свідчать архівні документи і численні спогади старожилів, у 20-ті роки селяни звели чимало хат і господарських будинків, обзавелися робочою худобою і різноманітними найпростішими с/г машинами, стала скорочуватися частка бідняцьких господарств, які також поступово «вибивалися» в люди.
Шевченківці за ініціативою місцевих активістів в одному з дерев'яних зерноскладів обладнали клуб, на базі якого стали працювати різноманітні колективи художньої самодіяльності.
Десь в 1925 році в селі стали демонструвати німі кінофільми, з цією метою в сквері біля станції збудували кінобудку, обладнали літній кінотеатр. За традицією тих років німі кінофільми демонструвалися під музичний акомпанемент. Цю функцію з величезним задоволенням узяли на себе шевченківські музиканти.
Не менш популярним у селі був ще один колектив художньої самодіяльності — драматичний театр, учасники якого ставили на сцені місцевого клубу п'єси «Сто тисяч», «Наймичка», «Мартин Боруля» та інші. Драмгуртківці організовували також агіттеатр «Жива газета», пізніше перейменований у «Красну блузу».
У 20-ті роки значна увага приділялася ліквідації неписьменності серед дорослого населення. В Шевченковому з цією метою було створено курси ліквідації неписьменності /лікнеп/ де вчителькою працювала Варвара Титівна Шараменко.
В першій половині 20-х років у одній із кімнат господарства Г. В. Худолія обладнали хату-читальню, роботу якої контролював М. Х. Чебукін. Хата-читальня завжди притягувала до себе місцевих жителів, тут можна було почитати газети, журнали, послухати бесіди на різні політичні чи соціально-економічні теми, чи подискутувати.
Двадцяті роки стали періодом швидкого зростання авторитету Шевченкового серед навколишніх населених пунктів. Якщо до 1920 року Булацелівка була малопомітним хутором, біля залізничної станції, то на початку 20-х вона, замінивши свою назву, стає центром сільради, об'єднавши близько десяти навколишніх сіл і хуторів, а в 1930 році очолює Раковський район.
Перший колгосп «Весела праця» на території Шевченківської сільради утворився у Кашинському в 1929 році, його очолив Яків Пилипович Мітільов. У колективну власність колгоспників було об'єднано дві молотарки «Ланц», 10 сівалок, 8 снопов'язалок, плуги, культиватори, близько 40 коней.
В 1931 році в селах Огурцівка і Верхня Зорянка формується радгосп «Індустріальний», що виділився з величезного радгоспу «Індустріальний № 1» Чугуївського району. Першим директором радгоспу призначили Муренченка, головним механіком — Фіякова, агрономом — Литовченка. Таким чином, уже в 1931 році вільних земель навколо Шевченкового не залишилося, переважна більшість селян стала колгоспниками або робітниками радгоспу. Однак багато селян було оголошено «куркулями», котрі стали жертвами політики розкуркулення — насильницького розорення господарства.