Лунине́ць () — місто (з 1940), центр Лунинецького району Берестейської області Республіки Білорусь. Розташований за 240 км на схід від Берестя і за 250 км на південь від Мінська. Залізничний вузол на лініях, що ведуть на Барановичі, Гомель, Рівне, Берестя. У місті розташований пункт контролю на кордоні з Україною Лунинець — Сарни.

Географія

Клімат Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена). Опадів 613 мм на рік. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 88 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм. Пересічна температура січня — -5,8 °C, липня — 18,3 °C. Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.

Історія

Історія давньої Лунинецької землі йде в далеке минуле про що свідчать кургани і стоянки первісних племен. Лунинець вперше згадується в історичних джерелах в 1449 році як село Малий Лулин. З 1471 село Лулинець належало Неміровичам. У 1552 вдова Я. П. Неміровича Ганна Сапежанка передала село своєму прийомному синові польському воєводі С. С. Давойні. З 1561 село зветься Лунинець. З 1588 у Новоградському повіті Великого князівства Литовського. В 1622, колі Лунинець був подарований Дятловіцькому чоловічому монастирю, село належало Друцьким-Любецьким, Гравжишським, Кунцевичам, Долматам.

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Лунинець увійшов у склад Російської імперії. У 1842 майно монастирю було передане в казну, а мешканців перевели в категорію державних селян. 30 грудня 1884 року з Пінську в Лунинець і далі на Барановичі і Ліду пройшов перший товарно-пасажирський потяг. Тоді в невеликому селі Лунинець з'явився залізничний зупинний пункт. У 1885 році було закінчено будівництво лінії Лунинець—Рівне, а в 1886 році введена в експлуатацію лінія Лунинець—Гомель. Побудована у 1905 році станція Лунинець стала великим залізничним вузлом для чотирьох напрямків.

Після побудови залізниці багато євреїв переїхали в Лунинець з прилеглих містечок. Більшість з них оселилися у своєму кварталі Жамедь і біля ринкової площі. На початку 20 століття єврейське населення містечка становило приблизно 3000 осіб — третину усього населення.

У 1911–1912 роках в місті працював вчителем Якуб Колас. В 1918 році в складі Української Народної Республіки. У 1921–1939 роках Лунинець входив до складу Польщі і був повітовим центром Поліського воєводства. Розпорядженням Ради Міністрів 4 березня 1926 р. розширено межі міста шляхом приєднання села Лунинець, вилученого зі складу гміни ЛунінRozporządzenie Rady Ministrów z dnia 4 marca 1926 r. o zmianie granic gminy miejskiej Łuniniec w powiecie łuninieckim w województwie poleskiem. . З 1939 року — у СРСР у складі Білоруської РСР. Тоді єврейські школи були закриті, а магазини і банківські рахунки були розграбовані. У 1940 році Лунинець отримав статус міста. На теренах Лунинеччини діяло ОУН що належало до Пінського надрайону "Степ" - провідник — «Вірний».

Під час Другої світової війни Лунинець був окупований Німеччиною з 1941 по 1944 рік. Німці захопили контроль над містом у червні 1941 року. У серпні 1941 року майже усі єврейські чоловіки були вбиті, а жінки і діти були переведені в гетто. За роки окупації в Лунинці і населених пунктах району було розстріляно близько 17000 осіб, у таборах смерті закатовано понад 3000 військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, до Німеччини примусово вивезли близько 2500 осіб. У Лунинці загинуло 5364 жителі, у тому числі 4244 євреї.

06 березня 2022 стало відомо, що російськими окупаційними військами в рамках Російського вторгнення в Україну для завдання авіаударів по об'єктах військової та цивільної інфраструктури Київщини й Житомирщини залучались військові літаки Су-35С, Су-34 і Су-25, які підіймалися у небо з аеродромів Барановичі, Лунинець і Ліда, що у Білорусі.

Населення За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 23 608 осіб.

Національність Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року: Національність Осіб Відсоток білоруси 22336 94,61 % росіяни 892 3,78 % українці 231 0,98 % поляки 44 0,19 % азербайджанці 33 0,14 % національність не вказана 20 0,08 % вірмени 6 0,03 % молдовани 6 0,03 % татари 5 0,02 % литовці 5 0,02 % євреї 4 0,02 % казахи 4 0,02 % національність не повідомлена 4 0,02 % грузини 3 0,01 % дві та більше національності 3 0,01 % німці 2 0,01 % латиші 2 0,01 % чуваші 2 0,01 % мордва 2 0,01 % туркмени 1 0,00 % болгари 1 0,00 % греки 1 0,00 % буряти 1 0,00 % Разом 23608 100 %

Підприємства Важливу роль в економіці міста відіграє залізниця. У Лунинці розташоване локомотивне депо і підприємство по обслуговуванню залізничного транспорту. Завод з виробництва електродвигунів «Поліссяелектромаш». Ремонтно-механічний завод Лунинецький молочний завод, який виробляє сухе знежирене молоко. Підприємство «Лунинецьліс» і деревообробний комбінат. Готель «Юбілейная».

Культура Лунинецький краєзнавчий музей. В Лунинці виходить районна газета «Лунінецкія навіны».

Відомі люди

Уродженці Спринчан Оксана — білоруська письменниця. Макс Корж — білоруський співак та автор пісень.

Померли Мошинський Євген Іванович — генерал-хорунжий Армії УНР. Помер і похований у Лунинці.

Примітки

Посилання

Міський портал Фотографії на Radzima.org https://globustut.by/luninec/ Сайт про місто фото і відео на luninets.net