Поліва́нов Євге́ній Дми́трович (; , Смоленськ, Російська імперія — 25 січня 1938, розстрільний полігон «Комунарка», Московська область, РРФСР) — радянський лінгвіст, сходознавець та літературознавець.

Один із засновників Товариства вивчення теорії поетичної мови, учасник Громадянської війни, наприкінці 1917 — початку 1918 років завідувач Східним відділом Народного комісаріату закордонних справ, один з двох заступників Л. Д. Троцького, співробітник Комуністичного інтернаціоналу (Третього інтернаціоналу), професор ряду університетів. Один з основоположників радянської соціолінгвістики та історичної фонології, творець оригінальної теорії мовної еволюції, активний критик марризму, автор багатьох наукових робіт з мов Середньої Азії та Сходу (зокрема, Системи Поліванова — системи запису японських слів кирилицею), розробник методик вивчення російської мови для не носіїв.

Народився у Смоленську 12 березня 1891 року. 1914 року опублікована перша наукова праця: «Порівняльно-фонетичний нарис японської та рюкюської мов». У 1919 році, у віці 28 років, отримав звання професора. 1 серпня 1937 року був арештований за звинуваченням у шпигунстві на користь Японської імперії. На суді винним себе не визнав. 25 січня 1938 року розстріляний та похований на полігоні «Комунарка». Реабілітований 3 квітня 1963 року.

Біографія

Ранні роки Поліванов Євгеній Дмитрович народився 12 березня (28 лютого за юліанським календарем) 1891 року в місті Смоленськ у збіднілій дворянській сім'ї. Рід Поліванова, тюркського походження, оселився на території Московського князівства ще за часів правління великого князя Дмитра Донського.

1908 року майбутній вчений закінчив гімназію та переїхав до Петербурга, де здобув дві філологічні освіти: 1911 року Євгеній Поліванов закінчив Практичну східну академію з японського розряду, а в 1912 році — історико-філологічний факультет Петербурзького університетуАлпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 127.

Серед його університетських викладачів були два найвідоміших лінгвіста того часу — І. О. Бодуен де Куртене та Л. В. ЩербаАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 107.. Лінгвістичні погляди Є. Поліванова формувалися під їхнім впливомИванов Вяч. Вс. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 55..

Протягом наступних двох років після закінчення навчання, Є. Поліванов працював одночасно в декількох місцях (приватна гімназія Йозефовича та жіночі педагогічні курси нових мов); він викладав французьку, російську та латинську мови, а також загальну фонетику. Окрім роботи він займався вивченням іноземних мов, а також у цей час почав публікувати свої перші наукові роботи. Отже, у 1914 році було опубліковане його дослідження «Порівняльно-фонетичний нарис японської та рюкюської мов», в якому Є. Поліванов зробив спробу виявити загальні коріння японської мови та віддалено споріднені їй діалектів островів Рюкю.

Поїздки до Японії Свою першу подорож до Японії Є. Поліванов здійснив у травні 1914 року. Цю експедицію спонсорувало Російсько-японське товариство. Після прибуття до Наґасакі вчений, як пізніше з'ясував японський лінгвіст Мураяма Сітіро, відправився у рибальське селище Міе. Досліджуючи місцевий діалект, який в значній мірі відрізняється від японської літературної мови, Євгеній Поліванов провів у селі більшу частину літа. Після Наґасакі науковець направився до Кіото — колишньої столиці Японії. Метою цієї поїздки було дослідження особливостей кіотського діалекту, зокрема специфіки його наголосуАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 108—109..

Наприкінці своєї подорожі Євгеній Дмитрович відвідав Токіо. Як і раніше, він досліджував місцеву мову; крім того, в столиці можна було зустріти носіїв різноманітних діалектів. У період з 5 по 13 жовтня 1914 року вчений працював у фонетичній лабораторії, яка розташовувалася у Токійському імператорському університеті. дослідник спілкувався з японськими лінгвістами, а також зустрівся у Токіо з двома російськими японістами: О. О. Розенбергом та М. Й. КонрадомАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 109..

Кошти, виділені Російсько-японським товариством, починали закінчуватись, і в кінці жовтня — початку листопада 1914 р. науковець повернувся до Петербургу. До весни він займався обробкою отриманих матеріалів, склав магістерські іспити та планував свою наступну поїздку до Японії. Цього разу поїздку спонсорував Російський комітет вивчення Середньої і Східної Азії, який очолював у той час академік Вільгельм РадловАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 109—110..

Влітку 1915 року Є. Поліванов прибув до Токіо, плануючи знову зустрітися з людьми, з якими працював минулого року. Однак, через літні канікули, з професорами Токійського імператорського університету вдалося зустрітися лише у вересні, за кілька днів до від'їзду. У столиці, а потім в Кіото Євгеній Поліванов досліджував кіотський діалект: вченому вдалося скласти фонетичний словник (близько 14 000 слів), створити нарис морфології і записати декілька текстів. Вирішивши продовжити вивчення тосакського діалекту, розпочате ним у минулому році, науковець вирушив на острів Сікоку. Там він оселився в невеликому поселенні Мороґі біля міста Коті, де досліджував мову місцевих жителівАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 110..

Перед поверненням до Росії, Євгеній Поліванов ще раз побував у Токіо, де продовжував вивчати діалект уродженців Кіото, префектури Наґасакі (вченим був складений фонетичний словник одного з наґасакських діалектів приблизно на 10 000 слів) та рюкюських островів (діалект Нафа). У вересні Є. Поліванов покинув столицю Японії. У ході цієї поїздки він спілкувався з Розенбергом, Конрадом та молодим японістом Н. О. Невським.

У Петрограді (Петербурзі) Є. Поліванов, який вже зарекомендував себе публікаціями з японістики, був запрошений на посаду приват-доцента на кафедру японської мови (що було всупереч традиції, згідно з якою людей, які не закінчили факультет, на цю посаду не назначали). Людиною, яка запросила Євгенія Поліванова, був декан східного факультету — М. Я. Марр. Є. Поліванов читав різні курси, приділяючи особливу увагу питанням фонетики та діалектології. Почалася публікація експедиційних результатів, а 1917 року була видана його книга «Психофонетичне спостереження японських діалектів»Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 110—111..

Про третю поїздку Поліванова до Японії (літо 1916 року) відомо небагато. Її підтверджує японська сторона, але російських документів не збереглося, нема інформації і про те, хто фінансував подорож. Існує думка, що вчений працював на російську військову розвідку. За деякими даними, він під час цієї поїздки відвідав КитайАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 111..

Отже, за час своїх подорожей, Є. Поліванов ознайомився майже з усіма основними японськими діалектними групами: північно-східною (Аоморі, Акіта), східною (Токіо), західною (Кіото, Мороґі), південною (Наґасакі, Кумамото, Ойта) та окремою групою діалектів Рюкю (Наха).

Товариство вивчення теорії поетичної мови 1914 року в Петрограді почав формуватися гурток філологів-формалістів, який став згодом відомим як Товариство вивчення теорії поетичної мови. Одним із засновників гуртку став Є. Поліванов, який приєднався до В. Б. Шкловського та Л. П. Якубінського у другій половині 1914 року. Статті Євгенія Поліванова увійшли в першу «Збірку з теорії поетичної мови» (випущену восени 1916 року) — одне з основних видань ТВТПМуЯзыкознание. Большой энциклопедический словарь. ст. 347—348.

Революційний час Є. Поліванов займався не тільки науковою діяльністю, але й активно брав участь у політичному житті країни. 1917 року він приєднався до лівих меншовиків і очолив відділ преси міністерства закордонних справ Тимчасового уряду. У ході Жовтневої революції він перейшов на сторону більшовиків і з листопада 1917 року став виконувати обов'язки одного з двох заступників народного комісара закордонних справ Л. Д. Троцького, зокрема готував перший варіант тексту Брестського миру. Виконуючи урядове завдання, Є. Поліванов переклав і опублікував секретні договори царського уряду з іншими державамиПоливанов, Євген Дмитрович. Однак на початку 1918 року між Євгенієм Полівановим та Л. Троцьким стався конфлікт, в ході якого тоді чинний народний комісар звинуватив вченого у зловживанні службовим становищем (пізніше він також говорив про пристрасть Є. Поліванова до алкоголю і його приналежність до чорносотенців Союзу російського народу). Через ці звинувачення науковець опинився під слідством, за результатами якого його виправдали, але він був вимушений залишити посаду заступника народного комісара закордонних справАлпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Со следственного дела Поливанова ст. 127, 140..

У тому ж році Поліванов став працювати завідувачем Східним відділом Інформаційного бюро Північної області, пізніше — організатором китайської комуністичної секції при Петроградському комітеті РКП(б).

Також він продовжував свої наукові дослідження та викладацьку діяльність. 1917 року вийшла його стаття про японську транскрипцію, протягом двох наступних років — ще кілька робіт з японської мови. Після реформи російської орфографії 1918 року він виступив на її підтримкуІванов Вч. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 63.. Поєднуючи політичну, наукову та викладацьку діяльність, Є. Поліванов 1919 року вступив до РКП (б) і отримав у 28 років звання професора.

У першій половині 1920-тих років Є. Поліванов почав вживати наркотики (зокрема героїн). 1926 року, через наркоманію, було призупинено його членство в партії.

1921 року він переїхав до Москви, де почав працювати заступником начальника Далекосхідного відділу Комуністичного інтернаціоналу і став завідувати східним сектором в КУТСі. У тому ж році Поліванов був відряджений Комуністичним інтернаціоналом до Ташкенту. З кінця року він працював професором Середньоазіатського університету і заступником голови Державної вченої ради Туркестанської АРСР. У цей період Євгеній Поліванов почав дослідження мов Середньої Азії: 1922 року на II-му з'їзді узбецьких працівників освіти він у своїй доповіді запропонував латинський алфавіт для узбецької мови; рік по тому вийшла його брошура, присвячена проблемам реформи писемності деяких тюркських мов; пізніше він продовжив займатися питаннями узбецької писемності і випустив статтю про казахський алфавіт. У 1924 та 1925 роках Поліванов працював у Ташкенті завідувачем Головного управління у справах літератури і видавництв. 1924 року, за наказом Військової академії, їздив до Москви для викладання японської мови. 1926 року Євгеній Поліванов продовжував займатися питаннями писемності ряду тюркських мовІванов Вч. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 63-64., а також їздив до Владивостоку, де працював професором японської мови у Далекосхідному університеті. У травні йому надали відрядження, і вчений відправився до Японії, де провів декілька днівАлпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 112..

Восени 1926 року вченого запросили до Москви. Переїхавши, він працював у КУТСі та головував у лінгвістичній секції РАНДІСНі. Вчений активно займався науковою діяльністю: видавалися його роботи про мови народів СРСР та Сходу, зокрема, вийшла праця «Вступ до мовознавства для сходознавчих вузів». У червні 1927 року разом з М. Ф. Яковлевим та Л. І. Жирковим він брав участь у засіданнях Комісії з уніфікації алфавіту Пленуму Всесоюзного центрального комітету з введення нового тюркського алфавіту. 1928 року Євгенія Поліванова обрали до складу Наукової ради Всесоюзного центрального комітету нового тюркського алфавіту. У цьому ж році в збірниках «Культура і писемність Сходу», а також у періодичній пресі були опубліковані статті, в яких Є. Поліванов підсумував результати своєї роботи, пов'язаної з діяльністю наукової ради та комісії. Крім цього, він продовжував писати оглядові статті, де давав загальний нарис реформи графіки народів СРСР.

Виступ проти марризму