Моско́вська о́бласть (неофіційно також ― Підмосков'я, ) — суб'єкт Російської Федерації, найгустонаселеніша область Росії. Площа — 44 329 км² Населення — 8 775 735 осіб (2025) Адміністративний центр Московської області не визначений, але фактично — місто Москва (не входить до складу області). У 2007 році більшість виконавчих органів влади було перенесено до нового Будинку уряду Московської області, розташований в місті Красногорськ.
Географія
Розташування Межує на заході й на півночі із Тверською областю, на півночі — з Ярославською, на північному сході й на сході — із Владимирською, на південному сході — з Рязанською, на півдні — з Тульською, на південно-заході — з Калузькою, на заході — зі Смоленською областями. Рельєф Рельєф Московської області переважно рівнинний; західну частину займають горбкуваті височини (висоти більше 160 м), східну — великі низовини.
З південного заходу на північний схід область перетинає границя Московського заледеніння; на північ від неї поширені льодово-ерозійні форми з моренними грядами, а на південь — лише ерозійні форми рельєфу.
Майже весь захід і північ Московської області займає Московська височина з добре вираженими річковими долинами, найбільша середня висота (близько 300 м, у районі Дмитрова) у межах Клинсько-Дмитровської гряди, а найвища точка (310 м) у селі Шапкино Можайського району. Північний схил Московської височини крутіший в порівнянні з південним. У межах височини часті озера льодовикового походження (Нерське, Кругле й ін). На північ від названої височини розташована плоска й сильно заболочена Верхньоволзька низовина, висота якої — не більше 150 м; на ній знаходяться Шошинська й Дубнинська низовини (висоти менше 12 м).
На півдні області простягається горбкувата Москворіцько-Окська рівнина, що має найбільшу висоту (255 м) у районі Теплого Стану (перебуває в межах Москви), із чітко вираженими (особливо в південній частині) річковими долинами; у її межах зрідка зустрічаються карстові форми рельєфу. Останні особливо поширені в районі Серпухова.
На крайньому півдні області, за Окою, — досить високі (більше 200 м, максимальна висота 238 м) північні відроги Середньоросійської височини із численними ярами й балками.
Майже всю східну половину Московської області займає велика Мещерська низовина, на сході значно заболочена; найвищий її пагорб має висоту 172 м над рівнем моря; переважають висоти 120—150 м; річкові долини виражені слабко. Майже всі великі озера Мещерскої низовини (Чорне, Святе й ін.) мають льодовикове походження. Відразу й найнижча в регіоні природна висота — рівень води Оки — близько 97 метрів.
Геологічна будова й корисні копалини На території Московської області майже відсутні відкладання третинного періоду, значно ширше поширені відкладання кам'яновугільного і юрського періодів.
У крейдовий період на території частини сучасної Московської області існувало море, про що свідчать виходи фосфоритів і різноманітних пісків. Крейдові відкладення поширені на півночі Московської області. Море юрського періоду було ширшим за море крейдового періоду; характерні юрські відкладання (у вигляді чорних глин) розташовані й на території Москви, та в її найближчих околицях, особливо — у долині річки Москви. Відкладання кам'яновугільного періоду у Московській області представлені доломітами, вапняками й мергелями. Виходи кам'яновугільних відкладів, багатих органічними залишками, мають місце на півдні (особливо в Серпуховському районі) і на заході області. Виявлені на території Московської області й девонські відкладення.
Піски, що перебувають у відкладаннях різних періодів (головним чином — четвертинного й крейдового), мають високу якість і широко використовуються в будівництві; кварцові піски застосовуються в скляній промисловості, видобуток їх ведеться з кінця XVII століття в районі Люберців. Піщано-гравійні родовища часті в межах Смоленсько-Московської височини.
Численні в межах Московської області й родовища глин; вогнетривкі білі глини зустрічаються на сході області (у відкладеннях кам'яновугільної і юрської систем) та видобуваються з XIV століття в районі Гжели. Досить широко поширені покривні суглинки і використовуються в цегельнім виробництві.
Здавна московський край славиться своїми вапняками («білим каменем»), м'якими в обробці. Знамените М'ячковське родовище побутового вапняку, сировина якого йшла на облицювання стін таких московських будинків, як Пашков будинок, Великий театр тощо; нині видобуток вапняку у М'ячкові зупинений. Відомі родовища мармуроподібного вапняку, як, наприклад, у районі Коломни.
На території області виявлені поклади й інших карбонатних порід — доломітів (використовуються в цементній промисловості), вапнякових туфів, крейди, мергелів тощо, що розташовуються, головним чином, на півдні й сході області (наприклад, у районі селища Піски Коломенського району).
Московська область має родовища фосфоритів; тут розташовані найважливіші в Підмосков'я Єгор'євське й Сєверське родовища. Фосфорити Московської області відрізняються високим вмістом фосфорної кислоти.
Район Мещерської низовини багатий торф'яними родовищами. Розвідані родовища калійної солі (у Серпуховському, Єгор'євському районах). У Московській області численні також мінеральні джерела, особливо — залізисті (під Звенигородом, Серпуховом, Клином).
Крім відкритих джерел, виявлена безліч багатих мінеральною водою шарів на глибинах 300—500 метрів. На глибині 1—1,5 км виявлене поховане солоне море значної площі, що приблизно займає територію не тільки Московської, але й декількох сусідніх областей. Солоні води з концентрацією солей до 300 г/л застосовуються в місцевій харчовій промисловості, бальнеологічних центрах, а також на водноспортивній базі.
Клімат Клімат Московської області помірно континентальний, сезонність чітко виражена; літо тепле, зима помірно холодна; континентальність зростає з північного заходу на південний схід.
Період із середньодобовою температурою нижче 0 °C триває 120—135 днів, починаючись з середини листопада й закінчуючись наприкінці березня. Середньорічна температура на території області коливається від +2,7 °C до +3,8 °C. Найхолодніший місяць — січень (середня температура на заході області −10 °C, на сході −11 °C). Із приходом арктичного повітря наступають сильні морози (нижче −20 °C), які тривають до 40 днів протягом зими (але звичайно морозні періоди набагато менш тривалі); в окремі роки морози досягали −45 °C (абсолютний мінімум температур був відзначений у Наро-Фомінську — −54 °C). Узимку (особливо в грудні й лютому) часті відлиги, що викликаються атлантичними й (рідше) середземноморськими циклонами; вони, як правило, нетривалі, середня тривалість їх 4 дні, загальне число з листопада по березень — до п'ятдесяти.
Сніговий покрив зазвичай з'являється в листопаді (хоча бували роки, коли він з'являвся наприкінці вересня й у грудні), зникає в середині квітня (іноді й раніше, наприкінці березня). Постійний сніговий покрив встановлюється звичайно наприкінці листопада; висота снігово покриву — 25—45 см. Ґрунти промерзають на 65—75 см.
Найтепліший місяць — липень (середня температура +17 °C на заході й +18,5 °C на південному сході). Максимальна літня температура (+39 °C) відзначена в Зарайському. Середньорічна кількість опадів 450—650 мм, найбільш зволожені північно-західні райони, найменш — південно-східні. У літні місяці в середньому випадає 75 мм опадів, однак раз у 25—30 років у Московській області трапляються сильні посухи, коли випадає менше 5 мм опадів.
Гідрографія
Усі річки Московської області відносяться до басейну Волги (сама Волга протікає територією області на невеликій ділянці, якою проходить межа із Тверською областю).
Північна частина області, включаючи всю Верхньоволзьку низовину, зрошується притоками Волги (Шошею, Ламою, Дубною, Сестрою, Яхромою), південна ж — притоками Оки (Лопаснею, Нарою, Протвою і ін.), що є найбільшої після Волги річкою Московської області. До басейну Оки належать і притоки річки Москви, що протікає в межах Московської області на більшій частині своєї протяжності. Східні й північно-східні райони області, включаючи значну частину Мещери, зрошуються притоками Клязьми, що є одним з головних приток Оки, бере в межах Московської області свій початок.
Усього в Московській області понад 300 річок, що мають довжину більше 10 км. Усі річки мають спокійний плин, добре розроблені долини, заплави; переважає снігове живлення, повені припадають на квітень—травень. Улітку рівень води в річках Московської області низький і підвищується лише у випадках затяжних дощів. Річки області покриті льодом з кінця листопада до середини квітня. З річки судноплавні тільки Волга, Ока й Москва.
Північну частину Московської області перетинає канал імені Москви, що проходить через Ікшинське, Клязьминське, П'яловське й Пестовське водосховища. У басейні річки Москви також утворені Озьорнинське, Можайське, Істринське й Рузське водосховища, що забезпечують Москву й Московську область питною водою.
У Московській області чимало озер (близько 350), майже всі вони неглибокі (5—10 м), багато мають льодовикове походження. Найбільші — Сенеж (15,4 км²) і Святе (12,6 км²). Найглибше — 32 метри — озеро Глибоке в Рузському районі.
У Московській області нерідкі болота, особливо в межах Мещерської і Верхньоволзької низовин.
Ґрунти На території Московської області переважають малородючі дерено-підзолисті ґрунти й такі, що потребують удобрення (на височинах — суглинні, середнього й сильного ступеня опідзоленості), у межах низовин — дерново-підзолисті, болотні, супіщані й піщані. Чорноземні ґрунти (сильно опідзолені й вилужені) поширені мало й мають місце лише на південь від Оки. Сірі лісові ґрунти поширені на південь від Оки й у межиріччі Москви й Клязьми (в основному Раменський і Воскресенський райони). Болотні ґрунти часто зустрічаються в Мещерської і Верхньоволзької низовинах. По долинах великих річок — алювіальні ґрунти. Ґрунти Московської області сильно забруднені мінеральними добривами й отрутохімікатами, а також побутовими й виробничими відходами, сміттям. Особливо великий ступінь забруднення ґрунтів у приміській зоні Москви, а також на сході (в Орєхово-Зуєвскому і Ногінському районах) і південному сході області (у Воскресенському районі).
Рослинність Московська область перебуває в межах лісової і лісостепової зон. Ліси займають понад 40 % території регіону. На півночі Московської області (на території Верхньоволзької низовини), а також у її західній частині (на території Можайського, Лотошинського й Шаховського районів) найпоширеніші середньотайгові хвойні ліси, переважно ялинники. Ліси Мещери складаються переважно з тайгових соснових масивів; у заболочених низовинах зустрічаються окремі вільхові ліси. Центральна й почасти східна частини області належать до південно-тайгових хвойно-широколистяних лісів. Тут основні деревні породи — ялина, сосна, береза, осика. На узліссі панує ліщина (лісовий горіх). Для цієї зони характерні трави як хвойних, так і широколистяних лісів. Південніше розташовується підзона широколистяних лісів, основні деревні породи якої — дуб, липа, гостролистий клен. Москворіцько-Окська височина є перехідною зоною, для неї характерні й великі масиви ялинки, як, наприклад, у верхів'ях річки Лопасні. У долині Оки — соснові бори степового типу. Крайній південь області (Срібнопрудський міський округ) перебуває в лісостеповій зоні; усі ділянки степу розорані, вони майже не збереглися навіть фрагментарно. У межах лісостепової зони зрідка зустрічаються липові й дубові гаї.
З XVIII століття ліси нинішньої Московської області зазнали інтенсивної вирубки, що привело до зміни співвідношення деревних порід: хвойні (в основному ялинові) ліси в багатьох місцях змінилися дрібнолистими (березовими й осиковими). У наш час вирубки майже не ведуться, тому що майже всі ліси мають водоохоронне значення; ведеться лісовідновна робота, особливо в найближчих околицях Москви.