Зневоднення або дегідратація організму (ексикоз) — позбавлення клітин або тканин організму води. Зазвичай, зневоднення означає збільшення концентрації розчинних компонентів клітин або тканин, отже воно відрізняється від гіповолемії що передбачає лише зменшення об'єму клітин чи тканин, із збереженням концентрації розчинних складників. Крайній ступінь зневоднення розглядають як дегідратаційний шок.

Натомість підвищений вміст води в крові, що призводить до зниження питомої концентрації еритроцитів, називається гідремією.

Вступ Зневоднення — це стан нестачі загальної води в організмі, що порушує природний обмін речовин. Воно виникає, коли втрата вільної води перевищує її надходження, часто внаслідок надмірного потовиділення, хворобливих станів або недостатнього споживання рідини. Легке зневоднення може бути спричинене також — посиленим сечовипусканням під час занурення у воду, особливо холодну (іммерсійним діурезом). Це явище здатне збільшувати ризик розвитку кесонної хвороби у водолазів.

Більшість людей можуть переносити зменшення загального вмісту води в організмі на 3–4 % без значних труднощів. Зниження на 5–8 % викликає втому та запаморочення, а втрата понад 10 % супроводжується фізичним і психічним погіршенням та сильною спрагою. Смерть настає у разі втрати 15–25 % води. Легке зневоднення зазвичай усувається питтям води або особливих розчинів (пероральною регідратацією), у тяжких випадках потрібне внутрішньовенне введення рідини.

Зневоднення може спричинити гіпернатріємію (підвищений рівень натрію в крові). Це відрізняється від гіповолемії — втрати об’єму крові, особливо плазми. Хронічне зневоднення підвищує ризик утворення каменів у нирках і розвитку хронічної хвороби нирок.

Ознаки та симптоми Ознаками зневоднення є спрага та неврологічні зміни, як от головний біль, недомагання, втрата апетиту, нудота, зменшення об’єму сечі (за винятком випадків, коли причиною є поліурія), сплутаність свідомості, непояснювана втома, судоми та зміни кольору нігтів. Симптоми зневоднення посилюються зі збільшенням загальної втрати води в організмі. Втрата води на рівні 1–2 % (легке зневоднення) вже погіршує когнітивні функції.

У людей старше 50 років відчуття спраги з віком зменшується, однак дослідження показало, що істотної різниці у споживанні рідини між молодими та літніми людьми немає. Багато літніх людей мають симптоми зневоднення, найпоширенішим серед яких є втома. Зневоднення сприяє розвитку хвороб у літніх людей, особливо в умовах, що призводять до непомітних втрат води, наприклад у спекотну погоду.

Причини Чинники ризику зневоднення охоплюють, але не обмежуються:

фізичне навантаження у спекотну та вологу погоду, проживання на великій висоті, вправи на витривалість, літній вік, немовлят і дітей, людей із хронічними захворюваннями.

Зневоднення може виникати й як побічне явище від багатьох різних типів лікарських засобів.

У літніх людей притуплене відчуття спраги та/або недостатня здатність їхнього організму отримувати воду через надмірні втрати рідини (особливо пов’язані з гіперглікемією) є основними причинами зневоднення.

Вода може залишати тіло двома шляхами:

Відчутні втрати — осмотичний діурез, потовиділення, блювання та пронос. Нечутливі втрати — переважно крізь шкіру та дихальні шляхи.

Зневоднення може бути спричинене широким переліком хвороб і станів, що порушують гомеостаз води в організмі. Найчастіше вони виникають через збій відчуття спраги, обмежений доступ до води або надлишок натрію.

Види зневоднення

Ізотонічне зневоднення. Осмотичний тиск позаклітинного простору не змінюється, оскільки втрата води та іонів (натрій⁺, хлорид⁻) відбувається у пропорції один до одного. Це притаманно недостатньому споживанню води й натрію, крововтраті та запальним процесам. Гіпертонічне зневоднення. Виникає, коли вода втрачається без відповідної втрати солі. Такий стан можливий коли недоліковують діабет, наявна гіперглікемія, а також під час гарячки з рясним потовиділенням і недостатнім споживанням рідини. Гіпотонічне зневоднення. Розвивається, коли втрата солі перевищує втрату води. Це може бути ускладненням опіків, симптомом аддісонової хвороби, а також виникати під час сильного потовиділення поєднаного з вживанням рідини з низьким вмістом солей (чистої води). У таких випадках для покриття, достатньо мінеральної води або спортивних напоїв які є ізотонічними (порівняно з плазмою крові). Вживання гіпертонічних розчинів не є необхідним, оскільки організм здатний виділяти надлишок води крізь нирки. Крім того, блювання та діарея також призводять до значних втрат електролітів.

Вміст води в організмі Вміст води в організмі людини складає від 70–75 % у новонароджених до 40 % і менше у дорослих із ожирінням, середнє значення становить близько 60 %.

Вода в організмі класифікується як:

Внутрішньоклітинна рідина — вода всередині клітин, що становить приблизно 57 % від загальної кількості води. Вона містить високі концентрації калію, магнію, фосфатів та білків. Позаклітинна рідина — вода між клітинами, разом з кров’ю та інтерстиціальною рідиною. Це близько 43 % від загального вмісту води. Основні іони позаклітинної рідини — натрій, хлориди і гідрокарбонати.

Осмолярність — це концентрація розчинених молекул та іонів у рідині, вимірюється в осмолях на літр (Osm/L). За нестачі води вміст розчинених речовин зростає, що підвищує осмолярність сироватки.

Підвищену осмолярність виявляють осморецептори гіпоталамуса, які запускають вивільнення вазопресину.

АДГ протидіє зневодненню, збільшуючи всмоктування води в нирках і звужуючи судини. Він діє на V2-рецептори клітин збиральних канальців нефрона, підвищуючи утворення (експресію) аквапоринів. У разі низького артеріального тиску гіпоталамус виділяє більше вазопресину, який додатково діє на V1-рецептори, викликаючи скорочення периферичних гладеньких м’язів судин. Це підвищує системний судинний опір і артеріальний тиск.

Діагностика Визначення. Зневоднення виникає тоді, коли споживання води не врівноважує її втрату через природні фізіологічні процеси — дихання, сечовипускання, потовиділення — або патологічні стани, як от діарея чи блювання. У тяжких випадках воно може становити загрозу для життя, призводити до судом чи зупинки дихання, а також несе ризик осмотичного набряку мозку за надто швидкої регідратації.

Термін «зневоднення» іноді неправильно використовують як синонім спорідненого стану — гіповолемії, що означає зменшення об’єму плазми крові. Обидва явища підтримуються незалежними механізмами в організмі людини; розмежування між ними є важливим для правильного вибору лікування.

Діагноз зневоднення ставлять на основі клінічної картини, а також лабораторних досліджень сироватки крові та сечі (зокрема визначення вмісту натрію, гематокриту, креатиніну та осмоляльності).

Надійна профілактична оцінка стану гідратації допомагає медичним працівникам швидко діяти у кризових становищах. Наприклад, невеликі неінвазивні пристрої можуть бути корисними для парамедиків або для масового скринінгу дітей із діареєю в країнах, що розвиваються.

Єдиний «золотий стандарт» діагностики зневоднення відсутній. Втрата маси тіла на 2 % вважається чітким показником: у такому разі ймовірність зневоднення становить близько 90 %. Однак для цього необхідно знати вихідну вагу людини (масу тіла до розвитку стану зневоднення). На цій основі досліджуються найменш інвазивні та неінвазивні методи вимірювання.

Оцінка зневоднення лише за клінічними ознаками виявилася ненадійною, навіть коли застосовували комбіновані шкали, як це робила ВООЗ.

Технічні методи:

Біоімпеданс (<500 кГц) — ґрунтується на тому, що вміст води в тканинах пов'язаний з електричним опором змінному струму. Ця технологія далекоглядна, але потребує додаткових досліджень у справжніх умовах. Діелектрична спектроскопія (гігагерцовий і терагерцовий діапазони) та інфрачервона спектроскопія — менш надійні. Автоматизоване вимірювання часу наповнення капілярів (CRT) також показало недосконалі здобутки.

Зневоднення у дітей Особливо у немовлят і маленьких дітей зневоднення часто виникає через гастроентерит із блюванням та проносом (діареєю), що супроводжується відмовою від їжі. У немовлят втрата маси тіла на 5 % вважається легким зневодненням, 10 % — значним, а 10–15 % — тяжким. Старші діти менш чутливі до втрати рідини.

Ознаки у немовлят Зневоднення у немовлят проявляється блідо-сірим відтінком шкіри та прискореним диханням; спостерігається западання очних яблук і тім’ячка. Крім того, можуть виникати неспокій і втома, а у разі важкого зневоднення — байдужість, млявість і непритомність.

Попередження зневоднення Для повсякденних умов спрага зазвичай є достатнім орієнтиром для підтримання належної гідратації (забезпечення організму достатньою кількістю води). Мінімальна потреба у воді залежить від маси тіла, витрат енергії, віку, статі, фізичної активності, довкілля, харчування та генетичних чинників. Під час фізичних навантажень, перебування у спекотному середовищі або за зниженої чутливості до спраги, може знадобитися додаткове споживання води.

У спортсменів під час змагань пиття «до спраги» підвищує продуктивність і безпеку, навіть попри втрату маси тіла. Станом на 2010 рік не було підтверджено користь випереджального пиття, спрямованого на підтримання ваги людини під час виконання фізичних вправ.

За теплої чи вологої погоди, а також під час посилених навантажень, втрати води можуть значно зростати, оскільки здатність людини до потовиділення, є великою й не дуже передбачуваною. Втрати поту у чоловіків можуть перевищувати 2 л/год впродовж змагань, а під час короткотривалих напружених навантажень у спеку — досягати 3–4 л/год. Разом із водою втрачаються електроліти, особливо натрій.

У більшості спортсменів, які тренуються та пітніють протягом 4–5 годин із концентрацією натрію менше 50 ммоль/л, загальна втрата натрію становить менше 10 % від загального запасу організму (вміст натрію в тілі — близько 2500 ммоль, або 58 г для людини вагою 70 кг). Такі втрати зазвичай добре переносяться. Додавання натрію до напоїв для відновлення рідини в тілі людини має певні теоретичні переваги і не становить ризику, якщо ці рідини є гіпотонічними, адже основою попередження зневоднення є поповнення втрат води.

Див. також Проба Шелестюка Гомеостаз Примусова гіпергідратація

Посилання

ЗНЕВОДНЕННЯ