Швидка́ (е́кстренаЗАКОН УКРАЇНИ Про екстрену медичну допомогу (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 30, ст.340) Редакція від 16.10.2020) меди́чна допомо́га — спеціалізована медично-санітарна служба, завданням якої є надання першої медичної допомоги при станах, загрозливих для життя, потерпілим від нещасних випадків (поранення, переломи, опіки, отруєння, ураження електричним струмом тощо) або при раптових захворюваннях, а також транспортування потерпілих до лікарень.
Історія Прообраз станції швидкої медичної допомоги вперше з'явився в Єрусалимі в XI ст., коли ченці-іоаніти при своєму монастирі створили лікарню для допомоги паломникам. За кілька століть монастир св. Іоана перетвориться на орден його імені, пізніше уже як орден Госпітальєрів братиме участь у хрестових походах, маючи у своєму складі підрозділ братів-лікарів, котрі супроводжували театр воєнних дій та опікувалися пораненими, доправляючи їх до лікарень.
Історії відома успішна діяльність рухомого медичного підрозділу (фр. Ambulance -«летючий польовий шпиталь») для вивозу поранених з поля бою і надання їм першої допомоги, який створив Домінік-Жан Ларрей — головний хірург армії Наполеона. Немало істориків пов'язують переможну ходу армії Наполеона саме з діяльністю у складі армії «Летючого Амбулансу», що уміло і оперативно відновлював людський ресурс, чого не мали армії противників. Штат одного такого підрозділу складав три хірурга та 12 їхніх помічників.Домінік-Жан Ларрей увійшов в історію медицини також створенням першої карети швидкої допомоги.
Перша станція швидкої медичної допомоги була створена у Відні 1883-го року професором Яромиром Мунді, якому випало стати свідком великої гуманітарної трагедії. Йдеться про велику пожежу, що сталася у приміщенні «Комічної опери» 1881 року, коли через відсутність медичної допомоги від опіків, травм та отруєння димом загинуло майже півтисячі глядачів. Новий заклад профінансував уряд Австрії та відомий австрійський меценат граф Ганс Гільчек. Станція мала назву — «Рятувальна» і включала три підрозділи: пожежну, порятунок на воді і швидка медична допомога. Керував роботою станції Яромир Мунді, він же виїжджав на виклики, виконував функції і санітара і кучера.
За короткий час Рятувальні станції подібного зразка почали з'являтися у європейських столицях та за океаном. Віденська станція слугувала своєрідним методичним центром.
Функції Швидка медична допомога існує для виконання основних принципів надання першої допомоги, які полягають у збереженні життя, запобіганні подальших травм і сприянні одужанню.
Цю загальну тему в медицині демонструє «зірка життя». Показана тут «зірка життя», де кожен промінь уособлює один з шести пунктів, використовується для представлення шести етапів надання високоякісної долікарської допомоги, а саме:
Виявлення Оповіщення Відповідна реакція Допомога на місці Допомога під час транспортування Передача в спеціалізований центр допомоги
Україна Історія швидкої допомоги в Україні
6 лютого 1881 року в Києві заснували «Гурток київських лікарів, з метою нічних чергувань», який було відкрито у міській управі на Хрещатику. Ініціатором запровадження нічних чергувань став голова Київського відділення Червоного Хреста, він же перший очільник Олександрівської лікарні, професор Юлій Мацон. Діяльність пункту мала філантропічний характер. Допомога при нещасних випадках і травмах надавалася безоплатно, за виїзди лікаря треба було платити. Пункт, попри фінансові та організаційні труднощі, виконував свою місію понад два десятиліття. Однак, на початок ХХ століття ця структура себе вичерпала.
Першу Рятувальну станцію швидкої медичної допомоги відкрили 30 червня 1902 року в Києві на вулиці Пирогівській, 6. Згодом під станцію виділили приміщення на Володимирській вулиці, 33. 1913 року цю ділянку обміняли на садибу на Рейтарській вулиці, 22. Ідею реалізував громадський діяч К. Мадзолевський, взявши за основу досвід Варшави. Дякуючи підтримці Міської Думи, київських меценатів — Л. Бродського, Н. Терещенка, А. Абрагамсона, В. Контовт, Київського Товариства велосипедистів-любителів та багатьох інших. Станція отримала все необхідне для успішної діяльності. Тут були обладнані приймальна, хірургія, перев'язувальна, аптека, стерилізаційна. До штату станції входив головний лікар, економ, 8 чергових лікарів; один головний, чотири старших та три молодших санітари; три конюха; двірник; кур'єр. Транспорт станції становило три пари коней з каретами «Лорек та Ко».в 1913 р. було придбано перші 2 санітарні автомобілі. 1903 року станція швидкої медичної допомоги з'являться в Одесі, 1904 — у Харкові. Перші спеціалізовані бригади почали функціонувати ще в довоєнні роки: на київській станції швидкої медичної допомоги в 1932 р. була створена перша акушерська бригада, в 1934 — перша педіатрична.
1941 року, через окупацію, Київська станція швидкої медичної допомоги припинила свою роботу і відновила уже 1943 року після звільнення міста.
З 1948 р. станцію очолила Наталія Ленгауер, яка зробила значний внесок у розвиток станції швидкої медичної допомоги Києва, піднявши її на рівень світового бренду у частині кардіологічної допомоги населенню, створивши справжній стаціонар на колесах, підсиливши його мобільною лабораторією, сучасним обладнанням. Усі ці новації, ентузіазм головного лікаря згуртували навколо Ленгауер першокласних спеціалістів, які стали піонерами багатьох починань, що порятувало тисячі життів. Київська станція швидкої медичної допомоги за час керування нею Ленгауер стала школою передового досвіду в Україні та Союзу РСР, на її базі проводилися конференції та семінари ВООЗ.
У 1983 р. в УРСР існувало 88 станцій та 663 відділи, в яких працювало близько 4 000 лікарів і близько 5 000 осіб середнього медичного персоналу та було близько 4000 санітарних автомашин.
У містах та великих сільськогосподарських районних центрах вже у 70-80-тих роках XX століття існували спеціалізовані бригади швидкої медичної допомоги: реанімаційні, кардіологічні, токсикологічні, неврологічні, педіатричні тощо.Служба «швидкої» за час свого існування зазнала багато змін. І нині перебуває у стані чергової реформи, метою якої є трансформування екстреної медичної допомоги у пара-медичну.
Сучасний стан Диспетчерська служба швидкої медичної допомоги централізована, має єдиний телефонний індекс для виклику, автомашини забезпечені медичним обладнанням для здійснення першої медичної допомоги під час руху транспорту. З 2009 рокуЗ 3 лютого в Україні змінюються телефонні номери екстрених служб загальнодержавним телефонним номером виклику є 103 (безкоштовно).
Здійснено перехід на єдиний для всіх екстрених служб номер 112.
Екстрена медична допомога в умовах російсько-української війни Перший зафіксований випадок знищення автомобіля швидкої допомоги під час російсько-української війни стався 13 жовтня 2014 року на трасі Донецьк — Запоріжжя у зоні бойових дій на Донбасі, поблизу населеного пункту Широке. Внаслідок обстрілу загинули фельдшерка Ірина Доценко, водій Іван Канцедал і пацієнт.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року автомобілі екстреної медичної допомоги неодноразово потрапляли під обстріли. Уже 25 лютого Міністерство охорони здоров'я України повідомило про обстріли бригад екстреної медичної допомоги в Запорізькій та Київській областях. 12 березня 2022 року в Харкові під час повернення з виклику під обстріл потрапив автомобіль швидкої допомоги, внаслідок чого фельдшерка дістала поранення. За даними Харківського обласного центру екстреної медичної допомоги, станом на 11 квітня 2022 року внаслідок обстрілів на Харківщині з 250 автомобілів екстреної медичної допомоги були пошкоджені близько 50. 20 квітня 2022 року внаслідок російських обстрілів у Дергачах Харківської області було пошкоджено ще три автомобілі швидкої допомоги.
У травні 2023 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) повідомила про 1000-ну зафіксовану атаку на систему охорони здоров’я України від початку повномасштабної війни: за 15 місяців ВООЗ підтвердила 1004 атаки, внаслідок яких загинула щонайменше 101 особа, зокрема медичні працівники й пацієнти, ще значно більше людей зазнали поранень.
За даними ВООЗ, станом на квітень 2024 року в Україні було зафіксовано 1 682 атаки на систему охорони здоров’я, внаслідок яких загинули 128 медичних працівників і пацієнтів, ще понад 288 осіб дістали поранення.
У серпні 2024 року Всесвітня організація охорони здоров’я підтвердила, що від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну було здійснено 1 940 атак на систему охорони здоров’я. ВООЗ зазначала, що з грудня 2023 року такі напади відбувалися майже щоденно та стали найвищим показником, зафіксованим у будь-якій гуманітарній кризі у світі; значна частина атак (близько 86%) була спрямована на медичні заклади із застосуванням важкого озброєння. Організація також повідомляла, що щороку через обстріли пошкоджувалося або знищувалося в середньому близько 200 автомобілів екстреної медичної допомоги. У 2023 році було задокументовано 24 смерті серед медичних працівників і пацієнтів, тоді як за перші 7,5 місяця 2024 року загинуло 34 особи та 229 отримали поранення; загалом кожна четверта атака призводила до поранень, а щодо екстреної медичної допомоги — кожен другий інцидент. ВООЗ також підкреслювала, що працівники екстреної медичної допомоги та медичного транспорту мали утричі вищий ризик постраждати, ніж інші медичні працівники.
За даними Міністерства охорони здоров’я України Станом на травень 2025 року в Україні функціонувало 2 385 бригад екстреної медичної допомоги, у складі яких працювало 32 981 особа. Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році система екстреної медичної допомоги та медицини катастроф опрацювала майже 20 млн викликів, що в середньому становило близько 16 тис. викликів на добу. Більшість з них (понад 69%) — раптові захворювання та стани, 10% — нещасні випадки, травми та отруєння, майже 5% — виїзди до людей із хронічними захворюваннями, 4% — перевезення пацієнтів, породіль до лікувальних закладів і травмпунктів, 0,5% — позалікарняні пологи та патологія вагітності. Хибні виклики становили приблизно 5%. Водночас, за даними медичних джерел, щонайменше 3 тис. людей померли через відсутність доступу до своєчасного лікування внаслідок війни. Російські атаки призвели до загибелі щонайменше 58 працівників екстреної медичної допомоги та поранення понад 120 осіб. Було втрачено щонайменше 470 автомобілів екстреної медичної допомоги (116 пошкоджено, 274 знищено та 80 захоплено противником). У серпні 2025 року їхня кількість зросла до 505 (147 пошкоджених, 278 знищених та 80 захоплених).
У ході повномасштабної війни фіксувалися випадки повторних обстрілів місць влучань, під час яких під удар потрапляли працівники екстреної медичної допомоги, рятувальники та цивільні особи, які надавали допомогу постраждалим. Зокрема, 9 січня 2026 року в Києві під час повторного російського удару по місцю влучання загинув фельдшер Сергій Смоляк, який у складі бригади екстреної медичної допомоги надавав допомогу постраждалим; ще кілька медиків дістали поранення. 15 березня 2026 року у Великобурлуцькій громаді внаслідок влучання російського безпілотника в автомобіль швидкої допомоги загинули працівники Харківського центру екстреної медичної допомоги — парамедик Дмитро Колесник та водій Олег Журавльов. Ще один парамедик був важко поранений..
Станом на 23 березня 2026 року з початку повномасштабного вторгнення внаслідок бойових дій в Україні, за словами міністра охорони здоров’я України Віктора Ляшка, загинули 67 працівників екстреної медичної допомоги та 184 зазнали поранень.