Грома́дський тра́нспорт — це система перевезення пасажирів за допомогою групових поїздок, доступних для використання широким загалом. Громадський транспорт зазвичай рухається згідно з певним розкладом, працює за встановленим маршрутом і передбачає визначену оплату за кожну поїздку або на час чи термін (проїзні квитки тривалої дії). Прикладами міського громадського транспорту є міські маршрутні таксі, автобуси, тролейбуси, електробуси, трамваї, метрополітен, міська електричка та пороми. Для переміщення людей на значні відстані переважають автобуси, залізниця та авіалінії. У багатьох частинах світу розвиваються високошвидкісні залізничні мережі.

Більшість систем громадського транспорту курсують за фіксованими маршрутами з установленими місцями посадки/висадки відповідно до заздалегідь узгодженого розкладу, причому найбільш часті рейси працюють із певним інтервалом (наприклад: «кожні 15 хвилин» на відміну від запланованих на певний час доби). Однак більшість поїздок громадським транспортом включають інші способи пересування, наприклад, пасажири йдуть пішки або використовують автобус, щоб дістатися до залізничної станції.

Міський громадський транспорт помітно відрізняється в Азії, Північній Америці та Європі. В Азії системами громадського транспорту переважно керують приватні конгломерати, що отримують прибуток із торгівлі нерухомістю. У Північній Америці громадським транспортом найчастіше оперують муніципальні органи. У Європі громадським транспортом можуть оперувати, як державні, так і приватні компанії.

Через географічні, історичні та економічні причини на міжнародному рівні існують відмінності щодо використання та кількості громадського транспорту. У той час як країни Старого Світу, як правило, мають розгалужені системи, що обслуговують їхні старі та густонаселені міста, багато міст Нового Світу мають менш щільний та менш універсальний громадський транспорт.

Для координації роботи щодо розвитку громадського транспорту оператори, органи влади, які приймають політичні рішення, а також представники наукових інституцій та виробників із різних країн світу утворюють Міжнародний союз громадського транспорту, який налічує 3400 членів із 92 країн світу.

Основні вимоги Для повноцінного виконання покладених на нього завдань, громадський транспорт повинен відповідати якомога більшій кількості вимог:

Розвинена мережа. Маршрути громадського транспорту повинні сполучати максимальну кількість точок притягання між собою та забезпечувати зручні пересадки між різними маршрутами. Зупинки повинні розташовуватися у межах пішої доступності від точок притягання. Інклюзивність. Можливість безбар'єрного доступу на зупинки та всередину рухомого складу, що особливо важливо для людей з інвалідністю. Екологічність. Рухомий склад повинен якнайменше забруднювати довколишнє середовище шкідливими викидами, а в ідеалі — мати нульовий рівень викидів, що забезпечує використання електротранспорту. Швидкість та прогнозованість. Рух громадського транспорту повинен бути швидким, мати чіткий похвилинний графік та стабільні інтервали між рейсами. Рух громадського транспорту повинен якнайменше залежати від часу доби та завантаженості вулиць приватними авто. Пріоритет над приватним транспортом, що забезпечується влаштуванням виділених смуг для руху та світлофорним регулюванням на перехрестях. Інтеграція з іншими видами міської мобільності. Можливість перевозити всередині рухомого складу велосипед, розміщення перехоплюючих парковок біля зупинок громадського транспорту на міських околицях, інтеграція плати за паркування у систему оплати за проїзд. Комфорт. Вентиляція та кондиціонування салону, використання кнопок відкривання дверей пасажирами. Інформативність. Забезпечення пасажирів всією необхідною інформацією про роботу громадського транспорту через інформаційні стенди, схеми маршрутів громадського транспорту, мобільні додатки, електронні табло прибуття на зупинках, навігаційне ознакування тощо. Зручна система оплати за проїзд, що покриває весь міський громадський транспорт та включає у себе технічні елементи системи (автомати з продажу квитків, валідатори тощо), програмну частину та тарифну сітку з короткотерміновими та довготерміновими варіантами квитків. Привабливий дизайн рухомого складу, зупинок та інших складових системи. Якісна інфраструктура. Важливою складовою швидкого руху громадського транспорту є якісна інфраструктура - вулично-дорожня мережа, рейки, контактна мережа тощо. Якісне обслуговування рухомого складу та інфраструктури, що включає у себе якісні умови праці для персоналу, депо з усім необхідним обладнанням та техніку для обслуговування інфраструктури. Фінансування. Наявність у міському бюджеті коштів, необхідних на фінансування всіх перерахованих вище складових.

Різновиди

Нерейковий

Нерейковим або дорожнім чи колісним громадським транспортом є, зокрема, автобуси (і тролейбуси) з різними типами двигунів — від двигунів внутрішнього згоряння до електричних. На дальніх міжміських перевезеннях використовуються переважно автобуси з двигунами внутрішнього згоряння. Водночас на міських маршрутах можуть використовуватися також і автобуси з електричними двигунами, як-от тролейбуси та батарейні електробуси. Причому останніми роками у багатьох містах спостерігається тенденція поступової заміни дизельних автобусів на автобуси з електричними двигунами, що має на меті зменшення викидів шкідливих речовин та покращення екологічної ситуації.

Автобуси мало вимогливі до траси та можуть рухаються звичайними дорогами. Тому автобуси є провідним видом ГТ в сільській місцевості, у невеликих містах і селищах.

Тролейбус також може рухатися дорогами загального користування, а для живлення під час руху він потребує контактної мережі. Це накладає на нього певні обмеження, однак їх можна легко нівелювати встановленням додаткових батарей, які забезпечують тролейбус автономним живленням у 20—30 км та можуть підзаряджатися під час руху від контактної мережі. Така модель є найбільш збалансованою та дає змогу поєднати сильні сторони класичних тролейбусів та батарейних електробусів у одній системі. Великим плюсом такого підходу є відсутність необхідності витрачати час на підзарядку батарей на кінцевих зупинках, притаманної батарейним електробусам, завдяки чому рухомий склад може працювати більш ефективно.

Для більш ефективної роботи нерейкового громадського транспорту на міських вулицях та забезпечення його руху згідно з розкладом на найбільш завантажених вулицях необхідно облаштовувати виділені смуги громадського транспорту.

Рейковий

Провідною метою пасажирського рейкового транспорту є перевезення пасажирів по спеціально прокладеному шляху — колії. Поїзди мають високу перевізну здатність та високу середню швидкість руху за рахунок повного відокремлення від інших учасників руху, але потребують наявності інфраструктури та постійного обслуговування. Міським рейковим транспортом є трамвай, легкорейковий транспорт, приміська залізниця, фунікулер та метрополітен.

Трамвай

Трамвай є першим рейковим вуличним транспортом. Вони мають більшу місткість ніж автобуси, але меншу, ніж метрополітен чи залізниця. Легкорейковий транспорт є сучасним втіленням трамвая, він має відокремлену колію, завдяки цьому більшу швидкість.

Метрополітен

Метрополітен є електрифікованою міською пасажирською залізницею з високою пропускною спроможністю та дуже малим інтервалом руху; . У районах щільної забудови метрополітен зазвичай прокладається під/над поверхнею землі. Поза центрами міст метрополітени мають транспортні розв'язки на поверхні землі.

Як транспортний засіб використовують електропотяг на рейках, але деякі мережі використовують магнітну левітацію або монорейку. Метрополітен має більшу швидкість й перевізну спроможність, ніж трамвай або легкорейковий транспорт, але меншу, ніж приміська залізниця. Він здатен транспортувати велику кількість людей на невелику відстань із малим землекористуванням. Варіантами метрополітену є монорейковий транспорт й легкорейковий транспорт, і гібрид із приміською залізницею є S-Bahn.

У багатьох містах світу використовують безпілотні системи метро, у яких рух потягів відбувається у автоматичному режимі без допомоги машиніста. Прикладами таких систем є метро міста Дубай та деякі гілки Міланського метрополітену.

Першою мережею метрополітену у світі є Лондонський метрополітен відкритий у 1863 році. Першою системою метро в Україні став Київський метрополітен, відкритий у 1960 році.

Ця технологія швидко розповсюдилась на інші міста Європи, пізніше на США. Ще пізніше Азія зазнала бум будівництва метрополітенівOvenden, 2007: 7. Наразі 160 міст світу мають мережі метрополітену загальною довжиною понад 8000 км колії й 7000 станцій. Двадцять п'ять міст наразі будують метро.

Залізниця

Приміська залізниця є складовою часткою регіонального транспорту, вона пов'язує передмістя, села, селища з містом. Потяги зупиняються на всіх станціях, від маленького передмістя до центру міста. На станціях часто є автобусні транспортні розв'язки або перехоплювальні парковки. Періодичність може бути до декількох раз на годину. Приміська залізниця може бути частиною національної залізниці або експлуатуватися місцевими транспортними установами.

Міжміська залізниця обслуговує пасажирські перевезення на великих відстанях. Вона має декілька зупинок і високу середню швидкість, як правило, робить лише одну з декількох зупинок у місті. Ці перевезення також можуть бути міжнародними.

Високошвидкісний залізничний транспорт

Високошвидкісний залізничний транспорт — пасажирський залізничний транспорт який рухається в середньому зі швидкістю не менш 200 км/год. Першими у світі такі системи запустили у Японії. Зараз схожі системи працюють у багатьох країнах, переважно у Азії та Європі, де вони справляють дуже сильну конкуренцію авіатранспорту на відстанях до 500—600 км, оскільки, на відміну від аеропортів, вокзали зазвичай знаходяться прямо у місті, а для посадки на потяг можна прийти безпосередньо перед відправленням, а не за півтори години до нього, як це вимагають процедури безпеки у аеропортах.

Водний

Пором — це човен або корабель, який використовується для перевезення (або переправляння) пасажирів, а інколи і їхніх транспортних засобів, через водоймища. Пасажирський пором із багатьма зупинками зветься річковий трамвай. Пороми є частиною державної транспортної системи багатьох прибережних міст й островів, він уможливлює пряме сполучення між точками при тому, що капітальні витрати набагато нижчі, ніж при експлуатації мостів або тунелів, попри нижчу швидкість. Поромне сполучення також задіяне на великих відстанях (наприклад, великі відстані у Середземному морі).

Повітряний

Авіакомпанії займаються перевезенням пасажирів літаками між аеропортами. Авіамандрівка швидка, але потребує багато часу до і після польоту. Використовується при великих відстанях або нерозвиненості наземної інфраструктури інших видів транспорту.

Транспортно-пересадкові вузли

Транспортно-пересадковим вузлом (скор. ТПВ) є місце, де пасажир може змінити вид пересування. Більшість вузлів дає пішоходам можливість стати пасажирами (наприклад, автобусна зупинка) або ж здійснити пересадку з одного виду транспорту на інший, наприклад зі швидкісного міжміського поїзда на міський трамвай. Ознакою якісного планування транспортно-пересадкового вузла є максимальне скорочення відстані, яку необхідно пішки подолати пасажиру у процесі пересадки між різними видами транспорту. Це покращує орієнтування пасажирів, пришвидшує процес пересадки, а також робить його легшим для людей з інвалідністю. Для забезпечення потреб останніх також важливо враховувати вимоги до інклюзивності та безбар'єрності середовища.

Водночас кожна мережа має декілька центрів, які дають пасажирам змогу змінити транспорт. Це може бути зміна транспорту того ж різновиду, місцеві або міжміські перевезення (на кшталт центральних вокзалів).

Порівняння різних типів