Війна Судного дня (, Мільхемет Йом га-кіпурім, або Мільхемет Йом кіпур; Харб тішрін «Жовтнева війна», або Харб Рамдан «Війна Рамадану») — збройний конфлікт між Ізраїлем з одного боку і Єгиптом та Сирією з іншого (IV арабо-ізраїльська війна). Була розпочата 6 жовтня 1973 року арабськими країнами, закінчилася за 18 діб.
Війна почалася з неочікуваної для ізраїльтян атаки єгипетських та сирійських військ під час єврейського свята Йом Кіпур. Армії перетнули лінії припинення вогню на Синайському півострові та Голанських висотах і розпочали наступ углиб території Ізраїлю.
Перші 24—48 годин операції успіх був на стороні єгиптян і сирійців, але після цього ізраїльські війська, терміново доукомплектовані резервістами, перехопили стратегічну ініціативу. Наприкінці другого тижня війни ізраїльтяни повністю витіснили сирійців з Голанських висот, а на синайському фронті вони «вдарили в стик» двох єгипетських армій, форсували Суецький канал (стару лінію припинення вогню) і відрізали 3-ю єгипетську армію від її тилів. Незабаром була оголошена резолюція ООН про припинення вогню.
Війну готували довго і ретельно. Окрім суто військових дій проти Ізраїлю, вона включала застосування економічного і політичного впливу на союзників Ізраїлю в Європі й Америці. Країни-члени ОПЕК запровадили ембарго на продаж нафти країнам Західної Європи та США, а також підвищили ціну на сиру нафту в три рази. 28 країн Африки розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем.
Конфлікт мав значні наслідки для багатьох держав, особливо Близького Сходу. Ця війна багато в чому посприяла підписанню Кемп-Девідських угод в 1977 році. В Єгипті війна вважається переможною, оскільки мирна угода (1979) відновила єгипетський суверенітет над Синайським півостровом.
Назва Конфлікт дістав назву за першим днем свого початку: 6 жовтня 1973 євреї відзначали свято Йом-Кіпур, що в перекладі з івриту означає «Судний день».
Передумови Війна стала продовженням арабо-ізраїльського конфлікту — багаторічної ворожнечі, що стала причиною багатьох битв і воєн, починаючи з 1948 року. Під час Шестиденної війни в 1967 році Ізраїль захопив Синайський півострів аж до Суецького каналу, що став, таким чином, зоною припинення вогню, і приблизно половину Голанських висот, які раніше цілком належали Сирії.
У перші повоєнні роки Ізраїль побудував лінії укріплень на Голанських висотах і Синайському півострові. На будівництво потужної лінії укріплень на Синаї, що отримала назву «лінія Бар-Лева» на честь генерала Хаїма Бар Лева, в 1971 році Ізраїль витратив 500 мільйонів доларів.
І Єгипет, і Сирія хотіли повернення земель, втрачених у Шестиденній війні. Однак на Хартумському арабському саміті було прийнято рішення, що дістало назву «трьох „НІ“»: ніякого миру, ні визнанню Ізраїлю та ні переговорам з ним.
У вересні 1970 року єгипетський Президент Гамаль Абдель Насер помер, його наступник Анвар Садат вирішив воювати з Ізраїлем і повернути землі, втрачені в 1967 році.
Військові дії
Синайський фронт Після швидкого перетину Суецького каналу і прориву укріпленої лінії Бар-Лева єгипетські війська не просувалися вперед занадто далеко, щоб не вийти із зони дії ракетних батарей ППО, які залишилися по той бік каналу, і не залишитися, таким чином, беззахисними перед ізраїльськими ВПС. Єгиптяни пам'ятали, що в Шестиденну війну ВПС Ізраїлю буквально розгромили неприкриті з повітря арабські армії, і не хотіли повторення того ж сценарію. Саме тому після 1967 Єгипет і Сирія почали масову установку придбаних в Радянському Союзі зенітних батарей ППО на територіях, прилеглих до лінії припинення вогню. Повною несподіванкою для ізраїльських ВПС стала наявність великої кількості батарей ЗРК «Куб». Проти цих нових установок ізраїльські ВПС були фактично безсилі, оскільки їхні літаки не мали жодних засобів для боротьби з ними.
Щоб відбити очікувану ізраїльську контратаку, єгиптяни оснастили першу хвилю своїх військ безпрецедентною кількістю переносних протитанкових установок: ручних протитанкових гранатометів і більш досконалих ПТКР Малютка, які пізніше добре зарекомендували себе у відбитті ізраїльських танкових контратак. Кожен третій єгипетський солдат ніс на собі один з протитанкових засобів. Історик і журналіст Авраам Рабинович пише: «Ніколи раніше протитанкові засоби не використовувалися в бою настільки інтенсивно». Вогневі позиції на єгипетській стороні також були перебудовані: їх зробили вдвічі вище ізраїльських позицій на протилежному березі каналу. Це дало єгиптянам важливу перевагу: з нових позицій було дуже зручно вести вогонь по позиціях ізраїльтян. Масштаб і ефективність єгипетської стратегії розміщення протитанкових засобів у поєднанні з неможливістю ізраїльських ВПС здійснювати прикриття своїх військ (через насиченість засобами ППО), стали причиною важких втрат, яких зазнала армія Ізраїлю на Синайському фронті в перші дні війни.
Єгипетська армія також доклала великих зусиль для швидкого та ефективного прориву ізраїльської оборонної смуги. На своєму березі каналу ізраїльтяни побудували вісімнадцятиметрові загородження, зроблені здебільшого з піску. Спочатку для подолання такого роду перешкод єгиптяни користувалися вибухівкою, поки один з молодих офіцерів не запропонував використовувати для цієї мети потужні водомети. Ідея сподобалася командуванню, і в Німеччині закупили кілька потужних водометів. Єгипетські війська використовували ці водомети при перетині Суецького каналу, і використовували їх дуже успішно: водомети швидко розмили загородження.
Першим етапом форсування Суецького каналу стало блокування випускних отворів трубопроводів, що вели до підземних резервуарів з горючою рідиною.
6 жовтня 14:00 У повітря піднято 200 літаків. Артилерія відкрила навісний вогонь по мінних полях і дротяних загородженнях. 14:05 Перші хвилі єгипетської піхоти розпочали переправу через канал. Розвідувальні групи інженерних військ переконалися, що випускні отвори горючої рідини заблоковані. Одночасно перші загони командос перебралися через насип, прямуючи за лінію фронту противника, щоб захопити піщані укриття, призначені для ведення танкового вогню. На півдні почалася переправа плавучої бронетехніки. 14:20 Основні сили єгипетської артилерії відкрили вогонь прямим наведенням по укріпленнях лінії Бар-Лева. 14:30 Висадка першої хвилі єгипетської піхоти. Ізраїльські танки почали рух до каналу, але частина їх позицій вже зайнята єгиптянами, озброєними протитанковою артилерією. 14:45 Друга хвиля висадилася на східний берег каналу. Надалі вони будуть висаджуватися кожні 15 хвилин. 15:00 Взято першу укріплену смугу лінії Бар-Лева. Взято перших полонених. Ізраїльські ВПС завдали першого авіаудару. 15:30 Інженерні війська успішно промили проходи. 16:30 Почалося будівництво мостів і поромів. 17:30 Дванадцята хвиля переправилася через канал і подолала насип. Захоплений плацдарм 8 км в довжину і 3,5-4 км в ширину. 17:50 У глибині Синаю висадилися 4 батальйони командос. 18:30 Відкрито перший прохід. 20:30 Почався рух бронетехніки по першому мосту. 01:00 7800 танків і 3000 одиниць бронетехніки форсували канал.
У ході операції об'єднаними зусиллями двох своїх армій єгипетські війська просунулися на 15 км вглиб синайської пустелі. Ізраїльський батальйон, який перебував на позиціях лінії Бар-Лева, зіткнувся з силами, що переважали його в кілька разів. Батальйон був швидко розбитий, уцілів тільки один укріплений пункт під кодовою назвою «Будапешт», який так і не був узятий до кінця війни.
8 жовтня Командувач ізраїльського південного фронту Шмуель Гонен, що пробув на посаді лише 3 місяці після відставки генерала Арієля Шарона, наказав бригаді Габі Аміра контратакувати єгиптян, що окопалися в районі Хізайон. Контратака в районі Хізайон була ризикованою, оскільки ізраїльські танки могли бути легко знищені вогнем єгипетських ПТКР, встановлених на зручних вогневих позиціях. Незважаючи на небажання Аміра, наказ був виконаний. У результаті наступу бригада Аміра зазнала втрат, а єгиптяни перейшли в контратаку, яку ближче до ночі зупинила 143-ю танкова дивізія Аріеля Шарона, мобілізованого на південний фронт (Шарон залишився на цій посаді до закінчення війни). Після цього настала пауза. Протягом декількох днів жодна із сторін не робила серйозних і рішучих дій. Єгиптяни зупинилися, виконавши первинне завдання — форсування Суецького каналу і закріпившись на синайському березі. Ізраїльтяни зайняли гнучку оборону і чекали підходу резервів.
Начальник ізраїльського Генштабу Давид Ельазар змінив командувача Південного фронту: замість Гонена, який показав свою некомпетентність, він повернув на посаду знову мобілізованого Хаїма Бар-Лева. Тим часом, побоюючись, що зміна командувача під час війни погано позначиться на моральному дусі військ, Ельазар залишив Гонена на південному фронті на посаді начальника штабу при Бар-Леві.
14 жовтня Після кількох днів очікування Садат, бажаючи поліпшити становище сирійців, віддав наказ своїм генералам (в їх числі Сааду Ель Шазле і міністру оборони Ахмаду Ісмаїлу Алі) готувати наступ. Генерал Саад Ель Шазле писав у своїх мемуарах, що він виступав проти цього рішення і навіть говорив Садату, що дане рішення є найнебезпечнішою стратегічною помилкою. За версією генерала, саме відстоювання цієї позиції призвело до того, що його практично усунули від командування. Єгипетський наступ почався 14 жовтня. «Наступ єгиптян, наймасивніший з часів першого наступу в день Йом Кіпур, виявився абсолютно невдалим, це був перший єгипетський промах з початку війни. Замість того, щоб, маневруючи, накопичувати бойову міць, вони, за винятком кидка через ваді, витратили сили на лобову атаку проти готових до неї ізраїльських бригад. Втрати єгиптян за той день склали приблизно 150—250 танків.»
15 жовтня 15 жовтня ізраїльтяни почали операцію «Абір-Лев» («Відважні») — контратаку проти єгиптян і перетин Суецького каналу. Цей наступ виявив повну зміну тактики, яку здійснили ізраїльтяни, що раніше цілком покладалися на підтримку танків і авіації. Тепер ізраїльські піхотинці стали проникати на позиції єгипетських протитанкових батарей і батарей ППО, безсилих проти піхоти.
Дивізія, очолювана генерал-майором Аріелем Шароном, атакувала єгиптян північніше Великого Гіркого озера, поблизу Ісмаїлії. Ізраїльтянам вдалося знайти слабку ланку в обороні супротивника — на стику Другої єгипетської армії, що знаходилася північніше, і Третьої армії на півдні. В одній з найжорстокіших битв за всю війну, «бою за Китайську Ферму» (іригаційний проєкт на східній стороні каналу) ізраїльським військам вдалося прорвати оборону єгиптян і вийти на береги Суеца. Невеликий загін перетнув канал і почав наведення понтонного мосту на тому березі.
В цей же день, начальник генерального штабу Єгипту Саад ель Шазлі, проаналізувавши успіхи контрнаступу армії Ізраїлю і форсування нею Суецького каналу, в очікуванні подальшого просування єврейської армії і враховуючи загрозливе становище єгипетського війська, ввечері звернувся до міністра оборони Ахмада Ісмаїла Алі та президента Анвара Садата з проханням відведення війська на західний берег і зміцнення оборони. На це він отримав категоричну відмову, яку він у своїх мемуарах назвав «грубою помилкою № 2».Саад эль-Шазли — Форсирование Суэцкого канала. Глава 6. Война.
16 жовтня Протягом 24 годин солдати переправлялися через канал на надувних човнах без будь-якої додаткової механізованої підтримки. Проти єгипетської танкової загрози солдати були оснащені протитанковими ракетами M72 LAW. До того ж тепер, коли протиповітряна і протитанкова оборони єгиптян були нейтралізовані, піхота могла знову покладатися на танкову і повітряну потужність.
Перед війною, побоюючись того, що ізраїльтяни захочуть перетнути канал, країни Заходу вирішили не продавати Ізраїлю сучасні засоби для наведення переправ. Тому ізраїльтянам довелося відреставрувати застарілий понтонний міст часів Другої світової війни, придбаний на французькому звалищі старої військової техніки.
17 жовтня