Вели́кий го́лод 1315—1317 (іноді подається проміжок 1315—1322) — перше у низці великомасштабних лих, що спіткали Європу на початку XIV століття. Постраждала більша частина Європи (на схід до Польщі та на південь до Альп). Великий голод спричинив мільйони смертей і став кінцем попереднього періоду росту й процвітання XI—XIII століть.

Великий голод розпочався з негоди навесні 1315 року. Неврожай тривав до літнього збору врожаю 1316 року, а Європа повністю відновилася лише у 1322 році. Неврожай був не єдиною проблемою; хвороби великої рогатої худоби призвели до скорочення поголів'я овець та великої рогатої худоби на цілих 80 %. Цей період відзначився надзвичайним рівнем злочинності, хвороб, масової смертності та навіть канібалізму та дітовбивства. Криза мала наслідки для Церкви, держави, європейського суспільства та для майбутніх лих, що послідували у XIV столітті.

Передісторія У середньовічній Європі голод був звичним явищем. Наприклад, протягом XIV століття локальні голоди траплялися у Французькому королівстві у 1304, 1305, 1310, 1315—1317 роках (Великий голод), 1330—1334, 1349—1351, 1358—1360, 1371, 1374—1375 та 1390 роках. В Англійському королівстві, найбільш процвітаючому королівстві, яке постраждало від Великого голоду, інші голоди відбулися в 1321, 1351 і 1369 роках. За офіційними записами про англійську королівську родину, яка є прикладом найзаможніших верств суспільства, для яких вели облік, середня тривалість життя при народженні в 1276 році становила 35,28 років. Між 1301 і 1325 роками, під час Великого голоду, вона становила 29,84 роки, але між 1348 і 1375 роками, під час чуми, вона становила лише 17,33 роки. Показники середньої тривалості життя спотворюються через рівень дитячої смертності, який, природно, був високим навіть у роки без голоду. Однак джерела демонструють різке скорочення населення між 1348 і 1375 роками приблизно на 42 %.

Протягом середньовічного теплого періоду (X—XIII століття) населення Європи різко зросло порівняно з попередніми епохами та досягло рівнів, які в деяких місцях не повторювалися аж до XIX століття. Дійсно, деякі частини сільської Франції все ще менш населені, ніж на початку XIV століття. Коефіцієнти врожайності пшениці (кількість насінин, яку можна було зібрати та спожити з одного посіяного зернятка) знижувалися з 1280 року, а ціни на продукти харчування зростали. Після сприятливих врожаїв співвідношення могло сягати 7:1, але після несприятливих воно знижувалося до 2:1, тобто на кожне посіяне зернятко збирали два насіння: одне для наступного року та одне для продуктів харчування. Для порівняння, сучасне сільське господарство має співвідношення 30:1 або більше (див. продуктивність сільського господарства).

Великий голод розпочався після закінчення середньовічного теплого періоду. Між 1310 і 1330 роками Північна Європа пережила одні з найгірших і найтриваліших періодів негоди в Середньовіччі, що характеризувалися суворими зимами та дощовим і холодним літом. Великий голод, можливо, був спричинений виверженням вулкана і стався під час Малого льодовикового періоду. Зміна погодних умов, неефективність середньовічних урядів у подоланні криз та рівень населення на історично високому рівні зробили цей період із невеликим запасом для помилок у виробництві продуктів харчування.

Великий голод Великий голод охопив усю Північну Європу — Британію, Францію, Скандинавію, Нідерланди, Німеччину і Польщу. Європу на південь від Альп та Піренеїв голод не зачепив.

Навесні 1315 року в більшій частині Європи почалися надзвичайно сильні дощі. Протягом весни та літа дощі не припинялися, а температура залишалася низькою. За таких умов зерно не могло дозріти, що призвело до масового неврожаю. Зерно зберігали в урнах і горщиках, щоб воно не намокло. Солома і сіно для тварин не могли висихати, тому не було корму для худоби. Від сильних дощів ґрунт став надзвичайно вологим, що унеможливило оранку полів для посіву. В Англії низовини в Йоркширі та Ноттінгемі були затоплені, тоді як ставки для випарювання на річці Фос у Йоркширі були змиті водою.

Ціни на продукти харчування почали зростати. Ціни в Англії подвоїлися між весною та серединою літа. Сіль, єдиний спосіб засолити та зберегти м'ясо, було важко дістати, оскільки розсіл не можна було ефективно випарувати у вологу погоду. В результаті її ціна зросла від 30 до 40 шилінгів. У Лотарингії ціни на пшеницю зросли на 320 %, що зробило хліб недоступним для селян. Запаси зерна на випадок тривалих надзвичайних ситуацій були обмежені королівською родиною, магнатами, шляхтою, багатими купцями та церквою. Через загальне збільшення чисельності населення навіть врожаї, нижчі за середні, означали, що деякі люди будуть голодувати; запас міцності був мінімальним. Люди почали збирати в лісах дикорослі їстівні коріння, трави, горіхи та кору.

Низка задокументованих випадків свідчить про масштаби голоду. Едуард II, король Англії, зупинився в Сент-Олбансі 10 серпня 1315 року і мав труднощі з пошуком хліба для себе та своєї свити; це був рідкісний випадок, коли король Англії не міг їсти. У Брістолі міські хроніки повідомляють, що в 1315 році був: «великий голод з такою смертністю, що живим ледве вистачало, щоб поховати мертвих, кінське та собаче м'ясо вважалося смачним м'ясом, а деякі їли власних дітей. Злодії, які були у в'язниці, обривали та розривали на шматки тих, кого щойно посадили до в'язниці, і пожирали їх напівживими».

Французи під керівництвом Людовика X намагалися вторгнутися до Фландрії, але в низинних районах Нідерландів поля були промоклими, армія загрузла в умовах безвихідного становища та була змушена відступити, спалюючи свої провізії там, де їх залишала, не маючи змоги їх вивезти.

Навесні 1316 року дощ продовжував йти на європейське населення, позбавлене енергії та резервів для самопідтримки. Постраждали всі верстви суспільства, від шляхти до селян, але особливо селяни, які становили 95 % населення і не мали резервних запасів їжі. Щоб забезпечити певне полегшення, майбутнє було забезпечено забоєм тяглової худоби, поїданням зерна, залишенням дітей напризволяще (див. «Гензель і Гретель») та добровільним голодуванням серед людей похилого віку, щоб молоде покоління могло продовжувати обробляти поля. Літописці того часу зазначали багато випадків канібалізму. Повідомлялося, що під час голоду люди відкривали могили щойно померлих і споживали їх як їжу. Хоча «ніколи не можна сказати, чи не були такі розмови просто чутками», як коментує Лінн Г. Нельсон.

Пік голоду припав на 1317 рік, оскільки волога погода продовжувалася. Того літа погода повернулася до норми. На той час люди були настільки ослаблені такими хворобами, як пневмонія, бронхіт і туберкульоз, і так багато насіння було з'їдено, що лише у 1325 році запаси продовольства повернулися до відносно нормального рівня, і населення почало зростати. Історики сперечаються щодо кількості жертв, але, за оцінками, померло від 10 до 25 % населення багатьох міст і селищ. Хоча Чорна смерть (1347—1351) вбивала більше людей, вона часто охоплювала певну територію за лічені місяці, тоді як Великий голод тривав роками, продовжуючи страждання населення.

Жан-П'єр Леге зазначав, що Великий голод «спричинив масову різанину у світі, який і без того був перенаселений, особливо в містах, які були природними виходами для перенаселення сільської місцевості». Оцінки рівня смертності різняться залежно від місця, але деякі приклади включають втрату 10–15 % на півдні Англії. Північна Франція втратила близько 10 % свого населення.

Географічний та гідрокліматичний контекст Великий голод охопив лише Північну Європу, включаючи Британські острови, Північну Францію, Низькі країни, Скандинавію, Німеччину та західну Польщу. Він також торкнувся деяких балтійських держав, за винятком східної Балтики, яка постраждала лише опосередковано. На півдні голод був обмежений Альпами та Піренеями.

Період 1314—1316 років був п'ятим найвологішим трирічним періодом у Європі з 1300 по 2012 рік. З чотирьох більш вологих періодів три сталися після 1710 року, коли сільськогосподарські технології були набагато продуктивнішими, а один стався після Чорної смерті, коли чисельність населення вже скоротилася. Виняткова суворість Великого голоду була зумовлена екстремальними опадами, які збіглися з піком середньовічного населення та доіндустріальним сільським господарством, що створювало надзвичайну вразливість до тривалих несприятливих погодних умов.

Наслідки Великий голод примітний кількістю загиблих, величезною географічною територією, що постраждала, своєю тривалістю та довготривалими наслідками.

Релігійні Майже всі людські суспільства в той час пояснювали стихійні лиха божественною відплатою за їхні очевидні провини. У суспільстві, чиїм останнім засобом вирішення майже всіх проблем була релігія, а римо-католицизм був єдиною терпимою християнською вірою, жодна молитва не здавалася ефективною проти корінних причин голоду. Таким чином, голод підірвав інституційний авторитет Римо-католицької церкви та допоміг закласти основу для пізніших рухів, які Римо-католицька церква вважала єретичними, оскільки вони виступали проти папства та звинувачували в уявній нездатності молитви корупцію та доктринальні помилки всередині Римо-католицької церкви.

Культурні Середньовічна Європа у XIV столітті вже пережила поширене соціальне насильство, і навіть дії, які тоді каралися смертю, такі як зґвалтування та вбивство, порівняно з сучасністю були значно поширенішими (особливо відносно чисельності населення).Historical research has calculated that approximately 12 % of human deaths from 700 to 1500 AD were homicides, compared to an estimated rate of 1.3 % in the 21st century.

Голод призвів до різкого зростання злочинності, навіть серед тих, хто зазвичай не схильний до злочинної діяльності, оскільки люди вдавалися до будь-яких засобів, щоб прогодувати себе або свої сім'ї. Протягом наступних кількох десятиліть після голоду Європа стала жорсткішою і більш жорстокою. Вона перетворилася на ще менш дружнє середовище, ніж у XII і XIII століттях. Це можна було побачити в усіх верствах суспільства, мабуть, найяскравіше у способі ведення війни в XIV столітті під час Столітньої війни, коли лицарська поведінка закінчилася, на відміну від ХІІ та ХІІІ століть, коли шляхтичі частіше гинули випадково на турнірах, ніж на полі бою.

Голод підірвав довіру до середньовічних урядів через їхню нездатність впоратися з кризами, що виникли внаслідок цього. Це мало особливо важкі наслідки для Едуарда II Англійського, який і без того був непопулярним. У той час як голод в Англії та на континенті розглядали як Боже відплату, англійці були більш схильні пов'язувати своє лихо з неправильним правлінням і аморальністю монарха, а не з ймовірною неправомірною поведінкою Церкви. Це стало однією з причин його повалення у 1327 році.

Демографічні Великий голод завершив еру безпрецедентного зростання населення, яке розпочалося приблизно у 1050 році. Хоча дехто вважає, що зростання сповільнювалося вже кілька десятиліть, голод безперечно завершив цей період. Наслідки Великого голоду також вплинули на майбутні події XIV століття, такі як Чорна смерть, коли вже ослаблене населення зазнало ще одного лиха.

Див. також Список голодів

Примітки

Додаткова інформація

Aberth, John From the Brink of the Apocalypse: Confronting Famine, Plague, War and Death in the Later Middle Ages, 2000,  — Chapter 1, dealing with the Great Famine, is available online.

(The first book on the subject, it is the most comprehensive treatment.)

Kershaw, Ian, «The Great Famine and Agrarian Crisis in England 1315—1322», Past & Present, 59, pp. 3–50 (May 1973). Available online from JSTOR. Second-most widely cited article. Lucas, Henry S. «The great European Famine of 1315–7», Speculum, Vol. 5, No. 4. (Oct. 1930), pp. 343–377. Available online from JSTOR. The first (in English) and most widely cited article on the Great Famine. (general audience)