Інститу́ції Європе́йського Сою́зу — сім основних органів прийняття рішень Європейського Союзу та Євратому, що регулюються Договорами Європейського Союзу та законодавством Європейського Союзу. Вони перелічені у статті 13 Договору про Європейський Союз:
Європейський парламент , Європейська рада (глав держав або урядів), Рада Європейського Союзу (міністри держав-членів, рада для кожної сфери відповідальності), Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Європейський суд авдиторів.
Інституції відрізняються як від дорадчих органів Європейського Союзу, так і від агентств Європейського Союзу.
Історія
Більшість установ ЄС були створені разом з появою Європейської спільноти з вугілля та сталі 1950 р. Зміни у структурі відбулися під час періоду переходу влади від Ради до Парламенту. Головна роль Європейської комісії полягала в тому, щоб бути посередником між двома інституціями.Hoskyns, Catherine; Michael Newman (2000). Democratizing the European Union: Issues for the twenty-first Century (Perspectives on Democratization. Проте, Комісія почала ставати більш підзвітною Парламенту: 1999 р. він змушує піти у відставку Комісію Сантера і робить зміни в пропонованій Комісії Баррозу 2004 р. Розвиток Інституцій Європейського Союзу разом з поступовими змінами та угодами, є свідченням еволюції без єдиного чіткого плану. Том Рейд і Вашингтон Пост коментують систему Інституцій ЄС:
Згідно з Паризьким договором Перша інституція виникла на початку 1950-х рр. разом з появою Європейської спільноти з вугілля та сталі. Вона базувалася на декларації Робера Шумана, в якій було запропоновано об'єднання європейських країн під єдиним керівництвом вугільних і сталеплавильних ресурсів передусім Франції та Німеччини. Спільнота була спроєктована з метою створення ринків збуту сталі, вугілля та інших матеріалів, необхідних для ведення війни. Ці ринки були б під контролем наддержавного органу з метою заохочення миру й економічного розвитку. Перші інституцій Європейської спільноти, були підпорядковані незалежному виконавчому Вищому Управлінню, за діяльністю якої спостерігав і контролював Європейський суд.
Для врівноваження влади Вищої Ради було запропоновано організація двох органів. З цією метою була створена Загальна Асамблея за пропозицією Жана Моне, до якої входило 78 національних парламентаріїв і Рада Міністрів — міжурядовий орган, покликаний узгодити національну політику європейських держав.
Заснування та зміни У 1957 році Римські договори створили два подібних співтовариства, створивши спільний ринок (Європейська економічна спільнота) та сприяючи співпраці в галузі атомної енергії (Євратом). Ці три інституції мали спільні Суд та Парламент, проте вони мали окрему Раду та Вищий орган влади, який у цих Співтовариствах називався Комісією. Причиною цього були різні взаємовідносини між Комісією та Радою. У той час французький уряд з підозрою ставився до наднаціонального та хотів обмежити повноваження Вищого органу влади в нових Співтовариствах, надаючи раді більшу роль у контролі за виконавчою владою.
Протягом наступних років зазнали змін Європейський Суд і Європарламент. Пізніше до інституцій додався ще один орган — Єврокомісія. Французький уряд запропонував обмежити владу Вищого Управління, надаючи Раді більші повноваження в контролі виконавчої влади.
Пізніше, у 1967 році, за Договором про злиття, ці три спільноти були об'єднані в Європейські Співтовариства. Інституції були перенесені з Європейського економічного Співтовариства (що зробило Комісію цього співтовариства прямим предком нинішньої Комісії). Згідно з Римськими договорами, Спільна Асамблея (яка перейменувала себе на Парламентську Асамблею, а потім на Європейський Парламент) мала бути обрана. Однак рада відклала це до 1979 року. Відтоді вона отримала більше повноважень завдяки наступним договорам. Маастрихтський договір також надав раді додаткові повноваження, надавши їй ключову роль у двох нових стовпах ЄС, які ґрунтувалися на міжурядових принципах.
Лісабонський договір 2009 року передав майже всі сфери політики (включаючи бюджет) процедурі спільного прийняття рішень (перейменованій на «звичайну законодавчу процедуру»), що збільшило повноваження Парламенту. Правила розподілу місць у парламенті також були змінені на формульну систему. Верховний представник об'єднався з Європейським комісаром із зовнішніх відносин і приєднався до комісії. Призначення голови Комісії стало залежним від останніх виборів до ЄС. Рада міністрів перейшла на голосування кваліфікованою більшістю, а Європейська рада стала окремою інституцією з постійним президентом. Суд ЄС зазнав деяких незначних перейменувань та коригувань. Крім того, центральний банк став повноцінною інституцією.
Огляд На терені Європейського Союзу існує три інституції, що є відповідальними за виконавчу та законодавчу владу. Рада ЄС репрезентує уряд, Європарламент — народ, а Комісія відповідає за інтереси Європи. Рада і Парламент подають запит до Єврокомісії на створення законопроєкту. Єврокомісія ознайомлюється і складає проєкт, який потім розглядається Парламентом і Радою.
Перелік Існує три політичні інституції, які мають виконавчу та законодавчу владу в союзі. Рада Європейського Союзу представляє уряди, парламент представляє громадян, а комісія представляє європейські інтереси. По суті, Рада Європейського Союзу, парламент або інша партія подає запит на законодавство до комісії. Потім комісія складає його та подає парламенту та Раді Європейського Союзу, де в більшості випадків обидві сторони повинні дати свою згоду. Хоча точний характер цього залежить від використовуваної законодавчої процедури, після того, як його схвалено та підписано обома органами, він стає законом. Обов'язок комісії полягає в забезпеченні його впровадження, займаючись щоденним функціонуванням Союзу та подання до суду інших осіб, якщо вони не виконують його.
Європейський парламент
Європейський парламент (ЄП) розділяє законодавчі та бюджетні повноваження Союзу з Радою Європейського Союзу (відповідними міністрами національних урядів). Його 720 депутатів обираються кожні п'ять років загальним виборчим правом і засідають відповідно до політичної приналежності. Вони представляють майже 500 мільйон громадян (другий за величиною демократичний електорат у світі) та утворюють єдиний орган, обраний безпосередньо в Союзі. Незважаючи на формування однієї з двох законодавчих палат Союзу, він має слабші повноваження, ніж Рада, у деяких делікатних сферах і не має законодавчої ініціативи. Однак він має повноваження щодо Комісії, яких немає у Ради. Кажуть, що його демократична природа та зростаючі повноваження зробили його одним із найпотужніших законодавчих органів у світі.
Головою Парламенту (його спікером) є Роберта Мецола (Європейська народна партія), яку було обрано з числа членів Парламенту у 2022 році.
Європейська Рада
Європейська Рада – група глав держав або урядів країн-членів ЄС. Вона збирається чотири рази на рік, щоб визначити порядок денний політики Союзу та надати поштовх інтеграції. Президент Європейської Ради – це особа, відповідальна за головування та просування роботи цієї інституції, яка вважається найвищим політичним органом Європейського Союзу.
З 1 грудня 2024 року Президентом Європейської Ради є португальський політик Антоніу Кошта.
Рада Європейського Союзу
Рада Європейського Союзу (неофіційно відома як Рада міністрів або просто Рада) — це орган, що має законодавчі та деякі обмежені виконавчі повноваження, і таким чином є головним органом Союзу, що приймає рішення. Головування відбувається по черзі між державами кожні шість місяців, але тепер кожні три президентства співпрацюють за спільною програмою. Цей орган окремий від Європейської ради, яка є аналогічним органом, але складається з національних лідерів.
Рада складається з двадцяти семи національних міністрів (по одному від штату). Однак Рада збирається в різних формах залежно від теми. Наприклад, якщо обговорюється сільське господарство, рада складатиметься з кожного національного міністра сільського господарства. Вони представляють свої уряди та несуть відповідальність перед своїми національними політичними системами. Голосування здійснюється більшістю або одноголосно, при цьому голоси розподіляються відповідно до кількості населення. У цих різних формах вони розділяють законодавчу та бюджетну владу Парламенту, а також очолюють Спільну зовнішню та безпекову політику.
Європейська комісія
Європейська Комісія (ЄК) є виконавчим органом Союзу. Це орган, що складається з одного призначенця від кожної держави, наразі двадцяти семи, але створений таким чином, щоб бути незалежним від національних інтересів. Цей орган відповідає за розробку всіх актів Європейського Союзу та має право пропонувати нові акти (проєкти).The Lisbon Treaty gives the European Parliament and the member states the right to ask the Commission to submit bills, and NGOs and other organisations do so also; only 10% of all legislative proposals come only from the Commission. Вона також займається щоденним управлінням Союзу та має обов'язок підтримувати закон і договори (у цій ролі він відомий як «Охоронець договорів»).
Комісію очолює Президент, якого висуває Рада (на практиці Європейська рада) та затверджує Парламент. Решта 26 комісарів висуваються державами-членами після консультації з Президентом, а їхні портфелі призначає Президент. Потім Рада затверджує цей список кандидатів у комісари. Затвердження Радою складу комісії не вимагає одноголосного рішення; їхнє схвалення здійснюється відповідно до правил голосування кваліфікованою більшістю. Потім Європейський парламент проводить співбесіди з комісарами та голосує за них. Співбесіди з окремими кандидатами проводяться окремо, на відміну від голосування Парламенту за схвалення, яке має бути подане за комісію в цілому без можливості схвалити чи відхилити окремих комісарів. Після отримання схвалення від Парламенту комісари можуть вступити на посаду.
Чинною Президенткою є Урсула фон дер Ляєн ( ЄНП ); її комісію було обрано у 2019 році.
Суд Справедливості Європейського Союзу
Суд Європейського Союзу (ЄСЄС) ( або «CJUE»; латинська: Curia) — судова гілка Європейського Союзу (ЄС), яка відповідає за тлумачення права та договорів ЄС.
Суд Європейського Союзу складається з двох окремих судів:
Суд Справедливості — у складі якого є по одному Судді від кожної із держав-членів та 11 генеральних адвокатів; Загальний Суд — 47 Суддів (у 2019 — 56).
З 2005 по 2016 рік до його складу також входив Трибунал публічної служби.
Суд ЄС знаходиться в Люксембурзі.
Європейський центральний банк
Європейський центральний банк (ЄЦБ) – єдина серед 7 установ, яка також є міжнародною організацією з власним правом на укладання договорів. Він знаходиться в центрі Європейської системи центральних банків, яка складається з усіх національних банків ЄС. Банком керує рада керівників національних банків та президент. Він також є центральним банком єврозони (держав, які прийняли євро) і таким чином контролює монетарну політику в цій сфері з метою підтримки цінової стабільності.
ЄЦБ розташований у Франкфурті.
Нинішній президент — Крістін Лагард .
Європейський суд аудиторів
Основним завданням Європейського суду аудиторів є забезпечення того, що кошти платників податків правильно використовуються. Парламент використовує аудиторські звіти, зібрані Палатою за кожний фінансовий рік, при ухвалені бюджетного плану, який надає Єврокомісія. Європейський суд аудиторів також надає оцінки фінансовому законодавству та пропозиції щодо боротьби з шахрайством.
Європейський суд аудитів було створено у 1975 році. Вона була створена як незалежна інституція через чутливість питання шахрайства в Союзі (агентство з боротьби з шахрайством OLAF також побудоване на її незалежності). Він складається з одного члена від кожної держави, якого призначає Рада кожні шість років. Кожні три роки один з них обирається головою суду, яким наразі є Тоні Мерфі.