Ве́рхня Хо́ртиця — історична місцевість у правобережному районі сучасного Запоріжжя, колишня німецька колонія. У 1969 році смт Верхня Хортиця приєднана до складу міста ЗапоріжжяВідомості Верховної Ради Української PCP. — 1969. — № 22. — с. 203. Межує з Осипенківським мікрорайоном та знаходиться над річкою Верхня Хортиця, або Вища (Верхня) Хортиця, що впадає у річище у районі Вирви.

Назва Вища Хортиця — варіант української назви, схоже словотворення місцевим стилем, як сусідня Вищетарасівка, проте більш розповсюджена в місті назва — Верхня Хортиця .

Про походження назви Хортиця історики сперечаються й понині. Одні фахівці вважають, що у назві захований іранський географічний термін хор — невелика річка, висохле русло, а інші гадають, що назва походить від Бога сонцю Хорсу, якому поклонялися слов'яни. Існує також версія, що назва походить від слова орта, яке означає що «знаходиться посередині», а Хортиця якраз знаходиться посеред Дніпра.

Назви саме Верхньої та Нижньої Хортиці, мабуть, дали річки, за твердження істориків. Навпроти острова Хортиця є три правобережні річки: Верхня, Середня та Нижня. І в одній із записок від 1594 року вказано: «три річки, всі звуться Хортиця, і назву це вони передали обом островам».Якщо вірити цій версії, то селище Верхня Хортиця отримало назву на честь однойменної річки.

Історія Заснована як менонітська колонія у 1790 році за наказом Григорія Потьомкіна. На південь від менонітської колонії Хортиця вздовж річки Канцурівка існувала німецька колонія Розенталь, або Канцурівка, назва якої збереглася у назві залізничної станції.

Раніше було адміністративним центром Хортицької волості Катеринославського повіту.

Станом на 1886 рік у Верхній Хортиці налічувалось 977 мешканців, 102 домогосподарств, молитовний будинок, 2 школи, арештантське подвір'я, 9 лавок, 2 машинні фабрики, ливарний завод, машинний завод, фарбовий завод, колісний завод, пивоварний завод, цегляний завод, готель. За 3 версти — лісова пристань, за 15 верст — цегельний завод.

.

На початку XX століття тут створена перша в Україні і у Російській імперії спілка захисників природи.

Незважаючи на свою назву, селище розташоване зовсім не на острові Хортиця, а не правому березі річки Дніпро, біля однойменної річки. Саме Верхня Хортиця стала першим населеним пунктом німців-менонітів в Придніпровських степах, а потім впродовж півтора століття вважалося центром їх суспільного життя. Саме німецькі колонії адже були зовсім невеликими — по парі сотень людей, як тільки ця цифри збільшувалася, частина людей йшла і засновувала нове поселення де-небудь поблизу. Верхня Хортиця з населенням майже 1000 осіб виглядала практично мегаполісом. Існували дві школи, дев'ять магазинів, сталеливарний завод, машинний завод, фарбувальна фабрика, колісний завод, гончарна майстерня, готель і навіть в'язниця. Тут же організували і педагогічний інститут, в якому готували вчителів для німецьких шкіл регіону. Більшість збережених до наших днів німецьких «пам'яток» розташовані досить скупчено, в центрі селища, як у 1970-х роках увійшло до складу міста Запоріжжя.

19 вересня 1929 року на території Запорізької округи Дніпропетровської області (нині — Запоріжжя та Запорізький район) утворений окремий Хортицький німецький район — тобто район, в якому проживали переселенці-меноніти та інші німецькомовні люди. До складу району увійшло 12 сільських рад — від Верхнє-Хортицької до Кічкаської. На території новоствореної адміністративної одиниці працював 31 німецький колгосп, ливарня, сепараторний завод, 12 вітряних та 10 парових млинів, 14 кузень, круподерня, олійниця, 127 німців займалися кустарним виробництвом.

2 вересня 1930 року Хортицький німецький район було ліквідовано постановою ВУЦВК та РНК УРСР, яка скасувала поділ республіки на округи.

Під час німецько-радянської війни селище деякий час було центром Хортицького ґебіту.

До 4 липня 2026 року зберігалася історична будівля: замок Вальмана, згодом гімназія № 81 — колишній вчительський інститут менонітів, чоловіча гімназія та старовинний цвинтар.

Двоповерхове цегляне приміщення колишньої гімназії № 81 було зведено з використанням стилів «югендстиль», пізнього бароко та німецької готики. Кладка стін мала теракотовий та світло-бежевий колір. Будівля зберігалася до наших днів майже у незмінному вигляді, за винятком даху та добудованих у радянські часи декількох корпусів.

Будівля була однією із найдавніших навчальних закладів міста Запоріжжя. У 1885 році у стінах Медхеншуле почали навчатися перші 17 учениць — дівчатка з менонітської громади колонії Хортиця-Розенталь. У 1904 році у школи з'явилося нове приміщення, збудоване за кошти заводчиків Катаріни та Андреаса Вальман, а також їхнього компаньйона Леппа.

У січні 2022 року, відповідно з наказом Міністерства культури України приміщення школи було додано до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури місцевого значення.

У 2024 році депутати Запорізької міської ради ухвалили рішення ліквідувати гімназію № 81 шляхом її об'єднання до гімназії № 86. У грудні 2024 року приміщення закладу мали передати на потреби однієї з музичних шкіл.

4 липня 2026 року, внаслідок російської атаки пошкоджено будівлю колишньої менонітської школи для дівчат на Верхній Хортиці — одну з найстаріших історичних споруд Запоріжжя. У серпні 2026 року стало відомо, що майже 1,2 млн гривень спрямують на збереження менонітської школи для дівчаток, яка постраждала від ворожого обстрілу. Фінансування має захистити пошкоджену будівлю для протиаварійних та консерваційних робіт, які мають захистити історичну будівлю від подальшого руйнування. Фінансування передбачили завдяки скороченню видатків на ремонт кондиціонування в Центрі культурних послуг та бібліотечну систему Запоріжжя. До руйнування будівлі в приміщенні діяла філія дитячої музичної школи № 5.

У північній частині Верхньої Хортиці по вулиці Героїв 37-го батальйону розташований найдавніший у регіоні Запорозький 700-річний дуб.

Уродженці Воїнов Михайло Львович (1904—1970) — лейтенант Червоної армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу Липський Микола Костянтинович (1935—2010) — керівник оркестру та композитор, заслужений працівник культури. Надєждін Андрій Михайлович (1963—2022) — художник, мистецтвознавець, педагог.

Див. також Розенталь (місцевість)

Примітки

Посилання