Локації чарівного світу книг про Гаррі Поттера англійської письменниці Дж. К. Ролінґ
Населені пункти
Ґодрикова долина Ґодрикова долина — містечко, назване на честь Ґодрика Ґрифіндора, який там жив. Також відомо, що тут жили Батільда Беґшот (історик магічного світу) та Албус Дамблдор з родиною. У Ґодриковій долині жили Лілі та Джеймс Поттери, разом зі своїм сином Гаррі. Вони трагічно загинули тієї ночі, коли Темний чаклун Лорд Волдеморт, отримавши інформацію про їхнє місце знаходження та переховування від друга Джеймса, котрий його зрадив — Пітера Петіґру (Червохвоста), зруйнував Будинок Поттерів, вбивши забороненим заклинанням Авада Кедавра Джеймса та Лілі. Самого Гаррі, якому в той момент було щонайбільше 1 рік, заклинання не змогло ні вбити, ні поранити, залишивши особливий знак — Шрам, через надзвичайно особливе та потужне Стародавнє заклинання Любові та Духовності, котре, було останнім, що Лілі дала Гаррі у ту мить. Волдеморт зазнав удару власним заклинанням з більшою силою, а Гаррі став унікальною людиною-чаклуном, котра вперше змогла захиститися і вижити від такого заклинання в усьому Світі Чаклунів. Їхній напівзруйнований будинок зберегли як пам'ять про трагічну загибель.
Отері-Сент-Кечпол
«Барліг» «Барліг» — маєток родини Візлів, що розташований в селі Отері-Сент-Кечпол. Вперше Гаррі Поттер відвідав Барліг на початку книги «Гаррі Поттер і таємна кімната». Ось як авторка описує нам помешкання Візлів:
«Здавалося, ніби то колись був великий кам'яний хлів, до якого то тут, то там прибудували додаткові кімнати, аж поки він став кількаповерховим будинком. Проте будинок був такий перехняблений, що все це могло триматися купи хіба лише завдяки чарам (мабуть, подумав Гаррі, так воно і є). З червоного даху стирчали чотири чи п'ять димарів.
Біля воріт з землі випинався стовп із кривобокою табличкою з написом „Барліг“. Коло вхідних дверей лежала купа високих чоботів і вкритий іржею казан. Декілька тлустих рудих курок дзьобали щось на подвір'ї»
«Барліг» був першим будинком чарівників, який побачив Гаррі, тому його все у ньому дивувало:
Життя в «Барлозі» було зовсім інакше, ніж на Прайвет-Драйв. Дурслі любили охайність і порядок, натомість у Візлів завжди можна було натрапити на щось дивне й несподіване. Гаррі був приголомшений, коли вперше глянув у дзеркало над кухонним комином. Дзеркало гаркнуло: «Заправ сорочку, нечепура!». Коли в будинку ставало занадто тихо, упир на горищі починав завивати й бамкати трубами, а на невеличкі вибухи, що долинали з кімнат Фреда та Джорджа, ніхто навіть уваги не звертав.
Кухня:
«Кухня була невеличка і тісненька. Посередині стояв подряпаний дерев'яний стіл зі стільцями… Годинник на стіні навпроти мав тільки одну стрілку, і там не було жодних цифр. Довкола ободу були такі написи: „Час заварювати чай“, „Час годувати курей“ і „Ви запізнилися“. На поличці над каміном стояли в три ряди книжки з такими назвами, як „Зачаровані запіканки“, „Як виворожити власні вареники“ і „Бенкет за хвилину — звичайна магія!“. А якщо Гаррі міг вірити власним вухам, то по старенькому радіоприймачеві, що висів над раковиною, щойно оголосили про початок програми „Година чаклунки“ з популярною співучою відьмою Целестиною Ворбек»
Кімната Рона:
«Вони піднялися ще на два поверхи й нарешті дійшли до дверей, на яких лущилася фарба й висіла маленька табличка з написом „Кімната Рональда“.
Гаррі увійшов, мало не торкаючись головою похилої стелі, й закліпав очима. Він немовби потрапив у піч: майже все в Роновій кімнаті було крикливого помаранчевого кольору — покривало на ліжку, стіни з потертими шпалерами і навіть стеля. Тут Гаррі зауважив, що мало не кожен вільний сантиметр стіни завішаний плакатами з зображенням сімох одних і тих самих чарівниць та чаклунів, одягнених у яскраві помаранчеві мантії. Усі вони тримали мітли й енергійно вимахували руками.
— Твоя команда з квідичу? — поцікавився Гаррі
— „Гармати з Чадлі“, — відповів Рон, показуючи на помаранчеве покривало, прикрашене двома велетенськими чорними літерами „Г“ і „Ч“ та гарматним ядром у польоті. — Дев'яте місце в лізі.
Ронові шкільні підручники з чарів недбало валялися в кутку поруч із купою коміксів, здається лиш однієї серії — „Пригоди Мартіна Міґса, навіженого маґла“. Ронова чарівна паличка лежала зверху на акваріумі, повному жаб'ячої ікри, який стояв на підвіконні біля жирного сірого пацюка Скеребса, що дрімав собі на сонечку.
Гаррі переступив через розкидану на підлозі пачку самотасувальних карт і визирнув з маленького віконечка. На полі вдалині він помітив цілу зграю гномів, які один за одним підкрадалися до живоплоту Візлів і знову лізли до саду. Тоді знову повернувся до Рона, який напружено чекав, що він скаже про кімнату.
— Тут трохи тісненько, — почав виправдовуватися Рон. — Не так, як там, у Дурслів. А наді мною на горищі живе упир. Він постійно калатає по батареях і стогне…
Але Гаррі радісно посміхнувся:
— Це найкращий дім, у якому я коли-небудь був!
Будинок Лавґудів Розташований неподалік маґлівського села Отері Сент Кечпол а також за "декількома пагорбами" від Барлогу. Двоповерхова споруда. На верхньому поверсі розташована спальня Луни та редакційна кімната. На нижньому поверсі кухня. В будинку проживають Луна зі своїм татом.
Будинок Діґорі
Будинок Фосетів
Площа Ґримо, 12 Площа Ґримо, 12 () — родовий маєток Блеків, штаб-квартира Ордену Фенікса („Гаррі Поттер і Орден Фенікса“).
Дім знаходився в маґлівській частині Лондона, брудному і незатишному:
„Бруднющі фасади будинків здавалися не надто привітними. Розбиті шибки тьмяно поблискували у світлі ліхтарів, з дверей позлущувалася фарба, а біля сходів лежали купи сміття“.
Будинок 12 був схований від маґлів чарами невиявляння. Коли хтось із чарівників підходив до нього, з'являлися пошарпані двері, а згодом надувався весь будинок, розштовхуючи сусідні кам'яниці. Ось яким побачив Гаррі Поттер помешкання свого хрещеного батька Сіріуса Блека вперше:
„Гаррі піднявся вичовганими кам'яними сходами і глянув на новоявлені двері. Чорна фарба на них була потріскана й подряпана. На дверях висів срібний молоточок у формі звивистої змії, однак ні шпарини для ключа, ані поштової скриньки Гаррі не побачив…
Гаррі переступив поріг і опинився у майже непроникній пітьмі. У коридорі пахло вологою, пилом і ще якимось солодкавим, гнилуватим запахом, як у давно покинутому будинку…
Приглушені голоси викликали в Гаррі якесь дивно-тривожне передчуття. Так, наче вони зайшли в будинок до помираючого. Він почув м'яке шипіння, а тоді на стінах ожили старомодні гасові лампи, кидаючи мерехтливе примарне світло на обдерті шпалери й потертий килим у довгому похмурому коридорі, де вгорі поблискувала затягнута павутинням люстра, а на стінах покосилися чорні старезні портрети. І люстра, й свічники на розхитаному столі були зроблені у формі змій. За плінтусом щось зашаруділо.“
У коридорі висіли поточені міллю портьєри та стояла підставка під парасоль, зроблена мовби з відрізаної тролевої лапи. Темні східці були прикрашені численними головами ельфів-домовиків, що висіли на декоративних тарелях. За оксамитовими портьєрами в коридорі ховався портрет старої жінки — Вальдебурги Блек — матері Сіріуса Блека, що був зачаклований закляттям-прокляттям.
Гаррі Поттер і Рон Візлі ночували в тьмяній та вологій кімнаті з високою стелею й двома ліжками, темною шафою. Порожнє полотно в оздобленій рамці — єдине, що прикрашало голі обшарпані стіни (портрет Фінеаса Ніґелуса — директора Гоґвортсу в минулому).
У підвалі була розташована кухня:
Там було не набагато світліше, ніж у коридорі. Нетиньковані кам'яні стіни навіювали думки про печеру. В її дальньому кінці, освітлюючи приміщення, палав великий камін. Дим з люльок клубочився, мов на полі бою, і крізь нього проглядали загрозливі обриси підвішених до темної стелі важких залізних баняків та сковорідок. Кухня була заставлена стільцями, що лишилися після зборів (зборів Ордену Фенікса), а в центрі стояв довгий дерев'яний стіл, захаращений сувоями пергаменту, келихами, порожніми пляшками з-під вина та ще купою якогось лахміття»
Після смерті старої Вальдебурги Блек, в будинку ніхто не мешкав, крім родинного ельфа-домовика Крічера. Тому Сіріус Блек, Візлі, разом із Герміоною Ґрейнджер, Гаррі Поттером, намагалися зробити цей будинок придатним до людського життя.
На другому поверсі була розташована вітальня: довга кімната з високою стелею, оливково-зелені стіни якої були прикрашені брудними гобеленами. В кімнаті також висів неймовірно старий вилинялий гобелен, на якому золотими нитками були вишиті імена представників роду Блеків (корені якого сягали середньовіччя). Зверху на гобелені було виведено:
Нагорі, у спальні Вальдебурги Блек мешкав гіпогриф Бакбик, у ній так само оселявся Сіріус Блек, коли нікого не було в будинку.
Будинок 12 на площі Ґримо був штаб-квартирою Ордену Фенікса з 1995 року та був захищений за допомогою закляття Довіри, Тайноохоронцем якого був Албус Дамблдор, засновник Ордену. Після його загибелі штаб Ордену перемістився до «Барлога» — помешкання Візлів, а будинок на площі Ґримо, згідно із заповітом Сіріуса Блека, перейшов Гаррі Поттерові. За родинною традицією, будинок мав передаватися чистокровному спадкоємцю, що носить прізвище Блеків. Однак ні Сіріус, ні його брат Реґулус не залишили спадкоємців. Тому існувала імовірність, що на споруду накладено чари або закляття, щоб ніхто не зміг ним володіти крім чистокровця — будинок міг перейти Белатрисі Лестранж. Зрештою, ці побоювання не виправдалися.
Саме в ньому переховувалися від смертежерів Гаррі Поттер, Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер («Гаррі Поттер і смертельні реліквії»). Там Гаррі знайшов сліди Реґулуса Блека, брата Сіріуса, що дозволило Гаррі напасти на слід медальйона Слизерина. Однак після того, як Гаррі намагався здобути медальйон у Міністерстві Магії, він потрапив до рук Долорес Амбридж, а один із смертежерів, схопився за Герміону Ґрейнджер, проник всередину будинку і став його Тайноохоронцем. Після цього будинок став небезпечним для Гаррі та його друзів до смерті Волдеморта.
Прядильний кінець Прядильний кінець — вузенька брукована вуличка, на якій розташовані ряди занедбаних цегляних будинків. На думку Белатриси Лестранж, що разом із Нарцисою Мелфой опинилася на цій вуличці в пошуках Северуса Снейпа («Гаррі Поттер і Напівкровний Принц», вони були першими чарівниками, що завітали в цю «маґлівську купу гною».
На вуличці деякі ліхтарі були розбиті. А над нею, наче велетенський вказівний палець, здіймався височенний димар млина.
Будинок Снейпа був розташований останнім на цій вуличці.
Будинок Снейпа:
«крихітна вітальня, більше схожа на темну палату для психічно хворих. Стіни були повністю заставлені книжками, оправленими здебільшого в старезну чорну чи коричневу шкіру; потертий диван, благеньке крісло й хиткий столик були зіставлені докупи в озерці тьмяного світла від уставленого свічками світильника, що звисав зі стелі. Відчувалася занедбаність, ніби тут ніхто не мешкав»
За книжною стіною розташовані таємні дверцята.
Прівіт-драйв Прівіт-драйв — вулиця на якій жив Гаррі Поттер протягом свого дитинства.
У будинку, що знаходився на цій вулиці, мешкає сестра матері Гаррі Поттера (Петунія), із своїм чоловіком Верноном Дурслі та сином Дадлі. Дурслі не розказували Гаррі про те, як загинули насправді його батьки, а казали, що вони розбилися в автомобільній катастрофі . Цей будинок був захищений закляттям, яке нанесла його мати. Воно оберігало Гаррі до його повноліття (17 років). Тому це було одне з найбезпечніших місць для Гаррі після школи .
Школи
Бобатон Основна стаття: Бобатон
Дурмстренґ Основна стаття: Дурмстренґ
Гоґвортс Основна стаття: Гоґвортс
Ільверморні Американська школа магії
Кастелобруксо
Махотукоро
«Дірявий казан» «Дірявий казан» — маленький і задрипаний шинок в Лондоні. Із одного боку поруч із шинком — книгарня, із іншого — музична крамниця. Прихований від очей маґлів за допомогою чарів. Згадується уперше в 1991 році. Також там перебував Гаррі Поттер з 17 серпня по 1 вересня 1993 року.